Бурлачка - Нечуй-Левицький
Василина прокинулась й озирнулась по хаті.
«Господи, де це я? - подумала Василина.- Здається, неначе в Комарівці в батьковій хаті... ні, неначе в Журавці у пана Ястшембського в пекарні... Он лежить якась молодиця, мабуть, Параска або Олена».
У той час прокинулась Марія, схопилася й сіла. Василина вгляділа Марію й опам’яталась. Вона хотіла підвести голову, голова була важка, як камінь. У вухах гуло, неначе хто в голові бив у бубон. Марія сиділа й стогнала.
- Василино! Чи ти спиш? - спитала Марія.
- Ні, не сплю,- обізвалась Василина.
- А чом же ти не встаєш?
- Не підведу голови. Неначе хто наклав у голову каміння.
- Чи це ти, Василино, спала у новій спідниці й у новій хустці? - сказала Марія.
- Ой боже мій! Чи вже ж оце й я заснула у новій гарній спідниці й у новій хустці! Пху на тебе, сатано! Це, мабуть, нечистий мене спокусив. Ой, спідничка моя новенька! Пом’ялись квіточки й зелені бублички неначе поламались. Одколи животію на світі, цього не траплялось зо мною,- бідкалась Марія, розв’язавши голову й роздивляючись на пом’яту хустку.- Вставай-бо, Василино, та ходім до церкви.
- Коли й голови не підведу, а в роті таки так невірно, неначе полиню наїлась.
- Отак і в мене. А подивись, Василино, чи не зосталось чого в пляшках? - сказала Марія.
Василина достала рукою на лаві пляшку й перехилила її горлом униз.
- Ані крапельки! Чортові парубки видудлили все до останньої крапельки,- сказала Марія, встаючи з лави,- не буде чим і похмелитись. Ой, як же мені хочеться кислої капусти!
- А я неначе б їла солоні огірки,- обізвалась Василина з полу.
- Але як оце ми послались у новій одежі? - питала Марія у Василини.
- І сама не знаю. А ти не пам’ятаєш? - спитала Василина.
- Ні, серденько, не пам’ятаю, неначе хто кілком вибив з голови пам’ять.
Тим часом курка вилетіла на полицю і звалила додолу другого горшка.
- А киш, проклята! Де це понабирались у хаті кури? Чи ти ба, серденько, і двері одчинені, й собака у хаті порається коло печі. А вон, проклята! - крикнула Марія, схопившись з лави.
Марія вигнала собаку, повигонила кури, вбігла у хату й заглянула у дзеркало.
- Ой лишенько! Де це в мене взялися синяки на лобі! - крикнула Марія.- Чи це я де вдарилась, чи, може, котрий бурлака понабивав. Чи ти, Василинко, не пам’ятаєш?
- Коли вже ти не пам’ятаєш, а я й потім,- сказала Василина,
- Ой, яка ж я стала страшна, аж зелена! Очі позападали, ще й два синяки на лобі... Чи не пошпурив на мене отой проклятий Мина пляшкою?
Марія й Василина поскидали нову одежу і повбирались у буденну.
- Ой господи! В чому ж оце я піду до церкви! Зовсім пом’яла нову спідничку,- бідкалась Марія.
- Не турбуйся, молодице! Поки звариш обід та приберешся, то й з церкви вийдуть.
Тільки що Марія розпалила у печі й приставила горшки, у вікнах замиготіла чорна смушева шапка й блиснули чорні брови, неначе чорний вуж, на блідому лобі. То йшов Мина.
- Ой, Мина йде! - крикнула Марія й кинулась до дзеркала, Вона в одну мить пригладила обома долонями щоки і разом з тим покусала свої сині губи. На щоках виступили червоні сліди пальців, а губи зостались такі сині, як і були.
Рипнули двері. У хату ввійшов Мина,
- Ой молодички! Передніше дайте кислиць, а потім скажу добридень,- сказав Мина.
- Чого це тобі так припало? Чи пропасниця напала, чи що? - спитала Марія.
- Та пропасниця ж,- сказав Мина, глянувши на Василину.- Добридень вам! З неділею будьте здорові. Давай, Маріє, солоних огірків, бо не видержу.
- Оце полізу до служби в погріб по огірки! - крикнула Марія.
- Лізь, бо як не полізеш, то я сам полізу. В роті таке паскудство, неначе жиди з балагулою ночували.
- То піди ж передніше по горілку, бо й у мене в роті не дуже гарно,- сказала Марія.
- Ось тобі й горілка, тільки швидше лізь у погріб по огірки. Та не забудь вхопити з миску кислої капусти!..
Мина поставив на стіл пляшку горілки. Марія тим часом внесла миску капусти й огірків. Не встигла вона поставити миску на стіл, в хату ввійшов другий бурлака.
- Чи й тобі, парубче, схотілось солоних огірків? -*гукнув Мина.
- А ти думаєш, тільки тобі. Ой, дайте чого кислого, бо за серце неначе гадина ссе,- сказав бурлака, кидаючи шапку на лаву.
- Чом ти не привів з собою ще з десять бурлак! - сказала Марія.
- Потривай трохи! Вони й самі прибіжать до тебе,- сказав бурлака.
Не встиг бурлака сісти на лаві, у хату ввігнались ще два парубки.
- Еге, заманулось солоних огірків - сказав Мина, уплітаючи кислу капусту на ввесь рот.
- А хоч би й схотілось. Ми ще знадвору через вікно вгляділи в тебе в губах капусту, а в нас аж слина в роті потекла.
Мина почастував горілкою передніше молодиць, а потім себе, а парубків поминув.
- Чого ж ти нас минаєш? Хіба ми не люди, чи що,- обізвались парубки, поглядаючи скоса на пляшку.
- А коли ви люди, то підіть собі купіть та й пийте,- сказав Мина, наливаючи собі другу чарку.
- Маріє, чого це ти стала така жовта, неначе три дні в шевському квасу мокла? - спитав Мина, скинувши очима на Марію й не підводячи голови од миски.
- А тобі що до того! Аби ти був гарний. Та й ти став чогось такий кислий, неначе три дні самі кислиці їв,- сказала Марія, обідившись.
- А що в тебе на щоці? Неначе хто помочив пальці в буряковий
