Тихий Дін - Михайло Шолохов
— Вдосвіта.
— Чекатиму.
— Прийду, їйбогу, прийду!
— Не забув, в яке вікно стукати?
— Найду, — посміхнувся Митько.
— Я, певне, незабаром поїду звідси. Хотілось би порибалити.
Митько мовчки крутив у руці іржавий ключ від баркаса й дивився їй в губи.
— Скоро?—опитав Бояришкин, розглядаючи на долоні мережану черепашку.
— Зараз поїдемо.
Вона помовчала і, чомусь посміхаючись, спитала:
— Це ж у вас якесь весілля було?
— Сестру видавали.
— За кого ж це? — і не чекаючи відповіді, всміхнулась незрозуміло й коротко. — Приходь же! — І знову, як тоді, першого разу, на терасі Мохівського будинку, усмішка жаг-нула Митька кропивним укусом.
Він провів її очима до човна. Бояришкин, розкарячившись, відштовхнув човна. Ліза з усмішкою дивилась через його голову на Митька, що грався ключем, кивала йому головою.
Відпливши сажнів із п'ять, Бояришкин спитав стиха:
— Що це за їден?
— Знайомий.
— Друг серця?
Мить ко, що чув їх розмову, за скрипом кочетів не дочув відповіді. Він бачив, як Бояришкин, налягаючи на весла, ,від-кидаючись, засміявся, але її обличчя не бачив, вона сиділа до нього спиною. Бузкова стрічка стікала з капелюха на оголений схил плеча, тремтіла від безсилого вітру, танула, дратувала Митьків затуманений погляд. —
Митько, рідко ходивши рибалити вудками, ніколи не збирався з таким пориванням, як цього вечора. Він набрав кізяку і зварив на городі пшоняну кашу, нашвидку перев'язав перепрілі зав'язки гачків.
Михей, дивлячись на його збори, попрохав:
— Візьми мене, Митро. Одному незручно.
— Впораюся й сам.
Михей зідхнув.
— Давно ми з тобою не їздили. Тепера подержав би са-занка з півпуда.
Митько, кривлячись від пари, що гарячим стовпом била з казанка з кашею, промовчав. Скінчивши збори, пішов до світлиці.
Дід Гришака сидів коло вікна, крізь круглі в мідній оправі окуляри мусолив очима євангелію.
— Дідусю! — окликнув Митько, підпираючи плечем одвірок.
Дід Гришака лупнув очима поверх окулярів.
— Га?
— Збуди мене після перших півнів.
— Куди ото спозаранку?
—> Рибалити.
Дід, що любив рибу, про око засперечався.
— Батько казав—'Коноплі молотити завтра. Нічого байдикувати. Чи ти ба, рибалка!
Митько відштовхнувся від одвірка, схитрував:
— Про мене. Кортіло рибкою почастувати діда, а коли коноплі—значить, не піду.
— Стривай, куди ж ти? — сполошився дід Гришака, скидаючи окуляри. — Я порозуміюсь із Мироном, піди вже, чи що. Рибкою поласувати непогано, завтра саме середа. Збуджу, йди, йди, дурень! Чого щиришся?
Опівночі дід Гришака, придержуючи одною рукою хол-щові спідні, другою, що держала костура, намацуючи дорогу, спустився по приступках. Прошкарбав по дворі до комори білою трясучою тінню і кінцем костура ткнув Митька, що сопів на повсті. В коморі пахло допіру змолоченим хлібом, мишатиною й кислим, застоялим, павутинним запахом пустки:
Митько спав коло засіки на повсті. Розчухався нескоро.
Дід Гришака спочатку легенько штовхав його костуром, шепотів:
— Митю! Митько!.. Гей, бузувіре, Митько!
Митько густо сопів, підбирав ноги. Розлютившись, дід ткнув тупий кінець костура Митькові в живіт, почав свердлити, мов" свердлом. Охнувши, Митько вхопив костура й прокинувся.
— Сон йолопський! Лишенько, як спиш! — лаявся дід.
— Мовчи, мовчи, не гуди, — шепотів Митько спросоння, шукаючи долі чирики.
Він дійшов до майдану. На хуторі заспівали другі півні. Йшов вулицею, повз будинок попа Вісаріона, чув, як у курнику, б'ючи крильми, протодияконівським басом загорлав півень і переляканим шептом закудкудахтали кури.
На нижній приступці під крамницею дрімав сторож, уткнувшись носом у кожушане тепло коміра. Митько підійшов до Мохівського паркану, поклав вудки й кошика з припасом, легенько ступаючи, щоб не почули собаки, зійшов на ґанок. Поторкав клямку на дверях — замкнено. Переліз через бильця й підійшов до вікна. Віконниці напівзачинені. З чорної шпарини солодко пахне дівочим, теплим уві сні тілом і невідомими солодкими пахощами.
— Лисавето Сергійовно!
Митькові здалося, що він казав надто голосно. Почекав. Тиша. "А що як помилився вікном? Що як сам спить? Ото вскочу!.. Покладе з рушниці", думав Митько, затискаючи в жменю віконну ручку.
— Лисавето Сергійовно, вставай рибалити!
"Коли помилився вікном — ото рибальство буде".
— Вставай або що! — роздратовано сказав Митько й просунув