Принц і злидар - Марк Твен

Негідники наближалися до воріт, але король угледів їх, перш ніж вони його помітили. Не сказавши ні слова, він узяв кошик з кошенятами й тихенько вийшов через задні двері. Кошенят він залишив у сінях, а сам пустився бігти по вузькому провулку.

ПРИНЦ І ПУСТЕЛЬНИК

За високою огорожею його не видно було з будинку фермерші. Охоплений смертельним жахом, він напружив усі сили й помчав до лісу, що виднівся вдалині. Він ні разу не обернувся, аж поки не сховався за деревами. Тоді він виглянув назад і побачив віддалік дві постаті. Цього було досить; він не став їх розглядати, а побіг далі. Він біг і біг, аж поки опинився в похмурому лісі. Тут він спинився, почувши себе в безпеці. Він уважно прислухався, але навколо панувала глибока жахлива тиша. Зрідка його напружений слух ловив якісь звуки, але такі віддалені, глухі й таємничі, наче це був стогін духів. Ці звуки були страшніші, ніж сама грізна тиша.

Спочатку він думав лишитися тут до кінця дня. Але незабаром холод пройняв його розігріте від бігу тіло, і він змушений був рушити далі, щоб зігрітися. Він подався навпростець через ліс, сподіваючись вийти на дорогу. Він усе йшов і йшов, та ліс ставав усе густіший. Почало смеркати, і король зрозумів, що наближається ніч. Він аж здригнувся від думки, що доведеться ночувати в такому жахливому місці. Він прискорив ходу, але від того просувався наперед ще повільніше, бо в сутінках раз у раз спотикався об коріння й плутався в чагарнику.

Як він зрадів, коли побачив, нарешті, невиразний вогник! Він обережно пішов на світло, раз у раз спиняючись, озираючись навколо й прислухаючись. Вогник блимав у віконці без шибок убогої маленької хатинки. Він почув якийсь голос і в першу хвилину хотів утекти і сховатися, але роздумав, бо зрозумів, що це хтось молився. Він підкрався до віконця, став навшпиньки й зазирнув усередину. Хата була маленька з утоптаною долівкою. У кутку було настелено ліжко з трави, накрите подертою ковдрою. Тут же стояло відро, кухоль, миска й кілька горщиків, а поруч невелика лавка й табурет на трьох ніжках.

В печі курився хмиз. Перед розп՚яттям, освітленим одною лише свічкою, стояв навколішках старий чоловік, а коло нього на дерев՚яній скрині, поруч людського черепа, лежала розгорнута книжка. Чоловік був високий на зріст і ширококостий. Волосся й борода в нього були дуже довгі й білі, як сніг. Одягнений він був у овечі шкури, що спадали від шиї до п՚ят.

- Святий пустельник! - сказав собі король.- На цей раз мені пощастило.

Пустельник підвівся з колін. Король постукав у двері. Низький голос відповів:

- Ввійди, але залиш гріхи свої за порогом, бо земля, на яку ти ступиш, священна.

Король увійшов і став біля порога. Пустельник втупив у нього блискучі, неспокійні очі і промовив:

- Хто ти такий?

- Я король,- спокійно й просто відповів хлопець.

- Привіт тобі, королю! - в захваті вигукнув пустельник.

Він гарячково заметушився і, безнастанно повторюючи «Привіт тобі, привіт!», присунув лавку до вогнища, посадив на неї короля, підкинув у вогонь хмизу і схвильовано забігав по хаті…

- Привіт тобі! Багато хто шукав притулку в цьому святому місці, та всі вони були недостойні, і їх вигнано звідси. Але король, що зрікся корони й марного блиску, що одягнувся в лахміття, щоб присвятити своє життя благочестю й умертвінню плоті,- він достойний, він тут бажаний! Він житиме тут до кінця днів своїх.

Король спробував перебити пустельника і все пояснити, але той не слухав його, бо навіть не чув. Він говорив далі все голосніше, все з більшим запалом:

- Тут ти знайдеш спокій душі. Ніхто не відшукає тебе в цьому захистку, ніхто не потурбує закликом вернутися до пустого, безглуздого життя, яке господь допоміг тобі покинути. Тут ти молитимешся, тут вивчатимеш святе письмо. Тут міркуватимеш про безумства цього світу і про вічне блаженство майбутнього життя. Ти їстимеш сухарі й трави й щодня мордуватимеш своє тіло, щоб очистити душу. Ти носитимеш волосяницю й питимеш саму лише воду. Тут знайдеш ти мир і спокій, так, повний мир і спокій, бо всякий, хто прийде по тебе, повернеться назад ні з чим. Ніхто не знайде тебе, ніхто не збентежить.

Старий все ще бігав з кутка в куток, тільки говорив уже не вголос, а стиха бурмотів. Король скористався з нагоди, щоб розповісти йому про свої нещастя. Під впливом тривоги й страху він говорив дуже красномовно.

Але пустельник щось бубонів собі і не звертав на нього уваги. Він наблизився до короля й багатозначно промовив:

- Тсс! Я відкрию тобі таємницю!

Він нагнувся до хлопця, але враз відсахнувся від нього й прислухався. Хвилини через дві він підійшов навшпиньках до вікна, висунув голову, вдивляючись у пітьму, потім так само навшпиньках повернувся й, нахилившись до обличчя короля, прошепотів:

- Я архангел!

Король здригнувся і мимоволі подумав: «Краще б мені знов потрапити до бродяг, ніж у полон до божевільного!»

Його страх посилився й відбився на обличчі. А пустельник сказав тихим схвильованим голосом:

- Я бачу, ти почуваєш мою святість. В очах твоїх, побожний страх. Моя святість так вражає всякого, бо це святість небесна, Я здіймаюсь на небо і за мить повертаюсь назад. П՚ять років тому послані богом ангели на цьому самому місці піднесли мене до гідності архангела. Вони випромінювали сліпуче світло. І вони схилились передо мною на коліна, королю! Так, схилились передо мною, бо я вищий від них. Я гуляв по небесних садах і розмовляв з патріархами. Дай мені руку,- не бійся,- дай мені руку. Знай, що ти торкаєшся руки, яку потискали Авраам, Ісаак, Іаков. Я був у золотих чертогах і лицезрів самого господа!

Він помовчав для більшого враження. Але враз обличчя його змінилося, він схопився на ноги й сердито вигукнув:

- Так, я архангел, лише архангел! А я міг би стати папою. Це щира правда! Мені сказав це голос з неба у сні, двадцять років тому. Так, я мав стати папою. І я був би папою, бо така була воля неба. Але король закрив мій монастир, і я, бідний, безвісний монах, не маючи