Українська література » Класика » Принц і злидар - Марк Твен

Принц і злидар - Марк Твен

Читаємо онлайн Принц і злидар - Марк Твен
за зубами й не розпускай про нас поганої слави. Будь собі королем, якщо тобі так закортіло, але щоб від цього не було нікому шкоди. Та ще не називай себе королем Англії - це зрада. Може, ми й погані люди, але жоден з нас не зрадить свого короля. Тут уже всі ми чесні й вірні. Зараз побачиш, що я кажу правду. Ану, всі разом! Хай живе Едуард, король Англії!

- Хай живе Едуард, король Англії!

Клич обідранців прогримів з такою силою, що старенька клуня аж здригнулась. Обличчя маленького короля на мить освітилося радістю, і, злегка нахиливши голову, в він мовив з величавою простотою:

- Дякую тобі, мій добрий народе.

Ця несподівана відповідь викликала нестримний вибух сміху. Коли гамір трохи вщух, Буян сказав добродушно, але твердо:

- Кинь це, хлопче, це нерозумно й небезпечно. Химеруй як знаєш, тільки вибери собі якийсь інший титул.

- Фу-Фу Перший, король дурнів! - гукнув мідник.

Цей титул одразу сподобався, і всі зареготали:

- Хай живе Фу-Фу Перший, король дурнів!

Бродяги гигикали, нявчали й несамовито реготали.

- Тягніть його й коронуйте!

- Надіньте йому мантію!

- Дайте йому скіпетр!

- На трон його!

Такі вигуки сипались дощем, і не встиг сердега звести дух, як його коронували бляшаною мискою, загорнули, неначе в мантію, у драну ковдру, посадили на бочку, а в руки замість скіпетра дали паяльник. Потім усі кинулись перед ним на коліна з глузливим голосінням і образливими проханнями, витираючи начебто заплакані очі засмальцьованими рукавами й фартухами.

- Зглянься над нами, наймилостивіший королю!

- Не топчіть стопами своїх нікчемних червів, ваша величність!

- Змилуйся над своїми рабами й потіш їх королівським стусаном.

- Приголуб і пригрій нас промінням свого милосердя, ясне наше сонечко!

- Освяти землю дотиком своєї ноги, щоб ми могли з՚їсти прах її і стати благородними.

- Зволь плюнути на нас, володарю, щоб діти наших дітей розповідали потомкам про твою королівську ласку й пишалися нею.

Але всіх перевершив своєю вигадливістю дотепний мідник: він підповз на колінах до короля й удав, ніби цілує йому ноги. Той гнівно відштовхнув його. Тоді мідник почав просити у всіх ганчірку, щоб зав՚язати місце, якого торкнулася нога його величності. Він запевняв, що, сподобившись такої честі, він захищатиме вшановану щоку від впливу грубого повітря і незабаром збагатіє, показуючи її за сто шилінгів. Ця його витівка була така смішна, що вся ватага задихалась від захоплення й заздрості.

В очах маленького монарха бриніли сльози сорому й гніву. «Коли б я їх тяжко образив,- думав він,- вони не могли б відплатити мені гірше. А я ж обіцяв їм велику ласку, і от як вони поводяться зі мною».

 

ПРИНЦ СЕРЕД БРОДЯГ

 

 

Вся ватага бродяг встала ще вдосвіта й рушила в путь. Над головою нависли важкі хмари, під ногами було слизько, в повітрі віяло зимовим холодом. Зграя занепала духом. Одні були понурі й мовчазні, інші сердиті й роздратовані; всі були в поганому настрої, кожному хотілося похмелитись.

Буян віддав Джека на піклування Гуго, а Джонові Кенті велів не підходити до хлопця й дати йому спокій. До того ж він заборонив Гуго грубо поводитися з хлопцем.

Згодом надворі потепліло і хмари трохи розвіялися. Бродяги вже не трусилися від холоду, і настрій в них покращав. Помалу вони розвеселилися, почали насміхатися один з одного й зачіпати прохожих. Це вже показувало, що вони знов цінують радощі життя. Їх, очевидно, боялися: всі давали їм дорогу й терпляче зносили їхні образи, не зважуючись навіть огризнутися. Вони зривали з огорожі розвішану білизну на очах її власників, які не тільки не заперечували, а, здавалось, були навіть вдячні, що грабіжники лишали цілими хоч огорожі.

Нарешті вони вдерлися гуртом у невеличку ферму й розташувалися там як вдома, поки господар і його домашні, тремтячи з переляку, опорожняли свою комору, щоб приготувати сніданок непроханим гостям. Бродяги гладили по підборіддю фермершу і її дочок, коли ті підносили їм страви, і з грубим, схожим на іржання, реготом ображали їх непристойними жартами. Вони шпурляли в фермера і його синів кістками й овочами, змушуючи їх раз у раз обертатися й присідати, і несамовито плескали в долоні, коли кому-небудь щастило влучити. Кінець кінцем, вони вимазали маслом голову одній з фермерових дочок, яка обурилася проти їхнього зухвальства. На прощання вони пригрозили спалити будинок разом з господарями, якщо ті здумають донести на них властям.

Десь опівдні, після довгої втомної путі, ватага зробила привал під тином на околиці великого села. Відпочивши з годину, всі розбрелися, щоб увійти в село з різних кінців і кожному взятися до свого ремесла. Джека послали з Гуго. Вони довгенько тинялися по вулиці, і, нарешті, Гуго, не знайшовши собі діла, сказав:

- Ну й убоге ж сільце. Тут нічого і вкрасти. Доведеться нам просити милостиню.

- Нам? Ні, ти проси, це твоє ремесло, а я не буду,

- Ти не будеш просити милостині? - вигукнув Гуго, витріщивши очі на короля.- Відколи це ти так змінив свої звички?

- Що ти хочеш сказати?

- Як що? Ти ж усе життя жебрував по лондонських вулицях.

- Я? Ти ідіот!

- Прибережи свої люб՚язності - на довше вистачить. Твій батько каже, що ти змалку ходив по милостиню. Може, він збрехав, але невже ти насмілишся сказати, що твій тато бреше? - поглузував Гуго.

- Той, кого ти звеш моїм батьком, бреше.

- Ну, годі вже тобі вдавати божевільного. Бався так, щоб не було від цього шкоди. От як скажу йому, він тобі всипле.

- Не турбуйся. Я сам йому скажу.

- Слово честі, мені подобається твоя сміливість. От тільки мені не по душі твоя дурість. У житті й так занадто багато стусанів та прочуханок, щоб самому на них напрошуватися. Але годі про це. Я вірю твоєму батькові. Я не маю сумніву, що він може збрехати, я навіть певний, що він бреше, коли треба. Всі, навіть найкращі з нас, так роблять. Але тут нема потреби брехати. Розумні люди не брешуть на вітер. Ну, ходім. Коли ти більше вже не хочеш жебрувати, що

Відгуки про книгу Принц і злидар - Марк Твен (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: