Де тирса шуміла - Шиян Анатолій
Іди. Потім з тобою говоритиму. Мурад (до єзуїта). Тепер бачу, добру школу ти пройшов. Добру.
Юзеф. Не все ще я сказав, славний хане Мурад-Гірей. Мурад. Слухаю.
Юзеф. Надумав я посварити запорожців з російським царем Олексієм Михайловичем.
Мурад (жваво). Посварити царя з запорожцями? Хіба це можливо? Царя з запорожцями...
Юзе ф.' Ми з мурзою Шаріфом домовились. Ш а р і ф. Так, наймогутніший Мурад-Прею, ми все обміркували... (Озираючись, щось шепоче ханові на вухо).
Сміється хан. Сміється Юзеф.
Му рад. Боюся, кошовий Сірко розгадає ваш намір... Розгадає.
Юзеф. Мусимо так зробити, щоб не розгадав.
М у р а д (до Ольховського). Добру матимеш нагороду. Тільки часу не гайте. Нам кожний день дорогий.
Ш а р і ф. Твоє веління, преславний хане Мурад-Гірей, для нас закон. (Вклоняється хану).
Му рад (до обох). Ваші підступи схвалюю. (Починає ходити). Добрі вісті! Добрі! Спасибі тобі, мій вірний мурза Ша-ріфе. До мого сорокатисячного війська ще приєднається п'ятнадцять тисяч стамбульських яничарів. П'ятнадцять тисяч... Це сила!.. З такою силою я зможу руйнувати ненависну мені Січ.
Ш а р і ф. Так, так, непереможний лицаре Мурад-Гірей. Запорозька Січ — то двері на Україну.
М у р а д. Ми розчинимо їх назавжди! Ми збудуємо на Дніпрі фортеці неприступні! Ми звідти підемо в нові походи. Підемо!
Ш а р і ф. Так, так, могутній хане Мурад-Гірей.
Мурад. А зараз хочу веселитися!.. Де мої солтани, мурзи, аги? Хай будуть свідками моєї радості... Хай веселяться разом зі мною!
Входять солтани, мурзи, аги.
Ш а р і ф. Не все ще тобі сказав, мій незрівнянний хане Мурад-Гірей.
Мурад. Якась вість?
Шарі ф. Найкрасивіших полонянок я звелів одібрати до гарему. А поміж ними є Марія — дочка твого найлютішого ворога Івана Сірка.
Мурад. Дочка?.. Рідна дочка?
Ш а р і ф. Ти матимеш розвагу, непогрішимий хане... Ти візьмеш добрий викуп за Марію. Мабуть, отаман кошовий не поскупиться на золоті червінці.
Мурад (показує на горло). Отут стоїть він кісткою у мене!
Ш а р і ф. А чи не думав ти, преславний хане, маючи в полоні його дочку, хитрощами і вмовлянням переманити кошового на свій бік, щоб з ворога і недруга зробити його спільником своїм?
Мурад (розсміявся). Урус-шайтана в спільники? О ні! Такому не бувати! Знаю... Про інше думаю я зараз. Про інше.
Ш а р і ф. Чи можна й нам твої величні думи знати?
Мурад. Його я серце потривожу і горем батьківським уп'юся вдосталь, щоби не раз душа козацька затьмарилась ядучою журбою... І, може, згодом отаман кошовий погодиться зробити все, чого я забажаю, бо не захоче смерті він для рідної дочки. Ні, не захоче!
Шаріф. Всевладний хане, ти, може, глянеш сам на полонянок, що їх пригнали твої воїни з української землі?
М у р а д. Гляну.
Шаріф (б'є в долоні).
З'являється слуга.
Привести полонянок!
Слуга виходить.
Марію схоплено в весільному вбранні. М у р а д. Хто наречений?
Шаріф. Якийсь донський козак Максим Пелех. Але весілля те не відбулося!..
З'являються танцівниці.
Наш світлий Мурад-Гірей забажав, щоб ви його розважили танцями.
Грає музика. Починається танок. Під час танцю входить 3 а й т у и е і Д а л ь г а т. Танці припиняються.
М у р а д. Зайтуне? Я ж наказував...
З ай ту не. Мій повелителю, мій муже Мурад-Гірей! Я прийшла... щоб захистити свого брата від злого наговору...
Дальгат. Клянусь життям — не винний я ні в якій змові проти тебе.
Му рад. Не вірю я тобі. Не вірю! Вигнанцем станеш ти довіку!
Зайтуне. Мураде, зглянься... Вислухай же правду.,, про Дальгата.
Входить Данило Гун да, вводить кількох красивих полонянок.
Серед них Марія.
Данило. Куди їх... гнати?
Шаріф (дивиться на Зайтуне і хана, потім рішуче вихоплює з гурту Марію). Ось вона, красуня степова!
Мурад пожадливо оглядає полонянку.
Зайтуне. Мураде!.. Схаменись! Марія. Дядечку Даниле... Заступіться!
Він одвертається.
Мурад. До гарему!.. Марія. Ма-а-а! (І зів'яла).
Мурад не зводить з Марії очей.
Мурад. Вона отямиться в гаремі.
Затемнення
КАРТИНА ТРЕТЯ
Та ж декорація. Марія в татарському вбранні тривожно прислухається, відступає до стіни, не одриваючись поглядом од дверей. Входить у коштовному халаті Мурад-Гірей. Якусь хвилину мовчки дивиться на Марію.
Мурад. Красуне моя! Не бійся. Підійди до мене. (Розводить руки).
Але полонянка стоїть на місці. Скажи, Маріє, що мушу я зробити, щоб ти забула рідний край?
Марія мовчить.
Хіба неоднаково пропливають хмари і світять у небі зорі? Чи неоднаково розцвітають троянди і сходить і заходить сонце? Марія. Додому відпустіть.
Мурад. Скажи тільки слово... Єдине слово "люблю"! І я поставлю таку ж хату, в якій ти народилась і зросла. Чуєш? Єдине слово... З мого веління тут розростеться вишневий сад і квгги зацвітуть... Квіти найпишніші, які ти звикла бачити у рідному краю. Я все дістану і все зроблю для тебе, Маріє!..
Марія. Додому...
Мурад. Я поведу тебе з собою. Я покажу тобі найдорожчі скарби. Там знайдуться шовки барвисті й оксамити: там вибереш собі такі прикраси, що їм ти не складеш ціни. Шовки барвисті й оксамити...
Марія. Додому!..
Мурад. Я одягну тебе в таке вбрання, якого ти не мала зроду. Лише тобі, Маріє, тобі єдиній, я подарую ізумруд, найбільший в світі. Ой, що за ізумруд! Береш у руки, дивишся очей не можна відірвати. Якими барвами іскриться він, як грає райдужно у глибині дорогоцінній... Твоїм, Маріє, твоїм навіки буде камінь той, тільки скажи, скажи, що мене любиш...
Марія. Мамо! Ма-а!
Мурад. Ти хочеш, щоб разом з тобою тут рідна матінка жила? Я все зроблю. З моїми вірними людьми в Мерефу надішлю Данила — твого дядька. Нехай умовить він свою сестру Сірчиху, а твою рідну матір, приїхати до тебе в гості.
Марія. Навіщо мучите мене? Адже душа моя затьмарена щодня страшною тугою за рідним краєм. Відпустіть... додому!
Мурад. Про рідний край забудь! Забудь! (Ревниво). Здогадуюсь... за ким сумуєш. Його ти любиш, любиш?
Марія мовчить.
Я не забуду, ні! У Січі... там є підвладні мені люди... їм накажу, і вони схоплять Пелеха Максима й сюди... Марія. Ні! Ні!
Мурад (люто). Я сам... Живцем у нього вирву серце й кину тобі під ноги, щоб більше ти не думала про того козака... Не думала... (Наближається до Марії).
Марія злякано відступає.
Запитую востаннє: чи згодна полюбовно найпершою ханшею стати? Дружиною моєю? Марія. Ні!.. Ні!..
Мурад. Подумай, що говориш? Подумай! Марія. Ні!
Мурад. Звелю — і ти опинишся в темниці, де вічний морок... Чуєш? Вічний морок.
Марія мовчить.
Я накажу давати тобі тільки сухарі та воду. Ти пропадеш!.. Подумай і скажи, що любиш мене, любиш... Марія. Ні! Ні! Ні!
Мурад. Не люти мене, бо я продам тебе у рабство в Персію, а чи Єгипет, чи навіть Палестину... Або в такі далекі землі, що звідти вже до краю рідного не буде вороття довіку! Довіку!
Марія (плаче). Мамо! Мамо... рідна!..
Мурад. Ну ось, давно пора було б мені скоритися... Тебе, Маріє, обираю першою ханшею в моєму палаці.
Марія. Такому не бувати! Вже краще смерть!
Мурад (люто). О прокляте дівча! (Кидає її на підлогу й виходить).
Марія дивиться на двері, за якими він зник, а з потайного ходу з'являється
Зайтуне з вузликом.
Зайтуне. Я стежила, поки він вийде звідси. Догадуюсь про помисли його... Напевне, обіцяв тобі вбрання із шовку й оксамитів, прикраси дорогі?
Марія. Було таке.
Зайтуне. Тобі пропонував найпершою ханшею стати і, мабуть, обіцяв дорогоцінний ізумруд — тільки тобі єдиній? Марія. Обіцяв.
Зайтуне. Те ж саме він говорив мені колись. Я молода була... Повірила йому. Забрав він мою честь дівочу, з кохання насміявся, любов мою безжально розтоптав.
Марія. Боюсь його... боюсь!
Зайтуне. Я не зазнала тут ні розкошів, ані багатства. Правда, показував найбільший ізумруд, але навіть в руках не дав подержати. Не можна вірити його словам. Мене він розлюбив, до тебе ж загорівся пристрасним бажанням, я знаю — вмовлятиме тебе, а потім...
Марія. Що потім?
З а й т у н е. Ти станеш його жертвою, Маріє! Марія. Ой мамочко! То що ж мені робити? Порадьте, що робити?
Зайтуне. Не про пораду зараз думай, а про втечу. Марія (недовірливо). А може, пастку ви готуєте мені?
Зайтуне. Весь час я стежила за вами, боялася, що вмовить він тебе і станеш ти найпершою ханшею. О-о! Я б тоді помстилася обом, як тільки можуть мститися татарки!
М а р і я. Ні в чому я не винна.
Зайтуне. А втім, навіщо я про це тобі кажу? Ти поспішай... Дорога в тебе дальня й небезпечна.
М а р і я. Не віриться, що знову буду я на волі. Зайтуне. Тобі у втечі допоможе мій рідний брат... Марія. Дальгат?..
Зайтуне. Не говорила досі я тобі, що з роду я простого,, бідного. Та ханові Мурад-Гірею сподобалась краса моя, і він обрав мене найпершою ханшею. Але навколо мене і Дальгата підступно в'ється павутиння заздрощів і зради. Ми не змогли розвіять наговору, і хан,— дізналася від вірних я людей,— хан згоду дав на страту мого брата.
Марія. Ой, який жах!
Зайтуне. Втікати мусить він із краю рідного... втікати якнайшвидше! Вже бистрі коні за мурами палацу стоять напоготові. Я виведу тебе таємним ходом.
М а р і я. Не знаю, чим віддячить вам, Зайтуне.
Зайтуне. Навіщо мені дяка? Я роблю це для себе. Я знаю, розгнівається хан, та коли в палаці тебе не буде, зумію я приборкати його, як то приборкують татари диких коней. Маріє,, поспішай. Коротка літня ніч!
Марія. Готова я в дорогу вирушати.
Зайтуне. Ходімо!
З'являється Мурад-Гірей.
Мурад. Я чув розмову, чув!.. (Підходить до Зайтуне, дивиться на неї, б'є по щоці). Змія! (Після паузи). Обох... у темницю!
Завіса
ДІЯ ДРУГА
КАРТИНА ЧЕТВЕРТА
Хутір Грушівка поблизу Чортомлицької Січі. Хатина, садок, город з соняш-никами та маками, вулики, старий могутній явір. За садом, скільки оком-сягнеш, розляглася дніпровська далечінь.
Входять Юзеф і Данило Гун да. Ю з е ф. Ти добре перевірив?
Данило. Другий місяць за ним стежу. Щосуботи буває в неї.
Юзеф. Сам провідує молодицю чи бере з собою друзів? 165
Данило. Сам... За це ручуся... і повертається звідси або опівночі, або аж на світанні. Не терпить тільки, коли приїздять сюди козаки.
Юзеф. Ти ж не просто козак. Ти його родич.
Данило. Та родич же, тільки не знаю, як до нього підсту-питись.
Юзеф. Скажеш: "Людина прибула з Бахчисарая, і їй відомо, що згодний хан Мурад-Гірей з неволі відпустить Марію... за добрий викуп".
Д а н и л о.
