Де тирса шуміла - Шиян Анатолій
Та він же... Мій Максим! (Гукає). Мамо! Весільні гості їдуть... Чуєте, мамо? (Біжить до хати). Оксана. Щаслива!.. (Йде за нею).
Іван Сірко. Ну що ж, браття, треба мені майбутнього зятя зустрічати.
З хати з'являються Марія, Оксана, дружки з квітами. На подвір'я заходять Максим Пелех, бояри, свахи, світилки, старости і музики: цимбаліст, двоє скрипалів, контрабас та бубон.
У молодого в руках хлібина. Він кладе її на стіл. Іван Сірко. Як батько?
Максим. Рани в нього відкрилися — не зміг у дорогу вирушати. Наказав кланятися низенько. (Вклоняється). І жде він вас усіх... до себе в гості.
Світилки, бояри і свахи (вітають господарів).
Добрий вечір тому, А хто в цьому дому, Старому й малому, Богові святому!
Дружки (відповідають).
Здорові, гості, були, Що за нас не забули, Що на поріг ставали, "Добрий вечір" казали.
Дружки не встигли скінчити, як відповідають їм світилки. Молода тим часом ховається поміж людьми.
Світилки.
Не гнівайся, ненько,
Що приїхав зять не раненько,
Великого письма вчився,
Учився писати,
Щоб Марію взяти.
І далі.
Ой дайте нам стільця, Дайте нам гребінця, Дайте нам кожуха, Щоб сіла молодуха.
Максим. А де ж молода?
Голос. Старший боярине, розшукай!
Дружки (співають).
Ой ми не ковалі, Ми стільця не скували, Не пошили кожуха — Не сяде молодуха.
Бояри вносять стільця й кожуха. Старший боярин веде молоду, намагається її посадити, а молода вибиває стілець ногою. Його підхоплюють дружки, силкуються сховати, але не дрімають і бояри. Стілець знову на місці.
і 55
Світилки.
Ми самі ковалі, Ми стільця скували, Гребінця купили, Пошили кожуха, Сяде молодуха!
Старший боярин таки саджає на стілець молоду.
Дружки.
Увійди, братику, З сінечок до хати! Будеш, братику, Сестричку розплітати.
З хати виходить Роман.
Така, братику, суботонька настала, Щоб моя коса до пояса маяла, Щоб моя краса, як золото, сяяла, Щоб моя ненька до столу припадала.
Максим розплітає одну косу, Роман — другу.
Світил к и.
Ой надворі негодонька, Ще й туман наліг. Ой хто ж тебе, Маріечко, Так дрібно заплів?
3 хати виходить Софія. На тарілці вишиваний рушник з хлібиною, а на хлібині весільний віночок. Молода вклоняється матері тричі й цілує руку. Потім бере хліб, кладе на стіл, а віночок передає дружкам і сідає па стілець. Дружки прикрашають молоду тим віночком, чіпляють додаткові стрічки
й разочок намиста.
Дружки.
Ой надворі просо молотять, А у хаті косу золотять, А вже просо домолочують, А вже косу дозолочують...
(Закінчують прикрашати молоду, співають).
Ой устань, Маріє, із стільця, Подивися на Максима-молодця. Він у тебе три години просидів, Він тебе у віночку не видів.
Підводиться Марія, підходить до Максима, чіпляє йому на груди або до шапки зелену складену стрічку, а поверх неї приколює червону та пишну квітку. Максим цілує молоду, бере її за руку, веде до батьків.
Максим. Благословіть нас... до шлюбу стати.
Іван Сірко виносить ікону. Софія дивиться то на Івана Сірка, то на ікону божої матері, міниться на лиці. В очах її засвічується страх, але
Сірко того не помічає.
Іван Сірко (тримаючи ікону, говорить). Бог благословляє, і я благословляю вас, діти. Нехай поміж вами буде згода, щастя та любов. (Тричі хрестить іконою).
Тричі молоді вклоняються йому низько, цілуючи батькові руку.
(Потім звертається до Софії). Благослови їх, мати!
Софія (пильно дивиться на Сірка). Іване! (Погляд зупиняється на іконі. В очах її благання). Ти ж знаєш...
Іван Сірко. Кріпися, Софіє! Діти ждуть твого благосло-віння. (Передає їй ікону).
Марія. Благословіть нас, мамо.
Входить Ярина К а р д а ш. Іван Сірко (здивовано). Ярина?!
Софія кам'яніє на якусь мить і раптом починає нервово реготати. Данило. Заберіть... Заберіть у неї ікону!
Софія регоче. Навісний сміх переходить у ридання.
Марія (кидається до матері). Мамо!.. Ма-а! Рідненькі... заспокойтесь... Заспокойтеся, мамо!
Данило (забирає в неї ікону). Свят, свят, свят господь бог Саваоф! Да расточаться вразі його!
Софія. Небо... яке чорне.
Шевчик. Ще не отямилась, бідна.
Вривається гонець.
Гонець. Татари!.. Татари!..
Іван Сірко глянув у степ, потім на Ярину і, ні слова не сказавши, швидко йде до хати. Ярина проводжає його німим, сповненим любові й болю поглядом.
Данило. Треба рятуватись... (Злодійкувато зникає). Щ е р б а к. Ходімо, Шевчику, підтягнемо коням підпруги. Максим. І яз вами. Марія. Максиме! Як же з весіллям?
Максим. Не час тепер про нього думати. Потім догуляємо.
Марія. Максиме, зостанься! (Біжить слідом за ним).
Степан. Мабуть, і мені .сьогодні доведеться за зброю братися. (Зупиняється проти козачки). Ой Ярино, не в добрий час ти завітала до Івана Сірка. (Виходить).
Розходяться люди. На сцені лишаються тільки Сірчиха й козачка.
Софія. Чого прийшла сюди? Що тобі треба від мого чоловіка?
Ярина. Гроші йому принесла. Софія. Які гроші? Геть!
З хати виходить озброєний Іван Сірко. Що це — сон?.. Чи якесь видіння?
Іван Сірко (дивиться на Ярину). Бач, як воно сталось. І весілля не згуляли... І з тобою, Ярино, нема часу говорити.
Ярина. Ще поговоримо. Де б не був, Іване Дмитровичу, я все одно тебе знайду!
Софія. Куди зібрався, Іване?
Іван Сірко. Поглянь!.. (Повів рукою у напрямі степу).
З хати Оксана виносить Романову шаблю. Роман цілує зброю, хоче йти, але до нього кидається мати.
Софія. Петро поліг... тепер Романа?.. (Затуляє його собою). Не пущу! Не дам!
Роман. Мамо! Бачите, скільки на майдані вже зібралося молодців! А я хіба гірший за інших? Шабля в мене гостра, кінь бистрий. Піду я, мамо... Піду!
Іван Сірко (біля воріт). Прощай, Софіє! (Цілує дружину, потім цілує дочку). Матір доглядай.
Софія. Нехай бог... збереже!
Чути голос Романа: "Прощайте, мамо!"
(Намагається перехрестити його, але ослабла рука падає, мов пліть. Наче п'яна, повертається до столу, промовляючи). Збереже... Збереже...
Іван Сірко (за ворітьми). По конях!
Зацокали копита.
На сцені лишилися Ярина Кардаш і Сірчиха, знову стрілись очима. Не прощаючись, козачка виходить. Софія дивиться їй услід.
Софія. Чую! Серцем чую біду!
Затемнення. Палає село. На садибу Івана Сірка вриваються татари, рубають квіти, гілля яблунь, пробують мед, горілку. Крізь розчинені ворота на тлі пожежі ведуть полонених. Дівчата в білих сорочках. Ось вбігає на рідне подвір'я Марія, мчить до ґанку.
Марія. Мамо! Ма-а-а!
її зустрічають татари, дико танцюють, вигукуючи незрозумілі слова, одягають на неї вінок.
(Зупиняється біля воріт, ламає руки). Ма-а-мо! Ма-а!.. (Зникає в загравах пожежі).
Завіса
КАРТИНА ДРУГА
У палаці кримського хана Мурад-Гірея.
Слуга (повідомляє). Сам найвеличніший хан Мурад-Гі-рей!
Солтани, аги, мурзи шанобливо йому вклоняються. Мурад-ГІрей, бистрим поглядом озирнувши підлеглих, пройшовся сюди-туди, потім різко зупиняється проти солтана.
М у р а д. Скажи, що станеться, коли жбурнути камінь у тиху воду?
С о л т а н. Величний хане... Та хто ж цього не знає? Від каменя розійдуться хвилясті кола на всі боки...
Му рад. На всі боки... Хіба вас не повчав, як мусить діяти татарське військо? Досвідчений у боях солтан сам обирає місце для коша і на всі боки шле загони, очолені хоробрими мурзами... Мурзи так само обирають місце для свого коша і вже загони менші розсилають на всі боки, щоб якнайбільше охопити сіл і хуторів ворожих...
Солтан. Преславний хане, ми пам'ятаємо твоє повчання.
М у р а д. Хай шастають там воїни татарські, хай живляться чужим добром, беруть ясир багатий — беруть дівчат і молодиць, арканять юнаків, чоловіків... (Обвів очима всіх). Старих же і малих... під ніж!., під ніж!., під ніж!..
Входять Шаріф і Юзеф Ольховський.
Ш а р і ф. Найвеличнішому хану Мурад-Гірею салям! (Вклоняється).
Мурад подав знак, і солтани, аги, мурзи виходять.
Му р а д. Які вісті з Запорожжя? Які новини від турецького султана? Доповідай, мій вірний мурза Шаріф. Доповідай!
Шаріф (вклоняючись). Є добрі вісті, премудрий хане Му-рад-Гірей, з Стамбула від турецького султана.
Мурад. Про Запорожжя в тебе питаюся. Чи пощастило знищити урус-шайтана... руського чорта кошового отамана Сірка? Про це в тебе питаюся.
Шаріф. Радісного мало, незрівнянний Мурад-Гірей. Іван Сірко знову на Січі. Та скоро його душа потрапить до вічного пекла.
Мурад. Поки душа його потрапить до пекла, він немало наших душ відправить до раю. Доповідай про все. Я слухаю.
Шаріф (вклоняється). О найсвітліший хане! Турецький султан Магомет Четвертий вирішив знищити Запорозьке військо і зруйнувати дощенту його кіш. Магомет Четвертий обіцяв надіслати п'ятнадцять тисяч стамбульських яничарів.
Мурад. Це радісна для мене вість... радісна!
Шаріф. Нехай славою встелеться твій шлях, непереможний хане Мурад-Гірей! Ми віримо в твою хоробрість і відвагу.
М у р а д. Отаман Сірко — досвідчений вовк, і я не хотів би з ним зустрітися. Мені б приємніше було... (Дивиться на мурзу).
Ш а р і ф. Бачити його вже мертвого? Про твоє бажання думали ми, непогрішимий хане Мурад-Гірей. М у р а д. І що придумали? Що?
Ш а р і ф. Наш вірний друг єзуїт Юзеф Ольховський порадив... (До Юзефа). Скажи про свої наміри сам. М у р а д. Я слухаю.
Юзеф. Ми добре знаємо силу й хоробрість січовиків...
Мурад (роздратовано). Про Сірка тебе питаю. Як знищити мого найлютішого ворога Сірка?
Юзеф (вклоняючись). Про це я думав. Про це сказати хочу. Ми розставимо різні пастки на кошового отамана, щоб біля нього щодня, щогодини були наші вуха, наші очі, наша вірна рука.
М у р а д. Де взяти таку надійну людину?
Юзеф. її вже знайдено.
Ш а р і ф. На допиті ми запитали: "Що хочеш вибрати для себе — вічне поневолення, каторгу чи гроші й подарунки за достойний труд?"
Мурад. Обрав, звичайно, гроші?
Ш а р і ф. О наймудріший хане!
Мурад. Хто ж він? Хто?
Шаріф б'є в долоні. Входить Данило Гунда, вклоняється.
Ш а р і ф. Підійди ближче. Тебе хоче бачити, хоче слухати наш повелитель мудрий — кримський хан Мурад-Гірей. М у р а д. Ти знаєш Івана Сірка? Данило. Він одружений з моєю сестрою. Мурад. Хитруєш?
Данило. Клянусь! Ненавиджу я родича мого Сірка... Мурад (пильно дивиться на нього). Бачу в твоїх очах вовчий блиск. Навчіть, що йому слід робити!
Юзеф і Шаріф шанобливо вклоняються.
(Кидає кисет з грошима). Від мене... за послуги!
Данило. Не підведу... Робитиму все, що накажете. Клянусь!..
Шаріф.
