Марні зусилля кохання - Вільям Шекспір

Король

(читає)

«Великий покровителю, наміснику неба, 10 єдиновладний правителю Наварри, земний боже моєї душі та прихильний покровителю мого тіла».

Довбешка

Поки що ні слова про Довбешку.

Король

«Річ у тому...»

Довбешка

Може, і в тому, та хоч він і каже «в тому», але, кажучи правду, не зовсім таки в тому.

Король

Спокій!..

Довбешка

...хай буде зі мною і з кожним, хто не сміє затівати бійки.

Король

Більше ні слова!..

Довбешка

...про чужі таємниці, прошу вас.

Король

«Річ у тому, що, знеможений чорною меланхолією, я довірив цей понуро-гнітючий настрій благотворній дії найкращих у світі ліків - твоєму цілющому повітрю; і, як справжній дворянин, вийшов на прогулянку. В який час? Годині о шостій вечора, тобто саме тоді, коли найохочіше пасеться худоба, птахи клюють поживу, а люди сідають за їжу, що називається вечерею. Отже, час тобі відомий. А зараз про місце - я маю на увазі те, по якому я ходив: іменується воно твоїм парком. І там-то, в цьому священному місці, я мимоволі став очевидцем украй непристойної та ганебної події, що нині витягає з мого білосніжного пера ебенове чорнило, яке ти тут споглядаєш, бачиш або зриш. Але щодо самого достеменно місця, то воно лежить на північно-північний схід і ще трохи на схід від західного кута твого вигадливо-звивистого саду. Там я й запримітив того простакуватого вахлая-селюка, ту ницу істоту, що слугує твоїм веселощам...»

Довбешка

Тобто мене.

Король

«...цю неосвічену й нікчемну душу...»

Довбешка

Тобто мене.

Король

«...це дрібне створіння...»

Довбешка

Це й досі про мене.

Король

«...що його, як пам’ятаю, називають Довбешкою...»

Довбешка

Мене, мене.

Король

«...в товаристві, та ще й дуже особистім, всупереч твоєму затвердженому і проголошеному указові... з... з... але мені так нелегко сказати з ким...»

Довбешка

З дівкою!

Король

«...з дочкою нашої праматері Єви, з жіночою статтю, чи, як для світлішого розуміння твого,- з жінкою. І за велінням обов’язку, який вельми шаную, посилаю його до тебе на відбуття заслуженого покарання в супроводі служителя твоєї милості Антонія Тупака, чоловіка доброї репутації, манери і поведінки, гідного всілякої поваги...»

Тупак

Тобто мене, з вашого дозволу. Я ж і є Антоній Тупак.

Король

«Що ж до Жакнети,- так іменують це вмістище слаботи,- котру я заскочив зі згаданим уже селюком, то я затримав її в себе як вмістище для гніву твоїх законів і за найменшим світлим повелінням твоїм приведу її на суд. При цьому запевняю у своїй відданості й вірності обов’язку, яким палає моє серце.

Твій дон Адріано де Армадо».

Бірон

Не так добре, як я сподівався, але краще за все, що я досі чув.

Король

Так, це найкраще з найгіршого. Ну, а ти, чоловіче добрий, що на це скажеш?

Довбешка

Ваша величносте, я зізнаюсь щодо дівки.

Король

Хіба ти не чув того, що було вже оголошено?

Довбешка

Признаюсь, я так старанно слухав, що все й прослухав.

Король

Було ж оголошено: рік ув’язнення тому, хто матиме діло з жінкою.

Довбешка

Я мав діло не з жінкою, а з дівчиною.

Король

Оголошення стосувалось і дівчат.

Довбешка

Та це не просто дівчина, величносте, вона - непорочна діва.

Король

Було й це названо, адже оголошувалось: та з дівою.

Довбешка

Коли так, то я відкидаю її непорочність. Я мав діло з незаміжньою.

Король

Ця «незаміжня» нічого тобі не дасть, добродію.

Довбешка

Овва! Ще й як дасть, ваша величносте!

Король

Виголошую тобі вирок: ти будеш постити цілий тиждень на хлібі з висівок і на воді.

Довбешка

Краще б уже місяць на баранині та каші.

Король

Тебе під варту дон Армадо візьме.

Біроне, відведіте винуватця.

А ми, панове, підемо здійснити

Все, в чому один одному клялись.

Король, Лонгвіль і Дюмен виходять.

Бірон

Хтось капелюх - я ж голову заставлю,

Що ці закони й клятви будуть марні.

Ну йди, гультяю.

Довбешка

Я страждаю за правду, пане, бо я справді мав діло з Жакнетою, а Жакнета справжня дівчина. Тому приймаю гірку чашу доброї долі. Колись і мені знов усміхнеться смуток, а до того часу будь зі мною, скорбото!

Виходять.

Там само.

Входять Армадо і Метелик, 11 його паж.

Армадо

Хлопче, що значить, коли чоловік високого розуму стає меланхолійним?

Метелик

Те, що він буде засмучений, пане.

Армадо

А хіба смуток і меланхолія не одне й те ж, миле бісенятко?

Метелик

Ні, сеньйоре, зовсім ні!

Армадо

В чому ти вбачаєш різницю між смутком і меланхолією, мій ніжний юначе?

Метелик

В їх простому виявленні, мій черствий старче.

Армадо

Чому «черствий старче»? Чому?

Метелик

А чому «ніжний юначе»? Чому?

Армадо

Я сказав: ніжний юначе, бо цей епітет відповідає твоєму молодому вікові, який можна іменувати ніжним.

Метелик

А я сказав: черствий старче, бо це відповідає вашому похилому вікові, який можна іменувати черствим.

Армадо

Мило і доречно.