Етюд у багряних тонах - Артур Конан Дойль
- От і чудово. Я звичайно маю вдома хімікалії й часом роблю досліди. Це не заважатиме вам?
- Анітрохи.
- Стривайте-но, які ще в мене вади? Часом я нудьгую й цілісінькі дні не розтуляю вуст. Не думайте, що я ображаюся на вас. Просто облиште мене, і все швидко минеться. А в чому ви можете зізнатися? Поки ми ще не оселилися разом, слід вивідати один про одного все найгірше.
Цей допит потішив мене.
- Я маю цуценя бульдога,- сказав я,- і не терплю ніякого шуму та галасу, бо нерви мої зовсім розхитані; можу півдня пролежати в ліжку і взагалі я страшенний ледар. Коли я здоровий, у мене ще з’являються вади, але зараз ці - найголовніші.
- А гру на скрипці ви теж вважаєте шумом? - стурбовано спитав він.
- Це залежить від того, як грати,- відповів я.- Добра гра - то Божий дар, а погана...
- О, тоді все гаразд! - весело усміхнувся він.- Гадаю, справу можна вважати скінченою, якщо вам сподобаються кімнати.
- Коли ми їх оглянемо?
- Приїжджайте до мене сюди завтра, опівдні; ми разом поїдемо і все владнаємо,- відповів він.
- Гаразд, рівно опівдні,- сказав я й потис йому руку.
Він знов узявся до своїх хімікалій, а ми зі Стемфордом пішки подалися до готелю.
- До речі,- сказав я раптом, обернувшись до Стемфорда,- як він здогадався, що я приїхав з Афганістану?
Мій приятель загадково всміхнувся.
- Це найголовніша його риса,- мовив він.- Багато хто хотів би довідатись, як він це робить.
- То тут є якась таємниця? - вигукнув я, потираючи руки.- Це вже цікаво. Дуже дякую вам за те, що познайомили нас. Самі знаєте: «Щоб пізнати людство, треба вивчити людину».
- Отож і вивчайте його,- мовив Стемфорд на прощання.- Проте ви самі невдовзі побачите, що він - міцний горішок. Я ладен закластися, що він більше знатиме про вас, ніж ви про нього. На все добре!
- На все добре,- відповів я і попрямував до готелю, дуже зацікавлений своїм новим знайомим.
2. Наука робити висновки
Наступного дня ми зустрілися, як і домовились, і поїхали оглядати кімнати на Бейкер-стріт, у будинку 221-б, про які Холмс згадував напередодні. Там були дві затишні спальні й простора, світла вітальня з чудовими меблями та двома широкими вікнами. Кімнати припали нам до вподоби, а розділена на двох платня виявилась такою невеликою, що ми одразу про все домовились і вступили у володіння помешканням. Того самого вечора я перевіз туди з готелю свої речі, а вранці приїхав Шерлок Холмс із кількома скринями та саквояжами. Днів зо два ми поралися, розпаковуючи і розкладаючи наше майно, щоб знайти для кожної речі найкраще місце. Зробивши це, ми поволі почали призвичаюватись до нового житла та пристосовуватись до нових умов.
Холмс, безперечно, був не з тих людей, з ким важко ладнати. Жив він спокійно й мав притаманні йому звички. Нечасто він лягав спати після десятої години вечора, а вранці зазвичай снідав та кудись ішов ще тоді, коли я лежав собі в ліжку. Часом він просиджував цілий день у хімічній лабораторії, часом - в анатомці, а іноді десь гуляв,- мабуть, у найдальших лондонських закутках. Завзяття його не знало меж, коли він брався до роботи, та коли находила на нього хандра, він днями лежав на канапі у вітальні, не мовлячи ані слова й не ворушачись. Я помічав тоді у його очах такий замріяний, відсторонений погляд, що міг би запідозрити його у вживанні якогось наркотика, якби поміркованість і чиста мораль його життя не заперечували такої думки.
Минали тижні, й моя цікавість до нього та його життєвої мети все дужче, все глибше давала про себе знати. Навіть зовнішні його риси могли вразити уяву випадкового спостерігача. На зріст він мав більш ніж шість футів, але через надзвичайну свою худорлявість виглядав ще вищим. Очі його були гострі, проникливі,- крім отих днів заціпеніння, про які я вже розповідав; тонкий яструбиний ніс надавав його обличчю виразу живої енергії та рішучості. Підборіддя, що виступало вперед, теж свідчило про рішучу вдачу. Його руки завжди були в чорнилі й кислотних плямах, але з речами він поводився якнайобережніше,- я частенько це помічав, коли бачив, як він орудує зі своїм тендітним хімічним знаряддям.
Читач вважатиме мене занадто вже охочим пхати носа до чужого проса, коли я признаюся, як ця людина збуджувала мою цікавість і як часто я намагався пробити той мур стриманості, яким вона обгороджувала все, що стосувалося її особи. Але перш ніж судити мене, згадайте, яке безцільне було тоді моє життя, як мало довкола було такого, що привернуло б мою увагу. Здоров’я не дозволяло мені виходити надвір у негоду, а друзів, що відвідували б мене, я не мав, тож ніщо не порушувало одноманітності моїх буднів. Через те я навіть радів тій таємниці, що огортала мого товариша, і марнував чимало часу у спробах її розкрити.
Холмс не вивчав медицину. Він сам відповів так на це запитання, підтвердивши Стемфордову думку. До того ж він ніколи не студіював якихось праць, що придалися б до здобуття вченого ступеня й відкрили б йому дорогу до світу науки. Проте деякі речі він вивчав так старанно і в окремих дивних галузях мав такі вичерпні знання, що я часом бував просто приголомшений. Невибагливий читач нечасто може похвалитися глибиною своїх знань. Ніхто не обтяжуватиме своїх думок усілякими дрібницями, коли на те немає вагомої причини.
Але невігластво його було таким же дивовижним, як і знання. Про сучасну літературу, філософію й політику він, здавалося, не знав нічого. Якось мені випало згадати Томаса Карлайля, і Холмс наївно спитав, хто це такий і що він зробив. Але коли виявилось, що він нічогісінько не знає про Коперникову теорію та про будову Сонячної системи, здивування моє дійшло краю. Щоб освічена людина в дев’ятнадцятому столітті не знала, що Земля обертається круг Сонця,- такому незбагненному фактові я просто не міг повірити.
- Ви, здається, здивовані,- всміхнувся він, поглянувши на моє ошелешене обличчя.- Дякую, що ви розповіли це мені, але тепер я мушу якнайшвидше все забути.
