Етюд у багряних тонах - Артур Конан Дойль
- Не нарікайте на мене, коли ви не миритимете з ним,- сказав він.- Адже я знаю його лише з випадкових зустрічей у лабораторії. Ви самі погодились на цю пропозицію, тож не вважайте мене винним за все інше.
- Якщо ми не миритимемо, нам ніщо не завадить розлучитися,- відповів я.- Але здається мені, Стемфорде,- додав я, пильно дивлячись на свого приятеля,- що ви з якоїсь причини одразу хочете вмити руки. У нього нестерпна вдача, чи що? Не крийтеся!
- Це непросто - пояснити не пояснюване,- усміхнувся він.- Як на мене, то Холмс надто вже занурився в науку - аж до того, що збайдужів до всього світу. Я легко можу уявити собі, як він впорсне своєму другові невелику дозу нового рослинного алкалоїду - не зі злості, звичайно, а просто з цікавості, щоб мати точні відомості про його дію. Проте, правду кажучи, я певен, що він так само охоче зробить це й собі. У нього пристрасть до точних і достовірних знань.
- То дуже добре.
- Так, але й тут він може дійти до крайнощів. Якщо він лупцює в анатомці палицею трупи, то природно, що це здається трохи дивним.
- Лупцює трупи?
- Так, щоб переконатися, чи можуть після смерті з’являтися синці. Я бачив це на власні очі.
- І ви кажете, що він не медик?
- Ні. Бог зна, що він там вивчає. Але ось ми й приїхали, тож судіть про нього самі.
Розмовляючи так, ми повернули вузенькою стежкою в двір і увійшли до флігеля, що прилягав до великої будови лікарні. Тут усе було мені знайоме, і я не мав потреби в провідникові, коли ми зійшли темними кам’яними сходами нагору й пішли довгим коридором уздовж нескінченних вибілених стін із бурими дверима обабіч. Майже в самому кінці вбік відходив низенький склепінчастий коридорчик, що вів до хімічної лабораторії.
То була висока кімната, де на полицях блищали незліченні пляшечки. Всюди стояли низькі, широкі столи, загромаджені ретортами, пробірками й бунзенівськими пальниками, над якими тріпотіло блакитне полум’я. В кімнаті був лише один чоловік, що схилився над столом у кутку, заглиблений у працю. Почувши наші кроки, він озирнувся й підхопився з радісним вигуком.
- Знайшов! Знайшов! - кинувся він до нас із пробіркою в руках.- Я знайшов реактив, що осаджується лише гемоглобіном і нічим іншим.- Якби він знайшов золотоносну жилу, то й тоді його обличчя не сяяло б такою радістю.
- Доктор Ватсон, містер Шерлок Холмс,- мовив Стемфорд, знайомлячи нас.
- Як ся маєте? - привітно сказав Холмс, стискуючи мою руку з такою силою, що її ніяк не можна було в нього запідозрити.- Як бачу, ви побували в Афганістані.
- Звідки ви це знаєте? - здивовано спитав я.
- Дурниці,- усміхнувся він.- От гемоглобін - то інша річ. Ви, безперечно, розумієте вагу мого відкриття?
- З погляду хімії це, звичайно, цікаво,- відповів я,- але практично...
- Боже милий, та практично це ж найважливіше відкриття в судовій медицині за останні роки. Хіба ви не бачите, що це дає можливість без помилок визначити криваві плями? Ходіть-но сюди! - Він нетерпляче схопив мене за рукав і підвів до столу, за яким працював.- Беремо трохи свіжої крові,- сказав Холмс і, уколовши довгою голкою собі палець, витяг піпеткою краплинку крові.- А тепер розчиняємо цю краплину в літрі води. Вода, як бачите, здається чистісінькою. Співвідношення крові до води - не більше, ніж один до мільйона. І все-таки немає сумніву, що ми матимемо характерну реакцію.- Говорячи це, він кинув у склянку кілька білих кристаликів і додав трохи прозорої рідини. Вода в склянці миттю стала каламутно-багряною, а на дні з’явився бурий осад.
- Ага! - Він заляскав у долоні і радо всміхнувся, мов дитина, що дістала нову іграшку.- Що ви про це скажете?
- Це, мабуть, дуже сильний реактив,- зауважив я.
- Чудовий! Чудовий! Давніший спосіб із ґуаяковою смолою був дуже громіздкий і непевний. Так само, як і огляд кров’яних тілець під мікроскопом. Це взагалі марно, якщо кров була пролита кілька годин тому. А цей реактив діє однаково добре - чи свіжа то кров, чи ні. Якби його відкрили раніше, то сотні людей, що гуляють зараз на волі, давно вже дістали б кару за свої злочини.
- Он як! - пробурмотів я.
- Розкриття злочинів часто стикається з цією загадкою. Людину починають підозрювати в убивстві за кілька місяців після його скоєння. Оглядають білизну чи одяг і знаходять бурі плями. Що то - кров, глина, іржа, сік чи щось іще? Ось питання, що спантеличувало багатьох фахівців, і чому? Тому, що не було надійного реактиву. Але тепер ми маємо реактив Шерлока Холмса - і труднощам кінець!
Очі його заблищали, він притис руку до серця і вклонився, немовби відповідаючи на оплески уявного натовпу.
- Вас можна привітати,- зауважив я, неабияк здивований його захватом.
- Рік тому у Франкфурті розслідували справу фон Бішофа. Його неодмінно повісили б, якби тоді знали мій спосіб. А справи Мейсона з Бредфорда, і відомого Мюллера, і Лефевра з Монпельє, і Семсона з Нового Орлеана? Я можу назвати десятки справ, у яких мій реактив міг би вирішити все.
- Ви просто ходячий календар злочинів,- засміявся Стемфорд.- Вам слід видавати особливу газету. Назвіть її «Поліційні новини минулого».
- І то була б прецікава річ,- підхопив Шерлок Холмс, заліплюючи малесеньку ранку на пальці шматочком пластиря.- Доводиться бути обережним,- вів далі він, обернувшися з усмішкою до мене,- я частенько працюю з усілякими отрутами.- Сказавши це, він простяг руку, і я побачив, що пальці його вкриті такими самими шматочками пластиря та плямами від їдких кислот.
- Ми прийшли до вас у справі,- мовив Стемфорд, сідаючи на високий триногий стілець і носком черевика підсовуючи до мене інший.- Мій приятель шукає собі житло, а ви скаржились, що не можете знайти товариша; отож я й вирішив звести вас обох разом.
Шерлоку Холмсу, напевне, припала до вподоби думка розділити зі мною кімнати.
- Я нагледів одне помешкання на Бейкер-стріт,- сказав він,- що якнайкраще підійде нам обом. Сподіваюся, ви не проти пахощів міцного тютюну?
