Рука - Багряний Іван

Гнат зареготав:

— Дурню ти, так я тобі й дав би. Ось, на, на, — він тикнув пальцем в одне оригінальне місце і посвистів. — Ха-ха-ха, виграв!... — а відтак Гнат визвірився: — а хто б його різав, я? Хто гроші платить, ти? Чи я? І за віщо я тобі, дурневі, гроші плачу? Я хазяїн, чи я наймит, га?..Досить. Штаф плачу не я, а ти, розумієш, ти. Я тобі винен 30, а тепер ти мені будеш винен 20! Чуєш?

Збентежений Яків витіщив очі і, як побитий пес водив ними по всіх. Краплі холодного поту виступили йому на чолі. Настала мовчанка. Чоти було лише як із свистом і хрипом вилітало повітря із застуджених грудей Якова. Він похитав головою.

— Ех Гнате, Гнате…так мені дурневі й треба, од’їздив ти на мені, одкатався…Ти глянь на цю руку і глянь на свою пику. Ти думаєш, з чого вона, рука моя, на людську руку не схожа, якесь копито репане…Всі нею гидуєте, тільки до роботи другої не шукаєте. Одкатавсь, так мені дурневі й треба. З’їв, ти з’їв моє здоровля, чого ж ти ще хочеш? Чого ти, Гнате, хочеш?.. — Та Яків не знаходив слів, все не те, все не те, всередині йому кипіло й пекло. — Я тобі як батькові, я ж…

— Що ти, що ти варнякаєш іще?..Ти вже варнякай, так про діло. Що ти? Я хазяїн…

Яків подивився на нього, похитуючись, змінився в лиці, але стримався.

— Правильно…Хазяїн…і я тебе поважаю. Я тобі хату обклав? Обклав. Я тобі комини поставив? Поставив. А чи хоч раз ти жалівся, що комини твої або не гріли, або куріли…А все як не даром…ось цими руками.

Всередині щось боляче увірвалось, — Скотина ти, Гнате, хам!!. — раптом закінчив Яків гострим зойком і розпачливо покрутив похиленою головою, запустивши скорчені пальці в волосся, при чому міцно-міцно стиснув вії, а з-під них виступило кілька блудних капель і впало на стіл.

— Ех…— враз грюкнув Яків з якимсь диким звірячим болем об стіл, аж шклянки підскочили і задзвеніли болісно. Тільки рука дрижала, та на міцно стиснутих щелепах напружились м’язи.

— Ха-ха-ха, — зареготав Гнат, — поплач, поплач, аякже!

Яків мовчав. П’яний Гнат скипів:

— Та що ти розглядаєш свою цацю?

Хлопці слідкували спокійно. Один Парфило, підводчик, сидів у кутку, блідий, як крейда, насуплений, і тремтячою рукою спускав калюжі горілки зі столу. Яків здригнув і підвів голову, губи йому боляче зламались, помовчав і видавив одривчасто, з притиском:

— Так…робив…і даром робив…даром…і зламав даром палець і все…Жери!!. — а рука заходила ходором.

— А чого ж сини твої не порятують тебе? — Гнат влучив. Всі знають як пишається Яків своїми синами. А тим часом —їх, кажуть, десь порозстрілювали. По тих словах з Яковом сталось щось дивне. Очі налились кров’ю, обличчя перекосилось і посиніло, як буряк, рука вхопилася за стіл:

— Гнате!!. —прохрипів, — Гнате, не чіпай синів!!! Не чіпай мене!..

— Ха-ха-ха, аякже, — пани, як і ти!

Вмить Яків осатанів. Враз із диким звірячим зойком зірвався, стиснув, зачепив за петельки. Та Гнат ударив Якова ногою в груди, аж той одлетів і вдарився об стіл. Люде посхоплювались. Яків повів очима, одчайдушно зареві, вихопив з-за халяви ніж, кинувся, замахнув і…

… в цей момент Парфило ударом кулака в вухо одкинув Гната до стіни. Шалений удар ножем потрапив об стіл. Рука зслизнула з колодочки. Сила розмаху була занадто велика, і гострий ніж вмить одчепив чотири менших пальці від великого. Гострий широкий ніж відчепив чотири пальці.

— Ото вдарив!.. Востаннє вдарив!.. — прошепотів хтось із переляканих хлопців.

Пальці одпали на стіл та так і лежали скорчені. Всі, навіть Гнат, кинулися до Якова, він як стояв, так і залишився паралізований.

Підніс руку близько-близько до очей. Очі налились сльозами.

Якусь хвилину дивився на неї, похитуючись далі обвів усіх здивованих чудними очима…А потім одвів руку і…навернув Гната так, що той собою одчинив двері.

А сам упав навзнак і заскреготів зубами. Крізь скрегіт прорвався тихий, розпачливий шепіт, аж од самого серця шепіт:

— Рука…проклята рука…

І стогнав і корчився на брудній підлозі.

Oпублікованo в журналі "Всесвіт" №15 за 1929 р.

Примітки:

КІМ'ЯХ — розм. 1. Те саме, що гроно. 2. у знач. присл. кім'яхом. Клубком, купою.

МУСАТ — Сталевий стрижень з насічкою для гостріння ножів, що затупилися.

ЦЯМРИНА — Одна деревина з колодязного зрубу. // Один ряд колод у зрубі. 2. також мн. Верхня частина колодязного зрубу, складена перев. з дерев'яних колод. // Колодязний зруб. // заст. Дерев'яне кріплення в шахті, штольні тощо.