Іван — мужицький син - Шиян Анатолій

Хай ця хусточка лишається при тобі. Вона ще не раз тобі послужить. Тримайся ж, Іване.

Глянув король, глянули королевичі, та княжичі, та інші гості імениті, а перед ними стоїть Іван — мужицький син. Сорочка на ньому — латка на латці, штани старі, прості, а чобіт — то й зовсім немає.

Почали імениті гості нашіптувати королю:

— Ваша величність! Та як можна отаку красуню віддати заміж за мужицького сина!

—: їй до пари — королевичі!

— їй до пари — княжичі!

То що ж робити? Що? — питається, розгубившись, король.— Адже перстень таки він дістав.

Відберіть у нього перстень, ваша величність, та йому загадайте нову задачу...

— Яку ж, яку?

— Ну хоча б таку...— І почали нашіптувати. Повеселішав король, підходить до Івана, брови хмурить,

знімає з руки перстень дорогоцінний, говорить:

Щоб я, король, та молоду королівну за такого холопа заміж видав? Не бувати цьому! — І, звернувшись до народу, проголошує:

Слухайте мій наказ. Королівське слово даю і на тому присягаюся: королівну Олену тільки за того молодця видам заміж, хто змайструє летючий корабель і прилетить на ньому до мого палацу.— Та на цім слові взяв за руку Олену і повів її до іменитих гостей...

Не журися, Іване, я тебе ждатиму,— промовила стиха Олена, а в очах її заблищали сльози.

Над Дніпром стоять високі кручі, а на тих кручах сплелося зелене мереживо лісу, а в тому лісі вже пораються хазяйські сини. Зрубали вони дерево, обрубують гілля. Коли це підходить до них дідусь у білому одязі, в солом'яному брилі, з палицею в руках.

Драстуйте, люди добрі! А чи не знайдеться у вас вогнику,— люлечку припалити?

Ніколи нам, старий, з тобою возитися. Треба майструвати летючий корабель.

Іди собі, діду, звідси. Не заважай! — Та й прогнали його від себе.

Подивився на них дідусь, сказав:

— Славне свиняче корито у вас буде. А королівну ви тоді побачите, як у жаби крила виростуть.

Та одразу хтозна-де й подівся.

Мудрували, мудрували хазяйські сини, майструючи летючий корабель, та так нічого в них і не вийшло, крім корита.

— Поїдемо, мабуть, кіньми! — сказав старший брат.—

На королівні не одружимось, так хоч добре там погуляємо.— Та й покинули роботу.

А до лісу заходить Іван — мужицький син. Зустрічає його дідусь, той самий, що золоту стрілу йому вручав.

Добрий день, дідусю!

Здоров був, синку! А куди це ти йдеш?

Розказав йому Іван, як скривдив його король та гості імениті, розказав і про нову умову королівську. Вислухав коваля дідусь та й каже:

— Я знаю, що в королів та панів очі завидющі, руки загребущі. А ти, синку, не падай духом. За тобою правда, і я тобі допоможу. Слухай, що казатиму.

— Слухаю, дідусю.

— Іди оцією стежкою і нікуди не звертай, потрапиш до високої гори, а на тій горі росте дуб віковий, у якого віти хрест-навхрест зрослися. З того дуба і починай майструвати летючий корабель.

І дід'одразу хтозна-де й подівся.

Пішов Іван стежкою до високої гори, а на тій горі дуб шумить під вітром (Могутній та розлогий, а на тому дубі віти хрест-навхрест сплелися.

Поставив тут Іван курінь, прикрив гіллям, намостив сіна, щоб було на чому спати, підкріпився окрайцем хліба та цибулиною і взявся до роботи.

Вставав Іван — мужицький син до схід сонця, а спати лягав, коли в небі зорі світилися.

І ось на горі вже стоїть корабель, тільки немає на ньому вітрил і хто знає, де їх узяти.

Ліг Іван у своєму курені та й заснув богатирським сном, коли чує — хтось його кличе і голос той схожий на голос дідуся:

— Вставай, друже, твоє щастя поспіло!

Схопився на ноги Іван, глянув, а на краю гори стоїть корабель увесь золотий, щогли срібні, а паруси шовкові, барвисті — так і надимаються під ранковим вітром.

— Сідай і лети.

Скочив Іван на корабель, паруси натягнув і полетів плавно та швидко.

Летить, летить, коли бачить: людина припала до землі вухом і щось слухає. Гукає до нього Іван:

Здорові будьте, добрий чоловіче! А що то ви робите?

Слухаю, чи зібрались до короля гості на обід.

А ви до короля йдете?

До короля.

То сідайте, я вас підвезу. Сів Слухало, полетіли далі.

Летять та й летять, коли дивляться — на дорозі людина: одна нога прив'язана до плеча, а на другій скаче.

Здорові будьте, добрий чоловіче, — гукає Іван. — А чому це ви на одній нозі скачете?

А тому скачу на одній нозі,— відповідає чоловік,— що коли б я одв'язав другу ногу, то за один день увесь світ би обійшов. А я цього не хочу.

Куди ж ви скачете?

До короля на обід.

То сідайте до нас.

Добре.

Сів Скороход, полетіли далі.

Летять та й летять, коли це стоїть на дорозі стрілець і приціляється з лука, хоч навколо нічого не видно.

— Здорові будьте, добрий чоловіче! — гукає Іван.— Куди це ви цілитесь? Не видно ж ніде ні пташини, ні звіра.

Це вам не видно, а я бачу.

Та що ж ви бачите?

— Еге! Он там, за дальнім лісом, за сто верст звідси на скелі орел сидить.

А куди йдете?

До короля на обід.

І ми туди, сідайте до нас.

Сів Стрілець, полетів далі. Летять та й летять, дивлять* ся: йде дідусь, несе в'язку хмизу.

Здорові будьте, дідусю! Куди несете хмиз? і— Куди сам іду, туди й хмиз несу.

А куди ж саме?

До короля на обід.

То навіщо ж вам здався хмиз?

А це такий хмиз, що я ніде з ним не розлучаюсь.

Сідайте до нас.

Сів Морозко, полетіли далі. Летять та й летять, дивляться: стоїть чоловік на мосту, а біля мосту по один бік і по другий розташовано шість водяних млинів. Чоловік на цей бік вусом поверне — ці шість млинів мелють, поверне в інший бік другим вусом — ті шість млинів мелють.

Здорові будьте, добрий чоловіче!

Здрастуйте! А куди це ви летите?

До короля на обід...

— Пішов би і я туди, та боюсь пана, бо він такий лютий, де мене наздожене, там і заб'є.

— Не бійтеся, сідайте до нас, а панові ми напишемо. Взяв Іван олівець та й почав писати:

"Гляди, падлюко! Летів тут Іван — мужицький син, взяв з собою товариша вірного Крутивуса. Не здумай його доганяти, бо як доженеш, то смерть свою знайдеш!"

Залишили ту записку на мосту, а самі полетіли далі.

Летять та й летять, коли бачать: і відтіль гора і відціль гора, а між тими горами чоловік руками й ногами уп'явся та й розсуває їх.

— Здорові будьте, добрий чоловіче! А що це ви робите?

Гори розпихаю, аби ширший шлях був для тих людей, що йдуть до короля на обід.

А ви хіба не хочете там побувати?

Якщо візьмете мене з собою, то я залюбки пристану до вас.

Сідайте.

Сів Вернигора, полетіли далі. Летять та й летять, коли дивляться: стоїть чоловік, вивертає з корінням дуби, де вони густо ростуть, і пересаджує туди, де зовсім їх немає.

— Здорові будьте, добрий чоловіче. А що це ви робите?

Землю прикрашаю для людей, щоб і косар, і жниця у спеку могли в холодку відпочити. А ви ж це куди летите?

До короля на обід.

Хотів би і я там побувати.

— То рушаймо з нами.

Сів Вернидуб, полетіли далі. Летять та й летять, коли вже ось перед очима з'явився королівський палац і сад, а в саду столи накриті, а на столах всяке частування: бики смажені, ковбаси, і птиця, і каша молочна. Всього наготовлено вдосталь. Бочки пива й вина стоять: пий, душа, їж, душа, чого забажаєш! А людей — півцарства зібралося: і старі, й малі, і пани, і багатії, і бідняки,— якого тільки там люду немає.

Тут же й хазяйські сини примостилися.

І ось раптом увесь простий народ, і король, і його імениті гості побачили в небі летючий корабель. Та пильніше від усіх стежила за тим кораблем Олена. Опустився він, мов лебідь, на озері, край берега. Зійшов з нього першим Іван— мужицький син, а слідом за ним вийшли його товариші.

Здивувався король, впізнавши Івана. Здивувалися й гості імениті: королевичі та княжичі, а сам король аж за голову схопився.

— Як? Іван — мужицький син на кораблі прилетів? Не бувати такому, щоб я, король, та мав зятем Івана — мужицького сина!

Оточили короля імениті гості, радять:

А ви йому, ваша величність, загадайте щось таке дістати, чого ніхто в світі не дістане. Ну, хоча б живої води.

Правда! — зрадів король і посилає до Івана свого слугу.— Піди скажи тому холопові: хоч він і на кораблі прилетів, а не бачити йому Олени, якщо не принесе він живої води, поки гості мої пообідають. А не дістане води — мій меч, його голова з плеч!

Слухало те все почув та й каже Іванові:

— Недобре діло замишляє проти тебе король. Загадує тобі, Іване, дістати живої води. Якщо її не дістанеш — королівський меч, твоя голова з плеч.

Зажурився Іван.

Де ж я тую воду дістану? Підійшов до нього Скороход та й каже:

Не журися, Іване. Я тобі живої води дістану. А тут уже королівський слуга приходить:

Наказав король... А Іван його перебиває:

Я вже знаю той наказ.

Пішов собі слуга, а Іван допомагає Скороходові одв'яза-ти другу ногу. Як одв'язав,— побіг він швидше буряного вітру до лісу, до озера чарівного.

Набрав з нього живої води та й промовляє сам до себе: . "Поки вони там пообідають, то я можу трохи ще відпочити".

Примостився Скороход під кущем і задрімав. А в короля вже обід кінчається. Сидить Іван за столом, і ніщо йому не миле. Сидить Олена між іменитими гостями, і ніщо їй не миле. Радіють імениті гості, а сам король уже пробує свій меч.

— Друже мій Слухало, ану притули вухо та послухай, чи не біжить Скороход.

Притулив той вухо до землі та й каже:

— Не біжить Скороход, але чую, як він хропе.

— Що ж ми тепер будемо робити? Як його розбудити? Озивається Стрілець:

— Не турбуйся, Іване, я в2кє бачу, де він спить. Зараз його розбуджу.— І тут же взяв до рук стрілу.

Стріла влучила в кущ. Загойдалося гілля, вкололо Скорохода, розбудило його. Схопився він на ноги і помчав.

Ще гості обідати не кінчили, а вже доставив Скороход живу воду, віддав її Іванові.

Підходить Іван до короля, вклоняється:

— Ось вам, ваша королівська величність, жива вода. Загомоніли навколо королевичі, та княжичі, та інші імениті гості:

Не може того бути! Десь, мабуть, простої набрав.

Де це видано, щоб так швидко живу воду дістав?!

Перевірити треба, перевірити.

Сам король зламав тут же суху гілочку з яблуні, вставив у воду, і та гілочка одразу вкрилася рясно яблуневим цвітом.

А тепер, ваша величність,— каже Іван,— додержуйте слова, що його ви дали перед народом.

Що?! — закричав обурений король.— Ти смієш мене, короля, повчати? Геть з моїх очей! Жди там. Ще буде тобі загадка.

Пішов Іван до своїх друзів, а королеві на вухо щось шепоче іменитий гість.