Лахтак - Трублаїні Микола

Несподіваний полон, лайка, грубе поводження, — його тягли за руки й за ноги просто по снігу, — все це нагнало думку про можливість звірячої розправи.

У боцмана теж промайнула така думка.

Надворі стояла ніч. Кругловидий місяць освітлював темно-сине небо і синьо-білі снігові простори. Дошкуляв мороз.

Обох полонених затягли в намет. У наметі, переділеному парусиною надвоє, було тепло. Їх кинули на ведмежу шкуру, зв'язали і залишили самих.

Хто був у другій половині намету, вони не знали. Але часом звідти долітали голоси кількох людей. На жаль, говорили вони по-норвезькому, і ні Лейте, ні юнга нічого не зрозуміли.

— Я думав, нас поб'ють! — звернувся юнга до боцмана після довгої мовчанки.

— Ну й типи! — проскрипів крізь зуби боцман. Ще хвилину полежали мовчки.

— Тут щось дуже підозріле, — сказав, нарешті, боцман. — Між іншим, я певен, що там у хаті ніхто, крім капітана, мене не зрозумів. З них ніхто англійської мови не тямить. Вони можуть повірити чому завгодно...

РОЗДІЛ XV

Час спливав надзвичайно повільно. В таких випадках хвилини розтягуються, ніби вони гумові. Від міцної зав'язі терпли руки й ноги. Намет ледве освітлювався ліхтариком, в якому горів гніт, опущений у якийсь лій. Від ліхтарика відгонило неприємним духом.

Лейте думав, скільки це все може тривати. Завтра на "Лахтаку" стурбуються, що їх досі немає. Мабуть, пошлють Вершомета на розвідку — довідатись, у чім справа. Ну, а коли мисливця захоплять так само несподівано, як і їх? — І думка знову верталась до нерозв'язаного питання: "Для чого це норвежцям? Яка користь? Невже, справді, Ландрупп такого набрехав? Але, що ж він, божевільний?"

Думки боцмана заходили в глухий кут. Він перевертався з спини на бік і вголос лаявся.

Юнга не задумувався над причинами обурливої поведінки острів'ян. Його мозок працював в іншому напрямі. Він одразу ж почав обдумувати способи втечі. Але що можна придумати, коли лежиш із зв'язаними руками і ногами і коли за парусиновою перегородкою варта, а надворі мороз і північна пустиня?

— Якби не забрали у нас ножі, тоді можна було б узяти ніж у зуби і перерізати мотузки... Але зрештою мусять же колись розв'язати... тоді можна буде щось спробувати. Пароплав не так далеко. Можна викрасти лижі, а в крайньому разі і без лиж... Обдурити варту... Може, вдасться прорвати намет. .

Стьопа підкотився до краю і спробував головою, чи міцний намет. Йому здалося, ніби під парусиною був камінь.

— Що ти пробуєш? — спокійним голосом запитав Лейте. — Стіну мацаєш? Навколо намету камінь, щоб вітер не зірвав. Потім снігом присипано. Товстий шар. А тут, бач, стеля зроблена подвійна. На тій половині, мабуть, пічка. Тому й тепло.

— Тепло-то тепло, але я цікавлюсь, як би його... — І присунувшись до боцмана, хлопець шепнув: — Втекти звідси.

— А чого ти шепочеш? Нас же ніхто не розуміє.

— А може, хто й розуміє? Може, навмисно посадили когось підслухувати.

— Може, тільки навряд.

Обидва замовкли і заглибились у свої думки. За перегородкою теж панувала тиша.

Минув якийсь час. Боцман почув за стіною кроки. Рипів сніг. Наблизившись до самого намету, кроки стихли. Хтось збирався зайти до них. Ось заговорили по-англійському. Розмовляли двоє. Один з них безперечно капітан Ларсен. Голос другого видався боцманові дуже знайомим, але він не міг сказати, хто це. Напруживши слух, розібрав, про що говорять.

— Один наган, одна рушниця. Я знаю... (далі боцман не розібрав слова). Вони задраять кубрик... (знову не розібрав) палубі... і двоє. Один наш... (не розібрав). — Це говорив той, чий голос видався боцманові знайомим. Треба поспішати, — відказував капітан Ларсен. — Матроси мені вірять... (нерозбірливо) ...щастя, що Ельгар там.

Тепер ми матимемо пароплав. Але головне — поспішати. Негайно рушати. Тут залишимо вартових. Все робитиметься так, як умовились.

Співрозмовники ввійшли у намет, де їх привітали короткими вигуками Тепер розмова пішла по-норвезькому.

Лейте стало ясно, в чому справа Серце його похолонуло. "Піратський маневр, — подумав він — Капітан Ларсен хоче захопити "Лахтак" Його двоє матросів, що користуються довір'ям і увагою команди "Лахтак", — на борту пароплава. І один. Хто цей, що до нього стосувались слова — "один наш"? Боцманові пригадалась підозріла поведінка кочегара Павлюка.

"Невже?" — думав старий моряк. Йому не хотілося вірити, що Павлюк здатний зрадити. Але хіба сьогодні вранці він міг припустити, що норвезький капітан — пірат?

Лейте лежав мовчки, нічого не кажучи Стьопі. Він вагався, чи ділитися з юнгою своїм відкриттям. Нарешті, вирішив: краще, коли Стьопа знатиме, яка небезпека загрожує їхнім товаришам.

Раптом до половини, де вони лежали, увійшов Ландрупп. Він засміявся і щось сказав по-норвезькому. Лейте відразу пізнав голос людини, що розмовляла з капітаном Ларсеном по-англійському

— Падлюка! — крикнув йому Лейте. — Отака ваша вдячність! Пірати!

— Жалійтеся самі на себе, — відказав Ландрупп, не криючись, що знає англійську мову — Ви самі нав'язались іти зі мною. А для чого вам нападати на мене? — нахабно глузував крижаний лоцман.. — Для чого ви затримуєте наших матросів? Тепер вам нудно? Нічого, скоро буде весело. Ха-ха-ха!.. Прощайте!

Ландрупп вийшов.

— Що він сказав? — спитав Стьопа

Лейте розповів юнзі про розмову, яку підслухав, і передав останні слова Ландруппа. Хлопець жахнувся, але заразом відчув якусь полегкість, бо тепер стало все зрозумілим.

Навряд чи захоплять вони пароплав! Навіть коли замкнуть наших у кубрику, так там же на палубі ще буде Павлюк. Він сам їх усіх переламає.

— Павлюк? — боцман плюнув крізь зуби.

— Авжеж, він...

— Ша! — перебив Лейте свого друга і розповів йому про всі підозри, що впали на кочегара з часу пожежі, і про те, чого раніше не сказав, а саме, що у норвежців на пароплаві є один свій.

Стьопа ще раніше чув від товаришів підозрілі натяки на Павлюка, але навіть зараз ніяк не міг повірити, що його кращий на пароплаві товариш здатний зрадити.

— Ні. цього не може бути! — сказав він Лейте. — Я з вами не погоджуюсь. Це хто завгодно, тільки не Павлюк.

Знову запанувала мовчанка. Вони почули, як з намету вийшли люди. Знадвору долітав шум багатьох голосів.

Незабаром гамір стих. Полонені зрозуміли, що норвежці вирушили в похід. Після півночі вони зроблять напад. Саме тоді, коли на пароплаві всі, крім вахтового, сплять. Але ж вахтового приберуть Карсен і Елыар...

— Ельгар? —уголос мовив Стьопа, наче запитуючи. — Ні, ні!

Юнга не міг повірити в нечесність цього норвезького моряка, який йому так подобався. Ще хвилину тривало мовчання.

— Лейте, прошепотів юнак, — переверніться обличчям до землі. Я спробую розгризти мотузок, яким зв'язано ваші руки.

Лейте з надією підставив йому свою спину. РОЗДІЛ XVI

РОЗДІЛ XVІ

— Ну, ну, там! — боцман штовхнув юнгу плечем. — Ти тільки не кусайся.

Незважаючи на трагічне становище, Стьопа приснув сміхом.

— То я ненароком.

Слова боцмана свідчили про те, що юнга розгризав мотузок з азартом. Він відчував, як волокнина за волокниною піддавалася його зубам. В роті було неприємно від брудного мотузка, та він радів своїй перемозі. Він намагався захопити мотузок усім ротом, щоб дати відпочити переднім зубам. Перетираючи кутніми, він ненароком і зачепив руку Лейте передніми зубами.

Хвилин через п'ятнадцять руки боцмана стали вільні. Але довелося лежати ще хвилин з десять, доки він зміг ними ворухнути, так вони затерпли. Стьопа тим часом безперервно спльовував, очищаючи рот і зуби. Коли б не півтемрява, він би побачив, що плювки його були закривавлені. Перегризаючи мотузок, він пошкодив собі ясна.

Боцман узявся розв'язувати мотузки на руках юнги. Норвежці міцно зашморгнули його і, здавалося, без ножа нічого не вдієш. Але не було таких вузлів, яких не міг би розв'язати старий моряк. За кілька хвилин Стьопині руки були вільні. Залишалося звільнити ноги. Лейте швидко розв'язав собі ноги, але юнга нічого не міг вдіяти. Боцман прийшов йому на допомогу. Робили все це вони надзвичайно тихо, бо за перегородкою хтось був. Щоб не викликати підозри, боцман час від часу роздратовано лаявся або починав спокійним голосом розмову.

Покінчивши з мотузками, полежали кілька хвилин. Прислухалися. Скільки людей було за перегородкою — не знали. Звідти чути було хропіння лише одного. Аж ось почулися кроки і хтось вийшов з намету. Хропіння не змовкало. Там могло бути і більше, ніж один сонний. Проте Лейте вирішив рискнути. Він підвівся і зазирнув у другу половину намету. Там горіла піч, а за кілька кроків від печі на ведмежій шкурі спав чоловік. Тут же таки лежали дві рушниці. Кожну секунду можна було сподіватись, що повернеться той, хто перед тим вийшов. Діяти треба швидко і рішуче. Лейте, захопивши мотузки, якими їх зв'язали норвежці, махнув рукою Стьопі йти за ним.

Старий боцман, як тигр, кинувся на сонного вартового. Раніше ніж той отямився, рот його було заткнуто кляпом. Норвежець спробував боронитись, але руки йому були вже зв'язані вузлом значно справнішим, ніж той, який розв'язав Лейте у Стьопи. Норвежець почав брикатись, але знайшовся мотузок і на ноги. Лейте стояв навколішки й кінчав зв'язувати переможеного ворога, коли знадвору повернувся другий норвежець. Побачивши таку картину, він, не вагаючись, плигнув на старого моряка. Але юнга теж не гаяв часу. Схопивши з долівки рушницю, він стиснув її за дуло і, звівши вгору, вдарив норвежця прикладом по голові. Норвежець мав міцну голову. Перший удар на нього не вплинув. Тільки після другого удару він випустив із своїх цупких рук боцмана. Ту ж хвилину Лейте заходився в'язати напасника.

Старий моряк та його юний друг забрали рушниці вишли з намету. Вони були на волі. В таборі не чути було жодного звуку. Цілковита тиша. Очевидно, крім них да двох вартових, що лежали тепер зв'язані, не залишилось тут нікого.

— Треба поспішати, — сказав Лейте. — Там, у наметі, помітив дві пари лиж. Давай їх візьмемо і — рушаймо, Повертаючись у намет, Стьопа захопив снігу і поклав його на голову непритомного. Лейте витяг кляп з рота першого вартового.

— Нехай поговорять, коли другий прочухається, сказав боцман. Після цього погасив у пічці вогонь і додав: — Щоб часом не погоріли. А замерзнути, не замерзнуть.