Лахтак - Трублаїні Микола

Відчувши по тросу, як поштар рушив вертушку, гідролог натиснув кнопку секундоміра. Глибинний рух води визначили на тих самих глибинах, на яких міряли температуру і брали проби. Через кожні десять хвилин вертушку витягали і дивились на показники На глибині від 15 до 20 метрів знайшли течію.

Із швидкістю 10 метрів за 9 секунд в напрямі до острова йшла течія. На глибині ж від 25 метрів і до дна в зовсім протилежному напрямі йшла течія із швидкістю 9 метрів за 10 секунд.

— Відкриття світового значення! — закричав Запара і пояснив своїм товаришам, що від острова в море біжить тепла течія, а з моря до острова холодна. — Ви розумієте? — продовжував він. — Зверху холодна вода, а під сподом тепла. Це тому, що при температурі 4° вода має найбільшу вагу, і коли її далі охолоджувати, вона стає легшою. Парадокс! Єдина речовина в світі з такою властивістю! Але дві такі протилежні течії на такій невеликій глибині під цим островом, в полярному морі, — це теж парадокс!

Лишалося перевірити, чи однаковий рух і температура води в цих течіях протягом доби. Для цього треба було закінчити спостереження добової гідрологічної станції, що, звичайно, робиться протягом 25 годин. Усі спостереження, крім добування води з глибини, провадяться щогодини, добування ж води — щотретьої години.

Лише наприкінці наступного дня Запара закінчив свої спостереження. Надзвичайно стомлений і схвильований, він повернувся в свою каюту. Не менше стомлений був і Стьопа, що теж не відходив від ополонки цілу добу. Внаслідок спостережень виявлено, що течія, відкрита на станції, була непостійна. її спостерігали тричі протягом доби і щоразу не довше як дві години.

Щоб розгадати таємницю цієї течії, гідролог вирішив, як слід виспавшись, повторити спостереження. Стьопу теж охопило бажання викрити причини цього глибоководного явища. Юнга думав про те, як би практично використати цей рух води. Йому здавалося, що коли такий рух є, то, безперечно, його можна використати. Але як? Тут він нічого. придумати не міг. До того ж дуже хотілося спати. Після роботи на морозі протягом доби у скронях дзвеніло від втоми.

РОЗДІЛ Х

Прокинувшись, Стьопа розплющив очі не зразу. Ковдра приємно гріла, а в ногах і руках почувалась утома. "Ніби мене побили", — подумав юнга.

Полежавши ще з хвилину, хлопець підвівся на лікоть. У кубрику не побачив нікого, крім хворого Карсена. З їдальні крізь фанерну перегородку чулося кілька голосів.

Звідти в кубрик зазирнув Шелемеха.

— А, товаришу юнгідр, проснулись? — весело запитав кочегар. — Там професор Запара скликає своїх асистентів. За кормою крига тріснула. Здоровенна ополонка, і зовсім нова течія. Я гадаю, що миль п'ятнадцять на годину. Пропоную запакувати тебе в батометр і спустити на дно для досліджень.

— Ні, ти серйозно? Нова ополонка? — зірвався Стьопа.

— Так, так! — намагаючись говорити густим басом, запевняв Шелемеха. — Запара вже з годину тебе чекає. Будити не хотів, а тепер каже: досить йому зо сну пухнути — і послав мене до тебе.

Стьопа моментально вилетів у їдальню. Там застав усіх у зборі. Гідролог щось розглядав у своєму блокноті.

— Дмитре Петровичу! Ви мене кликали? Нова ополонка? Я зараз...

— Так, так! — сказав Запара, не одриваючись від блокнота.

— А ти скоч на палубу, — порадив Соломін, — така щілина!.. Диво! І погода чудова...

— Відколи плаваю, це лише вдруге таку спостерігаю, — серйозно сказав механік.

Запара приклав пальця до лоба і нахмурився.

Стьопа не помітив, що в декого з товаришів сміялися очі, а інші вже надто неприродно були серйозні. Він схопив шапку, хутряну куртку і, нашвидку одягаючись, кинувся в двері на палубу.

Коли юнга зник за дверима, в їдальні вибухнув голосний регіт. Кар, почувши той регіт, висунувся з своєї каюти. Він не знав, у чім річ.

А юнга, відчинивши зовнішні двері, остовпіло зупинився. Рвучкий вітер заліпив йому обличчя снігом. Навколо гуло. То була полярна завірюха. Над димарем завивав вітер і так поривався кудись у простори, що здригалися щогли й дзвеніли всі натягнуті троси. Перемагаючи вітер, Стьопа не без труднощів зачинив за собою двері-

"Теж мені жарти, — розсердився юнга. — Сміятися будуть!"

Він постояв хвилину на палубі. Вітер продував крізь одяг і дошкуляв холодом. Та ось у Стьопиній голові блискавично виникла ідея... "Чекайте ж", — сказав він, в думці звертаючись до жартівників.

З виразом переляку на обличчі, весь засніжений, влетів юнга в їдальню.

Вахтовий напав на ведмедя! Ведмідь! Ведмідь! Швидше!

Почувши крик, усі посхоплювались з своїх місць і кинулися до зброї. Вершомет з манліхером, Соломін з вінчестером, інші з сокирами та ломами вибігли на палубу.

В їдальні майже спорожніло. Але не зовсім. За столом продовжував сидіти Торба. Піднявши руку, механік виставив наперед палець, поводив ним перед своїм носом і сказав, звертаючись до юнги:

— Мене не купиш! — Обличчя у нього сяяло

— "Вахтовий напав на ведмедя. Ведмідь, ведмідь, швидше!" А ведмедя й нема, — поволі вимовляючи слова, повторив Стьопа те, що він кричав схвильовано і не розбірливо.

— Ха-ха-ха!.. — заходився сміхом механік.

— Ай-я-я, ай-я-я, — почув раптом Стьопа і, обернувшись, побачив у дверях капітанської каюти Кара.

Штурман похитав головою, усміхнувся і, причинивши двері, зник у каюті.

З палуби поверталися схвильовані мисливці. Стьопа сів біля механіка, сподіваючись від нього захисту, якщо команда почне лаятись.

Але, крім Лейте, ніхто не обурювався. Лише старий боцман почав вичитувати юнзі, що так лякати не можна.

— Таких молодців за такі штуки я лупцював би. Розумієш? Ти знаєш казку про пастуха, що кричав "Вовк!" Двічі кричав. Двічі до нього на допомогу прибігали, а виявилось, він дурив. А коли справді вовки напали і він зарепетував, то ніхто не звернув уваги. Подумали — знову бреше.

— По-перше, — відповів Стьопа, — били юнг ще тоді коли ви юнгою були, — тепер же юнг не б'ють, а подруге...

— Правильно! — кивнув головою боцман.

— По-друге, — продовжував юнга, — треба було слухати, що я кричав. От механік розібрав і сидів спокійно. По-третє, коли один раз обманете, що крига тріснула, другий раз обманете, а на третій раз, коли справді трісне, — ніхто не повірить. По-четверте, я більше дурити ведмедем не збираюсь, і коли закричу вдруге, то ви мені повірите. Нарешті, п'яте — фізкультура — річ дуже корисна, і треба вміти не тільки плавати та пірнати, а й бігати.

— Прошу без натяків, — удавано образився Лейте

— А як же ви, Дмитре Петровичу, разом з усіма мене обдурили? — питав Стьопа Запару.

— Я, Стьопочко, не хотів. Справді. Я пропонував сказати, що острів потонув, але зі мною не погодились.

— Ех, ти, опудало, — звернувся до юнги Шелемеха. Ти ж спав тридцять шість годин. А твоя черга на камбуз. Куховарити. Треба ж тебе якось збудити? Ми вже думали, що в тебе сонна хвороба або летаргічний сон. Правда, висвистував ти носом здорово...

— Да, браток, — встряв у розмову Торба. — Рекорд побив, тридцять шість годин проспав.

— Ну? — недовірливо обвів юнга очима всіх присутніх. Глянув на годинник і календар: справді, коли пам'ять його не зраджувала, він ліг 27-го о 5-й годині вечора, а тепер календар і годинник показували 8 годин ранку 29-го.

Хлопець ще раз обвів товаришів допитливим поглядом. Позаду всіх сидів Ельгар. Норвежець, очевидно, догадувався, про що йде мова, бо теж поглядав на календар, і коли очі юнги зустрілися з його очима, примружився і злегка хитнув гиловою: "Ні".

— А знаєте, який сон мені протягом тридцяти шести годин снився?

— Який?

— Снилося, що наш старший помічник звільнив мене аж на три дні від чергування на камбузі і призначив чергувати того, хто попсував календар, бо, мовляв, з такими жартами можна і хронометр попсувати.

— Молодець, Стьопо! Правильний сон йому приснився! — сказав Кар, підходячи до столу.

Капітан, сміючись, звернувся до Торби.

— Як ви гадаєте? Мені здається, цілком вірно.

— Ну, звісно... — і механік закашлявся, — але це в тому разі, коли він скаже нам, хто саме вирвав з календаря листок на день раніше.

— Нехай, — вирішив Кар, — угадує до трьох. З таким розрахунком: коли одразу вгадає — на три дні звільняється від чергування; коли за другим разом — на два дні за третім — на один. Не вгадає — піде чергувати. — Згода, — погодився механік. — Ну, починай. — Шелемеха, — гукнув Стьопа, показуючи пальцем на кочегара, — марш на камбуз!.. — Він був певний, що вгадав Але загальний сміх, в тому числі и Шелемехи, показав, що юнга помилився. Довелося подумати ще. Уважно всіх оглянув. "Не інакше, як Соломін. Щось убік дивиться".

— Васька, — показав Стьопа на матроса. Знову конфуз. Не вгадав.

— Щось не зовсім вдалий сон у тебе, — глузував Лейте. Ти й одного дня не заробиш.

— Лейте, — з одчаєм у голосі промовив Стьопа.

У відповідь — гомеричний сміх.

— Не вгадав! Пропало, — загукав Шелемеха. — Календар попсував...

— Стій, стій! Ша! — вискочив наперед Ковягін, прикриваючи рот Шелемесі. — У мене є пропозиція: хай ще раз спробує. Коли вгадає, я за нього чергуватиму. Не вгадає — він за мене. Все одно, я його мушу зміняти.

— Згода, — погодився Стьопа. У нього з'явилась впевненість, що це — Ковягін.

Ніхто проти пропозиції кочегара не протестував. Всі стихли. Юнга збирався уже назвати того, хто вніс пропозицію, але для більшої певності ще раз оглянув усіх. Знову його очі зустрілися з очима Ельгара. Норвежець, очевидно, вже давно шукав цієї зустрічі, він ледве помітно повів бровами, показуючи на Торбу.

— Мм...мм... — замугикав Стьопа, а сам думав: "Не може бути. Ой, ускочу!" — І, набравшись одваги, кинув: — Механік!

Навколо заплескали в долоні.

— Угадав! — сказав сам механік, сміючись більше за всіх.

Поморщився лише Ковягін. День почався весело.

Зорін вирішив спрямувати цю веселість і енергію в корисне русло.

— Товариші, — сказав він, стаючи на стілець. — Є пропозиція видати стінгазету. І присвятити цю газету нашій зустрічі з норвежцями. Капітан обіцяв незабаром запросити норвежців до нас у гості.

РОЗДІЛ ХІ

Всю енергію переключили на готування зустрічі з норвежцями і насамперед на складання стінгазети.

До редколегії обрали Зоріна, Запару і Стьопу. Кожного моряка зобов'язали написати замітку.

— Як же ми назвемо нашу газету? — спитав Зорін перед тим, як доручити Ковягіну малювати заголовок.