Чорнобиль - Щербак Юрій

Ось у нас багато писалося про героїзм пожежників. Дехто, читаючи, сварився, що вони, мовляв, занадто довго й даремно перебували на відмітках і зайве опромінювалися. А втім, це справжній героїзм, причому виправданий, тому що в машинному залі були і водень, і мастила... Вони не дали розвинутись пожежі, яка могла б призвести до руйнації сусіднього блока. Перший локалізаційний крок було зроблено правильно.

А як діяли військові льотчики! Це справді подвиг. Вони бездоганно працювали і з професійного погляду, і з будь-якого іншого. Багато молодих хлопців було і в хімічних підрозділах.. На їхні плечі лягла розвідка, вони діяли безстрашно і точно.

Ви знаєте, там все було гармонійне. Не можу сказати, що молодь працювала більше, ніж інші, але що поводилася вона гідно — то це факт. Фізики — і московські, і київські— лізли в саме пекло. Я б сказав, що молоді люди працювали, виявляючи високі людські і професійні якості".

Володимир Степанович Губарєв, письменник, журналіст, лауреат Державної премії СРСР, автор п'єси "Саркофаг":

"Усе, що відбувалося в Чорнобилі і довкола нього, для мене дуже прикро. Я вважаю, що в історії нашої країни це третя за своїм значенням подія.

Перша — татаро-монгольське іго. Ми заступили собою Європу від орд і варварства. Друга — фашизм. Ми врятували Європу від фашизму. І сьогодні ми убезпечуємо майбутнє людства дуже дорогою ціною.

Трагедія Чорнобиля — в цьому її особливість — полягає в тому, що ми зіткнулися з виявом атомної енергії саме у формі так званого "мирного атома". Таких катастроф більше не буде. Це я можу сказати абсолютно певно. І майбутнє цивілізації немислиме без атомної енергії. Але є Чорнобиль. Тому, коли ми будуватимемо це майбутнє, ми повинні враховувати уроки Чорнобиля. До Чорнобиля ми підходили до цього надто легко. Отож, справді, ми дуже дорогою ціною торуємо шлях до цивілізації майбутнього.

Я був би дуже примітивною людиною, якби описував у художній формі документальні події. Ясна річ, багато що з того, що лягло в основу п'єси, народилося в Чорнобилі, де я перебував як кореспондент газети "Правда". Але можу абсолютно чітко сказати, що конкретно я не мав на увазі жодної людини. Я намагався створити типові образи".

З п'єси "Саркофаг" (журнал "Знамя", 1986, № 9):

"Сергєєв. Там довго не могли збагнути, що сталося, а тому на всякий випадок у Москву не повідомляли. Чекали чогось...

Безсмертний. Мені здається, дуже серйозна аварія. По радіо чомусь нічого не кажуть.

Сергєєв. Все-таки вибух?

Птицина. Звичайно. Просто декому ой як не треба, щоб він був, і вони доводять, що реактор розвалився без вибуху. Пожежа. Просто пожежа".

В. Губарев:

"Коли я взявся писати "Саркофаг" — було природне бажання по-філософськи осмислити цю подію. Я хотів показати, що ми живемо в зовсім інший час, ніж собі уявляємо. Що ми живемо в атомно-космічний вік, що він має свої закони, свою філософію, свою відповідальність за вчинки людей і їхні наслідки".

З п'єси "Саркофаг":

"Безсмертний. Але яка, вибачте за нелітературне слово, наволоч відключила аварійну систему?! Я хотів скати, що це вбивство. Не самовбивство, а вбивство!..

Фізик. ...Головне для вас; з'ясувати, хто зняв аварійний захист.

Безсмертний. Хто зняв? Хто зняв? Аварійну систему відключила система. Система безвідповідальності.

Оператор. А ми все поспішаємо, квапимося, беремо зобов'язання, мовляв, на три місяці раніше строку, на дві доби, а він чотири рази просив про лічильник, ніхто не поспішив там, нагорі. Зате прохання начальства ми виконуємо... Чому так? Їх просять — мовчок, а нас — відразу ура! — і вперед!.. А все заради рапорту, премії... Кому потрібне таке прискорення? Це все одно, що пустити по місту машини зі швидкістю сто кілометрів на годину, хай чавлять усіх, головне — якнайшвидше... Пообіцяли відразу після свят на повну потужність вивести. На два дні раніше. Адже скрізь зобов'язання беруть... А ми що — руді?

Фізик. Тому і зняли захист".

В. Губарєв:

"У "Саркофазі" є три провідні ідеї. Перша: якщо людина поступається своїми переконаннями, своїми поглядами, якщо вона уникає відповідальності — то така людина живе в саркофазі. Друга ідея: якщо люди — кожен зокрема і суспільство в цілому — не роблять висновків з трагедії, то вони опиняться в саркофазі. І третя ідея: у п'єсі настійно, як рефрен, повторюються слова з інструкції по цивільній обороні — як модель атомної війни. Я хотів сказати: якщо людство не зважить на уроки трагедії, воно буде в саркофазі.

Ця п'єса була написана за тиждень. Це було в липні — з дев'ятнадцятого по двадцять шосте липня. Коли я почав її писати, я вже не міг спати, не міг розмовляти, я спав три години на добу. Інакше просто не міг. Розумієте, тепер я оцінюю всіх людей — де б вони не жили, чим би не займалися, яких би посад не обіймали — за їхнім ставленням до Чорнобиля. Якщо вона байдужа, якщо її не зачепила ця трагедія,— така людина, на мій погляд, пропаща. Бо є такі національні трагедії,— а це національна трагедія,— коли кожна людина повинна виявити своє ставлення до цієї події. Я хочу поглянути в очі тим людям, які кажуть, що п'єса не потрібна, що вона передчасна. Бо якщо ми не вдаримо на сполох, не подамо голосу застороги, то наші п'єси, наші літературні твори не буде кому дивитися, не буде кому читати".

З п'єси "Саркофаг":

"Фізик. Головне в цій трагедії — її уроки. Ми не маємо права не зробити їх... Історія людства ще не мала такого досвіду. Вибух реактора і його наслідки. Не виключено, що це єдиний випадок. Точніше — перший. Треба, щоб він став останнім. Для цього — вивчення за всіма параметрами. Науковими, технічними, психологічними".

В. Губарєв:

"І найголовніше, щоб ці уроки не минули даремно для нашої молоді. Адже ті, хто народився після 1961 року, після польоту Юрія Гагаріна, природно сприймають, що народилися в атомно-космічний вік. Вони звикли до стартів ракет. Але вони повинні зрозуміти одну річ: якщо вони живуть у такий вік, рівень їх знань і освіченості має бути набагато вищим, ніж у їхніх батьків. Бо вони приходять до керівництва принципово новою технікою. І завтра самі її створюватимуть. А вони іноді все це сприймають як належне, як певну даність. Як автомобіль на вулиці. Або як телевізор. Але ж це надскладна техніка. І дуже небезпечна. Вона вимагає від людини нового рівня і мислення, і знань, а найголовніше — ставлення до цього".

Роберт Гейл:

"Є багато уроків Чорнобиля. Один з них — необхідність навчитися співіснувати з ядерною енергією. У нас немає іншого виходу. Ми живемо в ядерний вік і повинні з ним добре ладити. У США ми одержуємо майже 17 відсотків електроенергії за рахунок атомних електростанцій. У деяких країнах Західної Європи ця цифра сягає 60 й 65 відсотків. До 1990 року на Землі буде близько п'ятисот ядерних реакторів. Інакше кажучи, питання не стоїть — вступати чи не вступати нам в ядерний вік. Ми вже у ньому. Отож потрібен високий ступінь відповідальності, точності й обережності при використанні атомної енергії. Якщо проаналізувати причини всіх аварій, що мали місце у США та СРСР, то можна побачити, що виникали вони не від самої ядерної енергії, а через помилки, припущені людиною.

Іще один урок полягає в тому, що аварії, схожі, на чорнобильську, зачіпають не тільки ту країну, в якій вони сталися, а й ряд сусідніх країн. Тому допомога при таких аваріях повинна надаватися не тільки на національному, а й на міжнародному рівні. Ми мусимо зрозуміти, що залежимо одне від одного, що атомна енергія, атомне озброєння розширюють свою географію.

І, нарешті, останній, найголовніший урок. Порівнюючи із свідомим застосуванням атомної зброї, Чорнобиль можна кваліфікувати як незначний інцидент. Та якщо порівняно невелика аварія коштувала багатьом людям життя, серйозних спільних зусиль лікарів і двох мільярдів карбованців, то що можна сказати про воєнне застосування ядерної зброї? Ми, лікарі, будемо тоді безсилі допомогти людям.

Про це ніколи не слід забувати.

Чорнобиль — останнє попередження людству".

Холодного листопадового ранку, коли мокрий сніг падав на глинисту землю, прийшов я на підмосковне кладовище Мітіно. Неподалік від входу, зліва від головної алеї, тяглися акуратні ряди однакових могил. Білі мармурові дошки, золоті написи. Дати народження різні, дати смерті майже усі позначені травнем 1986 року.

Герої Чорнобиля. Жертви Чорнобиля. Можливо, були серед них і винуватці Чорнобиля. Смерть усіх зрівняла, давши нам, живим, право лише на одне почуття: глибокої скорботи від утрати цих молодих людських життів.

Я вклонився їхньому прахові (довелося при цьому, щоправда, показати своє письменницьке посвідчення постовому міліціонерові, наче в моєму вчинкові було щось підозріле) і поїхав з важкими думками про час, пережитий нами після Чорнобиля. Аварія ця своїм нещадним рентгенівським промінням вмить висвітлила наш народний, державний механізм. На суворому екрані Чорнобиля чіткіше, ніж будь-коли, проступили і наші внутрішні величезні сили й резерви (адже можемо, коли захочемо, розв'язати будь-яку проблему!), і наші серйозні задавнені хвороби, які аж ніяк не вкласти в благодушну формулу минулих літ "окремі нетипові хиби".

Правий доктор Гейл! Чорнобиль ударив як останнє попередження: людству, країні, кожному з нас — молодому чи старому, начальнику чи підлеглому, вченому чи робітникові.

Усім.

Останнє попередження.

Я не хочу більше нікого коментувати, не хочу доводити, пояснювати, переконувати, кричати і застерігати, тому що волають і попереджають вони, такі різні, не знайомі між собою люди — росіяни, українці, білоруси, грузини, поляки, американці: і золотокоса, тендітна Анелія Перковська, яка, відправивши прип'ятських дітей до піонерських таборів, 11 травня впала, втративши свідомість, і її відвезли до лікарні в тяжкому стані; і Леонід Петрович Телятников, з яким довелося розмовляти в одній з київських лікарень: на той час він почувався вже краще, голова його вкрилася гарним, темно-рудим коротким волоссям, та все одно він признався, що ночами погано спить і його переслідують видіння пожежі; і "людина 1986 року Сполучених Штатів" — блискучий доктор Роберт Гейл, котрий діткнувся і нашого життя, і нашої біди; і майбутній лікар-кардіолог Максим Драч, що на багато років подорослішав у травні 86-го; і академік Валерій Олексійович Легасов, який мовив такі гіркі й нещадні слова про моральні причини усіх наших нещасть.

Вони все сказали, і їхні слова не потребують розлогих коментарів.

І якщо їхні голоси, їхня правда не будуть почуті, якщо все залишиться, як і було, якщо ми навчатимемось байдуже чого і байдуже як, якщо працюватимемо, як і працювали,— абияк, як мокре горить, якщо кар'єру в нашому суспільстві робитимуть вірнопіддані, цинічні й неграмотні догідники, а не розумні, порядні люди, що мають власні погляди й переконання, якщо найвищою чеснотою на різних ієрархічних державних щаблях так само вважатиметься беззаперечне виконання наказів, не творче зіставлення різних, вільно висловлюваних думок,— то все це означатиме, що ми нічого не навчилися і що уроки Чорнобиля минули намарне.

І тоді виникнуть нові Чорнобилі, нові "Адмірали Нахімови", нові гіркі потрясіння нашого життя.

Попередження Чорнобиля.