Мальви - Іваничук Роман

З Європи і Африки привозили дівчат-полонянок для розпусного султана, купці з різних країн постачали гарем парчею, шовками, кисеею [117], набивали золотом табівки і верталися додому, задоволені щедрістю падишаха.

Ібрагім сьомий день пиячив на радощах: черкеска Тургана народила йому сина Магомета.

З-під Азова поверталися розбиті полки.

Великий візир Аззем-паша чекав султанського гніву: Азов вистояв. Він сам не міг збагнути, як могла втриматися невелика фортеця перед такою незліченною турецько-татарською силою. Донецькі козаки під командою отамана Наума Васильєва поклали під Азовом майже сімдесят тисяч турків і татар.

Захмелений султан не викликав візира, він почувався в безпеці: утроів охорону палацу, тисячі найманих шпигунів розіслав по столиці, Азов же десь надто далеко.

Аззем-паша сам попросився до султана на прийом. Адже війну програно, треба вирішити, що діяти далі — воювати чи миритися.

Ібрагім блаженно посміхався, він поманив до себе пальцем візира і показав йому списаний якимись чудернацькими кривими лініями пергамент.

— Дивися сюди, безголовий візирю, — тицяв султан пальцем на малюнок. — Яке це щастя, що великий аллах послав вам мудрого падишаха. Ви рік стояли під Азовом, і ні одна бараняча голова не могла додуматися, з якого боку його брати. Дивись добре: це карта Прикаспію і Приазов'я. Бачиш — Каспійське море. Сюди увійде наш флот і піде Волгою вгору аж до того місця, де Дон впирається у Волгу, наче ти ось ліктем об поруччя крісла. Там перекопаємо широкий рів, через той рів флот вийде на Дон і попливе вниз. З тилу, несподівано, вдаримо на Азов, і з нього залишиться купа попелу. А тебе призначу адміралом. Та це ще половина діла. Велику битву розпочнемо тут, у Туреччині. Я виріжу... — Ібрагім оскалив зуби, — виріжу, виріжу всіх християн...

Султан п'яно зареготав і хльоснув пергаментом по лиці великого візира.

"О аллах! — шепотів сам до себе Аззем-паша і виривав жмутами волосся з бороди, повертаючись із султанського прийому. — Я не хочу, я не можу більше жити! — Проходячи кімнату катів, він шукав очима капиджіїв, і якби вони були, просив би, щоб йому відтяли голову. — Я не хочу жити. Божевільний султан, божевільний уряд, і я, розумний блазень, виконую волю безумних злочинців!"

Зігнутий, пониклий, заходив великий візир у двері паша-каписи [118]. Біля входу його чекали зігнуті в пояс татарські посли. Вони просили благословити Іслам-Гі-рея на кримський престол. Візир довго придивлявся до облич посланців і сказав їм таке, що вони знизали плечима, не знаючи, чи при своєму розумі султанський достойник.

— До кизляр-аги Замбула йдіть. Так, так. Він відає справами Криму, а я ж Азовом. — І пішов, дивно посміхаючись.

Замбул насправді вже встиг прийняти послів від Мухаммед-Гірея. Скарбниця кизляр-аги поповнилась ще одним мішком золота, і тепер він чекав лише, коли прокинеться п'яний султан.

Вранці Ібрагім довго не міг второпати, чого хоче від нього Замбул. Стоїть на колінах і клянчить про якийсь Крим. Крим? Ну, то що? Помер хан? Помер один, другого призначимо.

Ібрагімові хотілося пити. Це ж так добре — випити і знову впасти в рожевий хаос марень, а потім до самого ранку блукати по кімнатах гарему і насичуватись, насичуватись, впоювати спраглу плоть любов'ю, несиліти від неї і знову пити. Чого він так колись боявся, що не зможе керувати державою? Ось уже третій рік вона існує при ньому, як існувала, і він тримає її в руках.

Плесне в долоні — і є золото, і є одаліски, і потроєна охорона палацу, і ціла армія шпигунів, які за добру плату доносять, хто бунтує проти султана. А тоді тільки голови — чах, чах, чах!

— Чого ти хочеш, Замбуле? — спитав роздратовано.

— Султане, до твоєї високості прибув із Криму ниций раб нурредин Крим-Гірей. Він хоче просити в тебе, володаря слави і величності, щоб ти затвердив його брата Іслама на кримський престол.

— Я прийму його, коли бог просвітить мій розум непомильним рішенням, — відповів Ібрагім улюбленою фразою і дав знак Замбулові, що розмову закінчено.

Але кизляр-ага не підводився з колін.

— Воля твоя, султане, та хай буде тобі відомо, що Іслам-Прей ще при ханові Джанібеку потрапив до гяурів і сім років перебував у почесному полоні в найзапеклішого ворога Порти — польського короля, де навчився зміїної хитрості і лукавства.

— Він боягуз?

— О ні, він сміливий, як барс, це...

— То хай буде Іслам-Прей ханом, — несподівано для Замбула вирішив султан. — Я пошлю його на Азов, коли спорядять флот, — через Каспій, Волгу і Дон.

— Азов буде твоїм і без нього, — переконував Замбул. — Твій неосяжний розум змішає з чорною землею гяурську фортецю. А Іслам, хай буде тобі відомо, готує бунт проти тебе.

Ібрагім схопився на ноги.

— Негайно, зараз запроторити в Дарданелльську фортецю Іслам-Гірея! — крикнув Ібрагім. — І на Крим вислати військо, сто тисяч, двісті тисяч!

— Не треба війська, — заспокоював султана Зам-бул. — А коли повелиш призначити ханом Мухаммеда, боягузливі татари стануть смиреннішими, ніж при Бегадирові.

— Повеліваю, — рік султан.

За білим островом Мармара бушує море. А в Дарданеллах тихо, тільки сивими ребрами біжать хвилі і тихо хлюпаються об берег.

Фортеця Султаніє — над самою протокою. Біля фортеці стоять дві поіржавілі велетенські гармати. Ядра, вистрілені колись із цих гармат, пробили віковічні мури Константинополя, і крізь пробоїни увійшов до міста Магомет II Завойовник, щоб стяти голову останньому візантійському імператорові Костянтину Палеологу і погрозити всьому світові своїм мечем.

Тепер грізні жерла цих гармат уже не страшні нікому. Але вони є. їх ще не скинули в море, вони свідчать про колишню войовничу могутність Порти, хоч нині стережуть тюрму.

Заходить сонце. Море щедро кидає на берег червоні шалеві хустки, та враз кається за свою щедрість і швидко хапає їх із ріні, залишаючи тільки черлені тороки на піску. Ніч западає раптом, сонно дихає вода, як людина в трудному сні — поривчасто, зрідка.

І так без кінця: тижні, місяці, роки... І тільки, як сон, згадуються Іслам-Гіреєві ворожба старої циганки і дитяче пророцтво дівчинки Мальви. Немає нічого...

А молода сила нуртує і біль визолює душу.

Крим. Ісламові зрідка приносять вісті з батьківщини. Іноді запливе в затоку якась рибацька байдарка — то, гляди, вірні переодягнені капикулу.

...Яничарський гарнізон роз'їхався з Кафи по півострову забирати татарських юнаків у аджем-оглани.

...У Криму голод. Сарана доконала степ. Люди у відчаї йдуть за Перекоп і не повертаються, залишаються жити на Диких полях. Все більше й більше людей купують грамоти в хана, а він радо дає, бо хоче бахчисарайський палац уподібнити до стамбульського Біюк-сарая. Крим пустіє.

...Від розкладених трупів людей, які загинули голодною смертю, шаліють пошесті.

...Турецькі мубашири забирають на ринках у татар усю здобич. Стамбульський двір вимагає золота. Азов здався, та від цього султанська скарбниця не збагатіла. Російський цар, наляканий Ібрагімовою погрозою вирізати християн у Туреччині, наказав донцям і запорожцям залишити Азов. Збратані кількамісячним азовським сидінням російські та українські козаки підпалили порохові льохи і віддали туркам купу каміння.

А що робить Мухаммед?

Він, як і Ібрагім, не виходить із гарему і щотижня висилає в Стамбул чауша з листом, в якому присягається на вірність.

Іслам-Гірей у Дарданелльській фортеці — мов загнаний у клітку лев. Сефер Газі ще не здавався. Він знає всі таємниці державного ладу Порти і вже кілька місяців сидить у Стамбулі, сподіваючись зустрітися з Азем-пашею.

Та небагато сподівань покладає Іслам на старання аталика. Він пробує діяти інакше. Пише листи, в яких закликає скинути Мухаммед-Гірея з трону, листи розходяться по всьому Криму. Сам готується до втечі. З дня на день чекає Іслам торгової паштарди, якою він пробереться через Дарданелли і Босфор у Чорне море.

Заснула сторожа. Ледь-ледь хлюпочуть хвилі, та не чути, щоб хтось полохав веслами затихлі води Дарданеллів. Чому ж не йдуть? Затримали, пронюхали?

Неподалік тихо стукнулася об берег байдарка. Хтось іде... Один... При місяці сріблиться бородата голова. Сефер!..

Сефер Газі підійшов близько до Іслама, плескате обличчя надималось від стримуваного віддиху, повіки зійшлися так тісно, що не видно крізь щілини чорних зіниць. Аталик сердитий, Іслам бачить, як він насилу стримує лють. Намагається вгадати, що могло трапитися.

Розплющилися очі, гнівним поглядом проштрикнув Сефер свого вихованця, схопив його, мов хлопчика, за барки, потряс.

Зів'яв старий. Опустив руки і пішов до берега, спотикаючись об каміння. Сів, звісив ноги у воду. Мовчки присів біля нього збентежений Іслам. Знав, що гнів аталика недаремний. Видно, все викрито.

— Коли мало сили, — мовив несподівано спокійно Сефер Газі, — треба розв'язувати міх із хитрощами, Ісламе. Я колись тобі показував кам'яну подобу в Ашлама-дере, яку природа створила наче вмисне тобі для науки. Але ти не послухався... Я ще раз терпеливо роз'яснюю тобі, Ісламе: вождь повинен поєднати в собі геройство чесне з геройством хитрощів. А якщо ні, то ти тільки воїн — тоді іди на герць і не берися за кермо.

— Що трапилося, Сефер-баба? — спитав Іслам-Гі-рей, коли аталик закінчив своє довге повчання.

— Ти мусив би вже здогадатися, що... Коли твій ворог навіть мурашка, то вважай її слоном. А Мухаммед таки хан, в його руках влада. Я довго тинявся попід воротами сарая, багато терпіння і грошей коштувало мені, коли я добився зустрічі зі всесильним кретином Замбулом, якого колись купили на кафському ринку за тридцять піастрів. І таки зустрівся з ним, і він влаштував мені аудієнцію у великого візира. А тоді, коли вже мала вирішитися твоя доля, чауш Мухаммед-Гірея прискакав із доносом, що ти розсилаєш бунтарські листи по Криму. Зляканий заєць іноді стає левом. Ти розкрив карти перед боягузливим Мухаммедом, і він тепер тебе зжере. Ти забув, що пес, який хоче вкусити, зубів не вишкірює... Я пробував заперечити, але візир показав мені листа, писаного твоєю рукою. Сьогодні ти чекав не мене, а торгової паштарди, я знаю. Вона арештована в Золотому Розі, твоїх друзів завтра повісять, а ми з тобою помандруємо на острів Родос.

Немов підтята, впала Ісламова голова на груди.

— Звідти не повертається ніхто...

— Навіть тоді, коли стоїш під ешафотом і холодний шнурок дотикається кадика, — вузькі очі Сефера Газі були бадьорі, і не тьмяніла в них безнадія, — навіть тоді не кажи, що все пропало...

Наступного дня Іслам-Гірей і його вірний наставник Сефер Газі пливли турецькою каторгою під вартою двадцяти яничарів Егейським морем на південь.

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

Розмови з мудрецями більш потрібні царям,

ніж царські милості — мудрецям.

Сааді

Одної з останніх ночей Рамазану [119], перед світанком, коли правовірні споживали сніданок, щоб запастися на денний піст, крайчик повного місяця зайшов чорним півкругом, темна пляма дійшла до середини диска, а потім поволі сповзла.

"Щось трапиться у султанському дворі, когось не стане в Біюк-сараї, — зашептали люди, вийшовши на вулиці Стамбула.