Оповідання (1896-1900) - Франко

Паляч Максим працює, не озиваючися. Дзвенить шуфля, гуркочуть брили кам’яного вугля, котячись у паленище, кров’ю налилося Максимове лице, піт котиться градом із його закоптілого чола. Гуде огонь, грає котел. Ось рушився толок, а на версі машини манометр зробив перший оборот. Машиніст ухопив за стерно. Почувся довгий свист. «Черепаха» рушила з місця.

Рушила і немов завагалася. Її рух був лінивий, і зараз же з бокових її вентилів бухнула пара, сичачи страшенно. Але машиніст держав її в руках. Випустивши пару, кілько йому треба, він клацнув маленькою ручкою і замкнув кляпи. Сей маленький невинний рух машиніста був немов удар незримого батога для сього величезного залізного коня. Вона стрепенулася, фукнула раз, потім другий, третій, а далі, фукаючи частіше, частіше, частіше, вийшла з шопи. Ціле її тіло, а особливо її мідяні та мосяжні прищіпки, гачки, кляпи, шруби - все те заблищало на сонці, заіскрилося. Гордо та пишно сунулася «Черепаха» по шинах, не кваплячись, поки не стала на своїм місці.

- Пришибувати отих п’ять тягарових вагонів! - крикнув надкондуктор. «Черепаха» рушила. Се починалася вже її робота. Вона свиснула скажено, зашипіла, мов тисяча лютих гадюк, затемнила сонце на хвилю клубами пари і бовдурами диму,- бачилось, страх не рада була йти до такої низької роботи, як шибування вагонів, та й то ще тягарових. Та дарма, мусила.

Ось уже вагони пришибовані, поїзд, що має йти з «Черепахою», уставлений, і вона гордо стоїть на його чолі. Забряжчав перший дзвінок. Один робітник бігає з вагона до вагона, змітаючи та роблячи порядок у нутрі; другий залізною вилкою напинає на поїзд линву безпеченства, вкладаючи її в гачки на кождім вагоні; третій порається коло коліс, підливає оливи на осі; інший іде верхом по вагонах і наливає керосину до ламп. Кондуктори ліниво походжають побіля вагонів. Публіка стягається помалу

«Черепаха» стоїть і жде. Здалека подумав би хто, що вона нічим не відмінна супроти тої «Черепахи», що перед годиною спала отам у шопі. Та підійдіть до неї ближче! Вона вся аж пашить таємним огнем. У її нутрі вже не булькоче, не сичить, не клекотить,- вона вся, всіми своїми частями грає, бринить, мов муха, зловлена в павутину. Манометр літає, мов шалений. Машиніст держить за стерно, готов кождої хвилі пустити в рух сю величезну, сконцентровану, скажену та притім вповні опановану силу. Обернена чолом до сходу, «Черепаха» глядить своїми скляними, підсліпуватими очима на безконечну, рівну дорогу. Вона без руху, але бачачи, як скажено б’ється її металевий пульс-манометр, як люто вищить її нутро, так і боїшся, що ось-ось вона зірветься з місця, скочить, мов дикий звір, і побіжить, пожене в безвісті.

- Від’їзд! - крикнув кондуктор із заду поїзда.

- Від’їзд - крикнув другий.

- Тра-ра-ра! - заграла трубка надкондуктора.

Машиніст торкнув «Черепаху». Свист - аж у вухах залящало. Шипіння - аж боки машини мов надулися з натуги. А потім фу! фу! фу-фу! фу-фу! фу-фу-фу-фу!

І пішло фукання часто, частіше, ще частіше, поки його не заглушив гуркіт поїзда, стук коліс о шини, брязкіт ланцюгів і якорів, уся ота колосальна, дика та могутня музика поїзда, що входить у рух.

А «Черепаха» на чолі поїзда не йде, а пливе, бринить, фукає, робить боками, тремтить, сипле іскри, бухає димом і парою, мов жде не діждеться тої хвилі, коли буде могти вповні розігнатися, розбігтися, показати свою силу. Ану, просторе, тепер ми поміряємося. Агей, дорого,- під ноги мені! Ану, кілометри, назад, назад поза мене, десятками, сотками! Живо, живо, бо «Черепаха» їде! Далі, «Черепаха»! Наперед, усе наперед!

До двадцятого тому Зібрання творів І. Франка у п'ятдесяти томах входять оповідання, написані в 1896-1898 рр., та повість «Перехресні стежки». Деякі твори («Свинська конституція», «Острий-преострий староста», «Мій злочин») мають два авторські тексти - німецькою та українською мовами.

Вперше надруковано німецькою мовою у віденському тижневику «Die Zeit», 1896, № 88, с. 145-147, під назвою «Das Recht des Schweines. Feine politische Erzählung aus Galizien». Згодом оповідання було передруковане в численних періодичних виданнях багатьох країн світу - німецькою, англійською, французькою, польською, литовською та іншими мовами.

Польською мовою під назвою «Prawo bezrogów» оповідання надруковане в газеті «Kurjer Lwowski» 14 червня 1896 р. (№ 164). Майже одночасно це оповідання під заголовком «Право свині» опублікувало кілька українських газет, що виходили у Львові - «Батьківщина» - 13 червня 1896 р. (№ 11); «Діло» - 15 червня 1896 р. (№ 123), а також газета українських емігрантів в Америці «Свобода» (1896, № 30-32).

Під назвою «Свинська конституція» твір вперше надрукований у журналі «Громада» (1896, № 2, за липень місяць, с. 21-25). Текст супроводжувався редакційною приміткою: «Се оповідання було найперше печатане у віденському часописі «Die Zeit», а потім у многих інших часописах краю і за границею». Того ж року оповідання виходить окремою книжечкою у серії «Хлопська бібліотека» (Коломия, № 4, 1896).

Український текст усіх згаданих публікацій є точним перекладом з німецької. Даних про те, що цей переклад здійснив Іван Франко, нема.

Скорочений варіант оповідання під назвою «Право безроги» надрукувала газета «Русское слово» (19 червня 1896, № 23). Тут, зокрема, відсутня вся вступна частина, що йде від автора. Твір має такий початок: «В одній віденській газеті помістив д-р Франко следующую статтю: «Віче в Збаражі уже кончалося, а Грицуняк не забирав голосу…»

В авторському перекладі, який стилістично відрізняється від попередніх публікацій українською мовою, оповідання увійшло до збірки «Сім казок» (Львів, 1900). При повній тотожності змісту думка в багатьох місцях передається іншими словами, змінено порядок слів. У двох випадках автор зробив незначні текстуальні зміни: додав речення про графа Бадені та вираз польською мовою «słoma-siano» - цього в німецькому тексті нема.

Для порівняння наводимо початок твору за текстом «Громади»: «Отсе оповідання - не моя власність духова. Я чув його від одного старого селянина Грицуняка в Збаражі на вічі. Грицуняк - се один з немногих ще живих представителів того роду кобзарів і рапсодистів, котрі складали старинні думи про діла і подвиги козаків Зборовського, Кішки, Безродного, Андибера, про війни Хмельницького з поляками і про сумний побіг трьох братів з Азова та відтак співали їх слухаючому війську козацькому. На око