Мисливські усмішки - Вишня Остап

Лазитимеш, лазитимеш по бантинах?! Лазитимеш? А тодi скажуть, що мати не доглядiла! Гасатимеш, гасатимеш, гасатимеш?!

Покладуть на лаву, а тодi до сестри:

— Бiжи скорiш до баби Мелашки та скажи, що мати прохали, хай прийдуть! Йванько, скажи, заслаб. Та щоб менi одна нога тут, а друга там! Та втри носа, як у хату до баби входитимеш, та не забудь сказати: "Драстуйте!"

А тодi нахиляться та:

— Де тобi болить, синочку?

— Отут, мамо!

— Боже мiй, боже мiй! I чого б ото я лазив, i чого б ото я падав?!.

— Я не буду бiльше, мамо!

— Так i калiкою ж можна бути. Боже мiй, боже мiй. Дуже болить?

— Дуже.

— О царице моя небесна. Хоч би баба Мелашка скорше. Може, тобi молочка?

Приходить баба Мелашка, шепчуть, варять якесь зiлля.

— Та вмочи чистеньку ганчiрочку в оце зiллячко й прикладеш. Воно й полегшає.

Пiсля такої гороб'ячої аварiї довгенько було одвертаєшся вiд бантини, i вiд горобцiв:

— Подохли б вони йому! Горобцi! Терпiли вiд хлопчакiв i ластiвочки, та й садовi та лiсовi пташки: соловейки, шпаки, щиглики, чижi...

— Я соловейка у верболозi назнав!

Або:

— А горличка, знаєш, де кубельце звила? I не пам'ятаю, щоб хтось вдома чи в школi говорив нам про те, щоб не займали ми, хлопчаки, пташиних гнiздечок.

Хiба ото як принесеш у пазусi додому гороб'ятко-пiдлiтка, ще з "заїдами", та пустиш у хатi, то бабуся, було, скажуть:

— I навiщо б ото я пташенятко мучив? Воно ж іще маненьке. Пусти його, не муч!

* * *

Ми знаємо, що дiти трiшки варвари.

Наш обов'язок з дитинства прищеплювати любов до лрироди, до рослин, до тварин.

I до свiйських, i до диких.

Чи не вiд того нашi птахи i тварини дикi, що ми самi дикi?

Пам'ятаю, був я в Асканiї-Новiй.

Вiдомо, що там аклiматизуються найдикiшi тварини.

Але що мене найбiльше вразило?

В Асканiї тодi був великий ставок, навiть кiлька ставкiв, де багато було дикого птаства: диких качок, гусей, лебедiв i т. iн.

Нiкого вони не боялись, плавали собi спокiйно, коли ви пiдходили до ставка.

Недалечко вiд стежки, пiд очеретом, сидiла на яйцах дика гуска.

А пiд ганком, в будинку, де нас помiстили, спокiйно висиджувала дiточок дика качка-крижень.

Ми ходили по тому ганку, стугонiли, отже, ногами, а крижень спокiйно собi сидiв на гнiздi.

Чому це так?

Тому, що нiхто в Асканiї-Новiй не полохав птахiв, не тюкав на них i не кидав грудками.

Сидить в нас усерединi якась така лиха личина, що нiяк ти не можеш спокiйно утриматися, як побачиш щось дике.

От вгледить хтось, примiром, зайця. Хоч вiн малий, хоч вiн старий, чи ж вiн стримається, щоб зразу не:

— А-ря-ря! Тю! Тю! Тю! Ф'юїть! Го! Го! Го! Заєць з переляку вже в другiй областi, а вiн бiжить за ним i арярякає:

— А-ря-ря! А-ря-ря!

Я нiяк не можу забути Л. М. Толстого, як вiн змалював, пам'ятаєте, бариню.

Їхала бариня санками, взимку, значить. Снiгу було багато. Бариня, як бариня, в мiховiй ротондi i т. д. I вискочив заєць. Так бариня не втрималась, вискочила iз саней i помчала, арярякаючи, за тим зайцем. Упiймати хотiла. Бiжить, плутається в ротондi, падає... А бiжить i арярякає.

Як це характерно! Як це типово!

А дику козу, коли ми побачимо:

I "тю!", i "го-го-го!", i "аря-ря-ря!"

Так хiба ж пiсля цього тварини не будуть дикi?

А скiльки знаємо прикладiв, коли в заповiдниках чи в заказниках тi ж самi зайцi, тi ж самi дикi кози вiд людей не тiкають, людей не бояться i часто-густо пiдходять до людини й беруть корм iз людських рук.

Та хiба не можна всю нашу чудесну країну зробити таким заповiдником?!

Це — залежить од самих нас!

* * *

Серед птахiв i серед звiрiв дуже небагато є шкiдливих.

Звичайно, не можна милувати таких птахiв, як деякi кiбцi, щулiки, як сiра ворона i т. д., що нищать корисних птахiв.

I їх самих, i їхнi гнiзда треба нищити, руйнувати.

Не можна, ясна рiч, залишати в спокої вовчi лiгва i самих вовкiв, цих ворогiв нашого господарства.

А яке ми маємо право руйнувати, наприклад, качачi гнiзда?

А ми ж знаємо, що по деяких мiсцях навеснi мiсцевi пожильцi виїздять човнами на морськi коси, на озера i збирають повнiсiнькi човни качачих яєць.

Хiба ми не знаємо, що серед нас чимало є "мисливцiв", що назнавши лисичачу нору з маленькими лисиченятами, беруть лопати, йдуть i розкопують тi нори, нищачи цiлi лисичачi виводки.

Хiба ми не знаємо, що єсть "мисливцi", що не слiдкують за своїми собаками-гончаками, собаки бiгають-навеснi по полю й нищать маленьких зайченят.

Прибiжить такий собака додому, пузо в нього як не лусне, а хазяїн ляпає його по пузi й самозадоволено всмiхається:

— Ну, скiльки сьогоднi зайченят iсхамкав? Га?

I це роблять не дiти. Далеко не дiти!

Ясно, що в таких батькiв i дiти такi, що не минають жодного пташиного кубельця...

Боротися з цим нам треба люто.

* * *

А вiзьмiть нищення по наших рiчках та по ставках риби гранатами та пляшками з вапном. Це ж звiрство?

Скiльки гине малька вiд такого вибуху. А ми робимо. А коли скажеш такому "рибальцi":

— Що ви ото робите? Навiщо ви нищите рибу? Вiн на вас подивиться i прохрипить:

— Що? Мо' хочеш спробувати бомби? Паняй, доки цiлий!

* * *

I родина, i школа, i пiонери, i комсомольцi, i мисливськi товариства, i вся громадськiсть повиннi взятися за охорону нашої чарiвної природи: i птахiв, i звiрiв, i садiв, i лiсiв...

Не можна сказати, що в цiй справi в нас нiчого не робиться.

Робиться.

Є у нас i юннати, i школа, i пiонери не стоять осторонь вiд охорони нашої природи, але цей рух, рух за природничий розквiт нашої Батькiвщини має бути всенародним.

Берегти треба наше багатство, наше народне господарство!

Берегти як зiницю ока!

Нема стiльки шкiдникiв серед тварин, як є їх серед нас, серед людей!

Ми — самi собi шкiдники!

БЕНГАЛЬСЬКИЙ ТИГР

Полювати бенгальського тигра треба їхати в Бенгалiю, бо це не простий тигр, як бачите, а бенгальський. Чому нас iнтересує саме бенгальський тигр?

Тому вiн нас iнтересує, що бенгальський тигр найбiльший з усiх тигрiв на свiтi, тому що завдовжки вiн 2,5-3 метри i що самий хвiст у нього 80-95 сантиметрiв, так що, коли вам не пощастить заполювати цiлого тигра, а одбити в нього тiльки хвоста, то й тодi ви все-таки "имеете вещь".

— Де Бенгалiя? — питаєте.

На Бенгалiю з Києва треба їхати так:

Як минете Василькiв, Мотовилiвку i Фастiв — берiть не на Бердичiв, а на Жмеринку. Потiм на Вапнярку, Роздiльну й доїздiть до Одеси. З Одеси на Дарданелли, потiм на Суецький канал, звiдтам уже не так далеко до Iндiї.

Приїхавши в Iндiю, питайте, як вам пройти на Брамапутру.

Слово "Брамапутра", щоправда, щодо вимови трудне, але їхавши на пароплавi, ви частiше його самi собi проказуйте, щоб навчитися його вимовляти, а то буде й вам, як Даниловi Кiндратовичу, що приїхав уже до Iндiї, а там i запитав:

— Де тут, — питає, — Путрамабра?

Нiхто, певна рiч, з iндусiв йому не мiг на це нiчого вiдповiсти, — так вiн, бiдолаха, й вернувся додому без тигра.

Брамапутра, — та це ви й самi, положим, знаєте! — це рiчка в Бенгалiї.

Коли ви до неї дiйдете, там недалечко тече ще одна рiчка — Ганг, — так от мiж Брамапутрою й Гангом, у джунглях, найбiльше плодиться бенгальських, або, як їх ще взивають, — королiвських тигрiв.

Отам їх i полюйте.

Перед полюванням, майте на увазi, треба вам буде вибити довкола всi кобри i всi гримучi змiї, щоб, бува, котра не вкусила, перехворiти на тропiчну малярiю, — чи на жовту, чи на червону, це вже яка кому до вподоби, — потiм уже й полювати.

Хлiба з собою берiть тiльки на дорогу, доки до Бенгалiї доїдете, а в Бенгалiї там на кожному кроцi, як у нас бузина, росте хлiбне дерево, — круглий рiк на ньому ростуть плоди, — ну, як нашi книшi.

Тепер вони, щоправда, там по карточках, та проте не без того, щоб не можна було у Багдадi на базарi в якого-небудь раджi карточку купити... Гадаю що можна.

Iндiйський раджа — це володар цiлої величезної в Iндiї округи, вiн сам призначає, як от наш райторгвiддiл, зав картковим бюро, i не може бути, щоб той зав давав йому тiльки одну хлiбну картку...

Тигра полюють, як ви знаєте, для того, щоб винищувати цього страшного звiра, що наводить жах на цiлу округу, нападаючи на худобу, i навiть на людину.

Полюють його i для того, щоб мати величезну чудесну шкуру, смугасту й пухку, що так прикрашає собою кабiнет хороброго мисливця.

А ще полюють, добуваючи тигровi великi й страшнi пазури, висушують їх, труть на порошок i п'ють той порошок для хоробростi.

Iндуси, китайцi та iншi схiднi народи глибоко вiрять в чудодiйну силу порошкiв з тигрячих пазурiв i платять за них грубi грошi.

Як випити, вони кажуть, один тiльки такий порошок, можна набити тигрiв силу.

Одно кепсько: щоб мати цей порошок, треба, виходить, убивати тигра, а щоб убити тигра, треба, виходить, мати порошок.

Ну, нiчого: бувши вiд природи хоч i не дуже, сказать, хоробрими, але ж не зовсiм, сказать, i лякливими, — обходитимемось на першiй тигрячiй охотi без порошкiв, бо як довели останнi дослiди над порошками з тигрячих пазурiв — вплив їх на людський органiзм сильно закрiпительний.

А вiд цього й хоробрiсть!

Ну, що ж, коли нема, так нема!

Будемо, значить, крiпитись не порошками, а духом!

А в деяких випадках при полюваннi тигра такi порошки, як ви самi побачите, можуть навiть пошкодити.

* * *

Способiв охоти на тигра є кiлька.

Є спосiб з диктом i з молотком, про який менi розповiдав один iз досвiдчених охотникiв на тигрiв.

Полягає вiн ось у чiм.

Берете ви аркуш дикту, так, приблизно, з метр у квадратi i невеличкий молоток.

Iдете в джунглi, мiж Брамапутрою й Гангом, i, щоб привернути на себе увагу бенгальського тигра, на ввесь голос спiваєте:

Та не жалько менi

Та й нi на кого,

Тiльки жалько менi

На отця свого...

Тигр почує, i вже не ви його, а вiн вас почне полювати.

Тут уже ви будьте уважним i пильним, щоб не прогавити того моменту, коли тигр припаде до землi й, люто б'ючи себе хвостом по боках, приготується стрибнути i зробити з вас попередню перед антилопою закуску.

Як тiльки вiн стрибоне, ви раптово повертайтесь до нього й наставляйте дикта.

Тигр ударить всiма чотирма лапами в дикт i страшними своїми пазурами проб'є його.

Отут ви теж гав не ловiть: зразу ж швидко-швидко-швидко бийте молотком по пазурах i загинайте їх, пристукуючи до дикту.

I все!

Пригвожджений до дикту тигр уже не страшний звiр, а немiчне кошеня.

Ви вже тодi можете з його шкуру чи з живота здирати, чи, вдаривши кинджалом у серце, покiнчити з ним, а потiм уже бiлувати...

Майте тiльки на увазi, що бити тигра по пазурах, загинаючи їх до дикту, треба все-таки обережно, щоб не пошкодити пазурiв, бо ви ж знаєте, яка то цiнна рiч, що з неї виробляються хоробрi порошки.

Декотрi мисливцi, нервуючись, забувають про це й гатять по пазурах з усiєї сили, псуючи їх i позбавляючись через це такого цiнного матерiалу.

* * *

Дуже поширений i, треба сказати, дуже непоганий спосiб полювати на тигра iз слоном.

Таким способом полюють тигрiв iндуськi раджi й англiйськi лорди, що приїздять у гостi до iндуських раджiв, а тi вже частують їх, своїх дорогих гостей, охотою на тигрiв.

Перед цим індуськi раджi заздалегiдь принаджують до певного мiсця тигрiв, ставлячи протягом кiлькох тижнiв принаду з не зовсiм ще померлих, а вже до роботи не придатних тубiльцiв.

Коли англiйськi лорди поприїздять до iндуських раджiв у гостi i побачать, як ведуть тубiльця на принаду, вони роблять тому тубiльцевi ручкою i милостиво кажуть:

— Гуд бай!

Тигри, мiж iншим, iдуть на принаду не тiльки з тубiльцiв, а й з худоби: з корiв, свиней, овець i т.