Мисливські усмішки - Вишня Остап

Отже, значить, не забудьте взяти з собою бочку для солоної дичини i кiлька ящикiв для копченої.

Як солити й коптити дичину, — прочитайте про це перед полюванням у вiдповiдних пiдручниках, бо це в план нашої розвiдки не входить.

О д е ж а. Штани й куртка, кепка чи капелюха — це зрозумiло. Чоботи — двi пари: однi чоботи шкiрянi — ходити по сухому, другi чоботи гумовi — ходити по мокрому. Взимку до двох пар чобiт беруться ще й повстяники. Плащ-палатка. Для полювання взимку — бiлий халат, для полювання влiтку — зелений халат, для полювання восени — кiлька халатiв рiзного кольору, залежно вiд того, де полюватимете, чи на полi, чи в лiсi, чи на лузi.

Все це, як ви вже й самi догадуєтесь, потрiбно для маскування.

Спальний мiшок — спати.

Рукавицi, щоб руки не мерзли.

Накомарник, щоб комарi не кусали.

Коли ж ви не побажаєте тягти з собою спальний мiшок та накомарник, вiзьмiть iз собою невеличкий розбiрний мисливський будиночок, з розкладним лiжком — дуже зручна штука: i виспатись єсть де, i негоду перебути єсть де.

Щоправда, можна збудувати замiсть розбiрного будиночка звичайнiсiнький курiнь, але тодi вiзьмiть iз собою метрiв з десяток непромокальної матерiї покрити зверху курiнь, щоб пiд час дощу курiнь не протiкав.

Мисливець, як вiдомо, весь час ходить, — бережiть ноги, щоб не намуляти їх.

Найкраще вiд намуляння нiг — частiше мити ноги.

Для цього ви берете з собою емальовану велику миску, мило й рушника.

Помили ноги — намастiть їх вазелiном, або ланолiном, або кремом "Снiжинка". Потiм припудрiть тальком: всi цi "антинамульники" повиннi бути у вас пiд рукою.

Взимку, щоб ноги не мерзли, поверх шкарпеток та онуч обгортайте ноги газетами чи журналами.

Ї ж а м и с л и в с ь к а. Полювання — процес не легкий, — весь час напруження, багато ходити, чимало на собi носити, — все це до певної мiри людину виснажує, отже, треба добре пiд час полювання їсти й пити.

Не будемо рекомендувати, що саме з їжi має брати кожний мисливець: у всякого, — як то кажуть, — своя доля i свiй шлях широкий, — свої, тобто, уподобання.

Любите сало — берiть сало, любите ковбасу — берiть ковбасу, любите охотницькi сосиски — берiть сосиски, яйця, консерви, шинку, овочi, фрукти, — берiть, словом, все, що вам бiльше до вподоби, але обов'язково берiть багато.

Нi, не багато берiть, а берiть ще бiльше, бо обов'язково буде мало.

Це перевiрено вiковим досвiдом, — хоч скiльки б ви взяли на полювання харчiв, все'дно — мало!

Вони, харчi, очевидно, пiд час ходьби втрушуються.

Для харчiв — рюкзак, торба, сiтка.

Для чаю чи кави — термос. Погано в нас те, що термоси виробляють малi, найбiльший — на лiтр.

Є чутки, що незабаром вироблятимуть спецiальний мисливський термос на цеберку чаю чи кави... Тодi буде самий раз!

Двi фляги. Одна — для води, друга для того, хто що любить.

— А що у вас у другiй флязi? — запитуєте ви свого товариша.

— Боржом!

— Збiльшена кислотнiсть?

— Збiльшена! А у вас?

— Єсентуки № 17!

— Зменшена кислотнiсть?

— Зменшена!

— Кiльки взяли?

— Взяв! А ви?

— Я — шпроти!

— Ну, як питимемо боржом, ви менi шпрота дасте, а я до ваших Єсентукiв № 17 — кiльку. Гаразд?

— Гаразд!

З флягами в нас теж не дуже добре. Для води фляга нiчого, пiдходяща; для боржому чи єсентукiв — замала: треба збiльшити.

Розумiється, що ви на полювання берете з собою казанок, кухоль, ложку, нiж, виделку, сiль, перець, лавровий лист, сиру картоплю, пшоно, моркву, петрушку, топiрець (дрова рубати) i брусок (топiрця гострити).

Ви вже, ясна рiч, догадались, що все це береться для того, щоб iзварити чудесну польову кашу, — i то кашу не з куркою, чи з iндиком, чи з бараниною, а кашу з чирям, або з крижнем, або з широконоскою.

Ох, i каша! Ох, i каша!

Тiльки одне в тiй кашi недобре: казанки замалi!

Для швидшого розпалювання вогню (багаття) берiть iз собою сухий спирт. Пiдкреслюємо — сухий спирт, а не мокрий. Вiд мокрого — слiпнуть.

Н а в с я к в и п а д о к. Поводитися на полюваннi треба обережно. Стрiляти тiльки туди, де ви напевно знаєте, що не стоїть ваш товариш, iнакше можете замiсть крижня влiпити заряд шроту в спину або й нижче, в симпатичного Iвана Iвановича.

От для таких випадкiв кожний мисливець повинен мати бинт, вату, йод, стрептоцид, пенiцилiн, шприц, голку для шприца, спирт (медицинський, а не якийсь iнший) i камфору в ампулах...

Найкраще напарником по полюванню мати досвiдченого лiкаря, не гiнеколога, а хiрурга.

Запасливий мисливець бере з собою iз лiкiв: аспiрин, пiрамiдон з кофеїном, сульфатiазол, складану кружку або, краще, гумову грiлку з довгою гумовою трубкою з наконечником, яка (грiлка) замiняє собою кружку.

Непогано (хоч це й дуже складно!) мати з собою невеличку карету "швидкої допомоги", а ще краще — санiтарний самольот.

Полюєте, розумiється, ви з с о б а к о ю, — лягавим улiтку, i з собаками — гончаками восени i взимку.

Для собак берiть харчi, миску, свисток, сурму (для гончакiв), поводок i нагая...

Здається, все!

Екiпiруйтеся, дорогi товаришi мисливцi!

Не забувайте нiчого, бо в лiсi, чи на озерi, чи на лузi — нiде нiчого не дiстанете: все треба мати з собою!

Нi пера вам нi пуху!

1947

З КРЯКУХОЮ НА ОЗЕРI

І

Ох, i очеретяна ж рiчка Оскiл! Ох, i рибна ж вона, ох же ж i вутяна!

I вутяна, i дупеляча, i бекасинна!

А яка вода в Осколi!

Лагiдна, ласкава, м'яко-шовкова!

Як попливти з мiста, з Куп'янки, Осколом за течiєю, кiлометрiв за 20, на узгiр'ї розляглося село Сенькiв...

Пiд Сеньковом Оскiл-рiчка дiлиться на три рукави-рiчища; а помiж тими, помiж рукавами-рiчищами, — острови, буйним очеретом закучерявленi; очеретом, кугою, осокою, дикою м'ятою...

"Ой, шумить очерет та й лепехуватий", щось своє шарудить-говорить ясно-зелена куга i пахне, — аж пашить — так пахне, — дика м'ята-рута!

Серед очеретiв тих густо-буйних озера-свiчада, а на озерах латаття, а на озерах бiлi лiлеї i килими-килими-килими з темно-зеленої ряски...

А серед озера — плеса, де скидаються щуки, як ночви, де пускають бульбашки золотавi карасi — "Ну, їй-богу, як лопата", i лини — "Ох, i лини, ви зроду не повiрите!"...

I падають на тi озера чирята, падають крижнi й широконоски...

I скрiзь, скрiзь, помiж очеретами рiчок наших, — невеличких i величких, — є обов'язково "бiле" озеро i обов'язково "комишувате". А потiм уже назви озер-свiчад пiшли чи вiд прiзвища колишьного хазяїна, чи вiд якоїсь подiї, що її свiдком були тi свiчада-озера...

Може, сiча там була з турками чи з татарами, може, якась буйна чи сумирна голiвонька смерть у тому озерi прийняла, то й буде тодi "татарське" альбо "турецьке" озеро, "Марусине", "Iванове" озеро...

А чи, може, князь якийсь древнiй над озером шатро своє розкидав, як на печенiгiв походом iшов — тодi його аж iз прадавнiх-давен прозивають "князь-озеро"...

А правнуки нашi прозиватимуть озера на рiчках на наших, де страшнi сiчi з гiтлерiвцями вiдбувалися, — "Ковпак-озеро", "Молодчий-озеро", i взагалi "Герой-озеро"...

...А бiля села Сенькова, пiд горою, де закучерявився "Рiжок"-лiс, є озеро Сердюкове i є озеро Кирмасове...

I на Сердюковому озерi, i на Кирмасовому — ряска i латаття, i лiлеї, i м'ятний пах, i очеретяний шум, i карасi, i щуки, i соми...

— Ви на Кирмасовому були?

— Нi!

— Ой! Та там же качви тої, як гною!

II

Ви коли-небудь полювали з крякухою?

I взагалi ви знаєте, що таке єсть крякуха?

Не знаєте?

Ай-ай-ай-ай! Як же це так, що ви не знаєте, що таке кр-якуха?!

Крякуха, або як її ще звуть — "пiдсадна" качка, така нiби собi звичайнiсiнька зовнi вуточка, менша вiд свiйської, менша вiд крижня, але бiльша за чиря.

Дехто запевняє, що крякуха — це є помiсь дикої й свiйської качки, що для того, мовляв, щоб добути качок-крякух, треба навеснi пустити свiйську качку на озеро, щоб її там "потоптав" дикий селезень, i тодi, з таким от способом заплiднених яєць свiйської качки, вилупляться крякушенята...

А виходить, що зовсiм воно не так.

Крякухи, особлива порода качки, виведенi, як нам розповiдали, давненько вже в Тульськiй нiби губернiї, звiдки вони й розповсюдилися по всiй країнi.

Крякуха сiренька, забарвленням пiр'я скидається на крижня, але менша, як говорено вже, вiд крижня.

Характерна її особливiсть та, що коли вона бачить чи чує навiть у повiтрi льот чи то поодинокої качки, чи качиної зграї, вона "кричить", "крякає", закликаючи лiтаючих своїх родичiв присiсти до неї познайомитися.

— Ках! Ках! Ках! Пожалуйте до мене! Ках! Ках! Ках! Дуже вас прошу! Ках! Ках!

Ото, значить, i править крякуха за принаду для диких качок.

Хочете знати "технiку", тобто, як крякуху пускати на озеро, чи на рiчку, щоб вона вам качок пiдманювала?

Дуже просто.

На одну лапку в крякухи нашивається панчiшка така шкiряна, а до тої панчiшки кiльце невеличке прикрiплене.

На довгому шнурковi, що прив'язується до кiльця на крякушинiй лапцi, прикрiплюється "грузило" — чи то гирка, чи просто собi важкенький камiнь, який поринає на дно в озерi, а на шнурку плаває прив'язана крякуха, мов на котвi, на якорi.

Даєте їй невеличку площу, ну так чотири-п'ять квадратних метрiв плеса, де вона, купаючись та тихенько кахкаючи, плаває.

А ви на човнi забираєтесь у густу кугу чи в очерет, замасковуєтесь, сидите й чекаєте...

Та, сидячи, вiд скуки перемовляється з крякухою:

— Тась! Тась! Тась!

А вона вам на вiдповiдь тихенько й лагiдно:

— Ках! Ках! Ках!

Аж ось крякуха рiзко й тривожно, аж нiби захлинаючись:

— Ках-ках-ках! Ках-ках-ках!

В голосi тривога, неспокiй, iстерика, i сама вона аж нiби пiрнути в воду збирається.

Стежте! То шулiка-яструб наглядiв вашу крякуху й кружляє над нею!

Не ловiть гав! Бо стрiлою впаде яструб, i не матимете ви крякухи...

Пильненько вдивляйтеся, чи не промайне у водi чи на очеретi тiнь вiд крякушиного погубителя...

I не вагайтесь, як помiтите його:

— Бах!

Встрелили ви яструба чи не встрелили, а проте одiгнали; вдруге навряд чи заманеться йому поласувати вашою крякухою...

Заспокоїлась крякуха, заспокоїлись ви...

Чуєте знову:

— Ках! Ках! Ках!

Але це "ках" якесь непевне, байдуже...

То птичка пурхнула через озеро; може, очеретянка, може, бугайчик, а може, по рясцi пробiгла чорнявенька дика курочка.

I знову тихо...

I от вам призивне:

— Ках! Ках! Ках! Ках! Ках!

Скiльки нiжностi й кокетства лукавого в голосi...

— Я тут! Я тут! До мене, друзi!..