Живий Шевченко (Шевченко в житті) - Чуб Дмитро

Найсуворіше засудили Шевченка, особливо за його протицарські поезії. Сам цар написав на вирокові: "З забороною писати й малювати". Його було вислано на 10 років до Оренбургу, біля Каспійського моря, відбувати тяжку солдатську службу. Проте він таємно писав і малював. За це був знову заарештований у 1840 році.

На клопотання багатьох друзів, а особливо віцепрезидента Академії мистецтв Ф. Толстого, йому дозволили після 10-річного заслання повернутися до Петербургу, де з надломленим здоров’ям жив під наглядом поліції. Але далі відвідував Академію, писав поезії й малював портрети та картини.

У 1859 році Шевченко дістає дозвіл відвідати Україну, рідню. Але в липні того ж року його знову арештували на донос пристава, ніби поет підбурював селян проти царя та уряду. Незабаром його випустили на поруки й наказали негайно виїхати назад до Петербургу.

31-го жовтня 1860 року Академія мистецтв видала Шевченкові диплом академіка за його офорти та Гравірування. Того ж року Шевченко став нездужати. Жив у приміщенні Академії мистецтв. Помер 10-го березня (за новим стилем) 1861 року. Згідно його заповіту, його друзі перевезли його тіло в Україну й поховали на Чернечій горі, біля Канева над Дніпром. На похорон прибуло багато людей з навколишніх сіл та особливо багато студентської молоді з Києва. На його могилі тепер стоїть величний пам'ятник.

За матеріалами: Дмитро Чуб. Живий Шевченко. (Інтимне життя Шевченка). Видання третє, перероблене і доповнене. Австралія, Мельборн, видавництво "Ластівка", 1987

Джерело: [url='Живий Шевченко (Шевченко в житті)

"Наші молоді мрії знайшли в Шевченкові благословенне оправданнє, знайшли запоруку своєї будущини ... Се вже був не кобзар, а національний пророк..." (П. Куліш)

.... Шевченко "один з найбільших майстрів світової поезії". (Кляренс Меннінґ, професор Колумбійського Університету)

"Я не знаю в світовій літературі поета, який би став таким послідовним, таким гарячим, таким свідомим оборонцем за права жінки на повне і людське життя". (Іван Франко)

"Російський літературознавець проф. Овсяніко-Куліковський в 1911 році писав, що Шевченко, поперше, поет національного відродження, подруге, поет загальнолюдський. На його думку, Шевченкова лірика напоєна такою красою, що її не перевищувала й лірика Пушкіна, Ґете, Шіллера, Гайне". (Проф. д-р Юрій Бойко)

Постать нашого велетня Тараса Шевченка зростає в нашій свідомості і в очах культурного світу з року в рік. Новознайдені матеріали, нові праці про життя і творчість поета, невтомна боротьба за Шевченка в Україні і на чужині — все це поволі звільняє образ нашого пророка від фальшування й спотворення, яке уперто провадить ворог від появи першого "Кобзаря", не припиняючи й донині. Та ніякі ворожі заходи невсилі применшити його значення для нас, для історії України, для майбутнього нашого народу. Його твори перекладені вже на 52 мови, його невмирущий "Кобзар", навіть в умовах окупації, щороку виходить тиражами від 100 до 300 тисяч, чого, здається, не має жоден поет у світі, а загальний тираж видань його творів давно перевищив десять мільйонів примірників. Досить сказати, що лише Черкаська область у 1961 році замовила 30 тисяч "Кобзаря".

Будова пам’ятників Тарасові Шевченкові в Канаді й Америці — це новий доказ того, що його вага, його значимість, давно переступили кордони власної країни, бо він не тільки духовий провідник всього українського народу, не тільки його символ, його пророк, — його боротьби, ідеї і неоціненна творчість стають складовою частиною ідей і культурних скарбів вільного світу.

Все це, як бачимо, ще більше підносить цікавість до його особи, навіть серед чужинецького загалу. Одна австралійка з Річмонду (Вікторія), зацікавившись Т. Шевченком, звернулась до Київського Державного Університету імені Тараса Шевченка з таким листом: "Я була б дуже рада, якби ви змогли надіслати мені великий українсько-англійський або англійсько-український словник. Мені дуже подобається ваша чудова мова, яку ви називаєте "милозвучною". Тому я б хотіла й вивчати. За свого життя я чула багато мов, бо в Австралії живе багато чужинців. Але ваша мова мені найбільш приємна, ось чому я хотіла б оволодіти нею". Ті прохання, як довідуємося з преси, було задоволене. А ось інший приклад: до 100-річчя з дня смерти нашого поета доцент університету в Кобе (Японія) Комаце Сіосуке опублікував цикл перекладених ним віршів Шевченка. Він пише: "Вивчив українську мову, щоб мати змогу читати Шевченка в ориґіналі. Я дуже люблю шевченківську поезію і маю намір перекласти всього "Кобзаря".

А ось інший японець Фукуока Сейндзі з острова Хоккайдо, захопившись мовою та літературою батьківщини Шевченка, приїхав до Київського Державного Університету, щоб вчитися в аспірантурі на катедрі української мови.

Такі зворушливі успіхи і впливи творчости Тараса Шевченка, така цікавість до поезії нашого славного поета і до мови цілого народу, який він репрезентує. зобов’язує і нас посилити вивчення його життя і творчости. А тим часом, як нам здається, досі мало хто з нашого українського загалу та, навіть і з інтелігенції, особливо на еміґрації, добре знає творчість і життя людини, якою гордиться весь наш народ, наша культура — людиною, що стала прапором наших ідей, нашої боротьби, наших найдорожчих стремлінь.

Тож завдання цього видання — глибше познайомити читача, зокрема з приватним життям Тараса Шевченка: яким він був, які мав смаки, уподобання, характер, кмітливість і дотепність, його життьові пригоди, популярність. Ця книжка має розкрити перед читачем як початки творчости поета, так і зеніт його творчих успіхів. Не менш цікавими розділами для читача будуть сторінки про патріотизм нашого національного велетня, виявлений не лише в творчості, а і в щоденному житті, у діях, а також найінтимніші сторінки життя поета: його кохання, захоплення жінками, спроби одружитися.

Сподіваємось, що ці відомості, вибрані серед багатьох джерел, скоментовані й освітлені відповідними поясненнями, підсумками та узагальненнями, не тільки допоможуть читачеві домалювати образ дорогої нам людини, а також стануть корисним ілюстративним джерелом для вчителів, студентів, доповідачів.

Розділ перший. Живий Шевченко

Маляр Сошенко, що грав не останню ролю у визволенні з кріпацтва Шевченка, який тоді жив на горищі у маляра Ширяєва, згадує так:

"Довідавшись про моє бажання познайомитись із ним, Тарас наступного ж дня, у неділю, відшукав моє мешкання у 4 лінії Василівського острова і з’явився до мене в такому вигляді: на ньому був засмальцьований тиковий халат, сорочка й штани з товстого селянського полотна були замазані у фарбу, босий, розхристаний, без шапки. Він був похмурий і соромливий. З першого ж дня нашого знайомства я помітив у ньому сильне бажання учитися малювати".

Одночасно той же Сошенко зазначає, що, здобувши волю, Шевченко швидко міняє свій зовнішній вигляд, зокрема одяг. Він починає гарно вдягатися, навіть з претенсією на елегантність. Через свого вчителя, маляра Брюллова, здобуває широке знайомство, буває на вечорах; його скрізь радо приймають і запрошують.

Проте, як згадує фолкльорист і поет Чужбинський, Шевченко в час перебування на Україні (1845 — 1847 року) про своє убрання дбав мало. Страшенно не любив фрака, а тому рідко кого відвідував, не зважаючи на часті запрошення.

— Ходім краще на Дніпро, сядемо денебудь на кручі і заспіваємо, — бувало, казав Тарас, відмовившись від якого небудь великосвітського запрошення.

Та іноді траплялось, що він мусив відвідувати і так звані аристократичні доми, де його приймали з повагою. В такому товаристві він тримав себе вільно і з тактом. Прийшовши додому з такого вечора, Шевченко, скидаючи фрак, бурчав собі під ніс: "Ні, не люблю я у такій беседі — ні чарки горілки, ні шматка хліба!"

Зате Шевченко дуже любив простоту родинного побуту, де його приймали не пишно, але щиро. Там він був надзвичайно веселим і балакучим; любив розповідати сміховинні пригоди з незрівняним комізмом. У їжі він віддавав перевагу українським стравам: любив борщ із сушеними карасями, з свіжою капустою, пшоняну кашу, зварену на раковій юшці з кропом, та запечений дніпровий лящ. Маючи такі страви, він раював.

Про зовнішність Шевченка в час зустрічі з ним на Лубенщині 1846 року Чужбинський пише так: "...Я не знав, що він, хворий, в кількох верстах від мене лежить в Переяславському повіті. І ось якось зовсім несподівано заїхав до мене у Ісківці перед масляною: блідий, з голеною головою, в чорній оксамитовій шапочці".

О. Моргун у статті про перебування Шевченка на Миргородщині у пана Лук’яновича та у Павла Шершевицького, де поет написав деякі твори, доповнює постать нашого Кобзаря новими рисами.

Це було, як пише Моргун, наприкінці вересня 1845 р. у селі Марийському. Сюди до пана Лук’яновича заїхав Павло Шершевицький. Вони збиралися наступного дня їхати на полювання. "Аж ось чути — гавкають собаки; щось під’їхало до ґанку. Лук’янович пішов вітати гостя. Повернувшись до кабінету, каже: Знаєш, хто приїхав? Шевченко..."

Лук’янович чекав на прибуття Шевченка, який уже з серпня гостював у нього і малював портрети його родини. Шевченко на той час набув великої популярности серед української інтелігенції. Можна сподіватися, що особливий інтерес до Шевченка був серед жіноцтва, оскільки ходили чутки про те, як пристрасно закохалась у нього княжна Рєпніна, правнучка гетьмана Розумовського. Але Шершевицький ще тоді не знав про ці події, про особисту вдачу і властивості Шевченка; чув тільки про його походження, про історію визволення з кріпаччини, і що Шевченко добрий маляр, "народний" поет, тому чекав побачити мало виховану людину, може, в чумарці та мазаних дьогтем чоботях і гадав: напевно соромливо почуватиме він себе в панських хоромах.

Прибравшись з дороги, увійшов до кабінету Шевченко. На зовнішній вигляд середнього росту, русявий, в модному сурдуті столичного кравця, з високо пов’язаною краваткою. Вільно й привітно вітав Шевченко господаря й його гостя ... Почалися розмови, згадували спільних знайомих; з того бесіда перейшла на історію України, літературу, поезію. Дивувався Шершавицький великим знанням і розумові Шевченка, порівняно з яким поблідли знання і таланти його приятеля Лук’яновича...

Коли ж далі, за вечерею, по кількох чарках Шевченко почав деклямувати з своїх творів, небувале захоплення заповнило душу Павла Шершавицького.