Бухтик з тихого затону - Рутківський Володимир
мене все одно, що й не буде тоді на світі.
— Не треба такого говорити, — попрохала Оля, і голос у неї підозріло затремтів. Здається, ще трохи — і вона розплачеться.
— І справді, Бухтику, щось ти дуже сумне кажеш, — підтримав її Сергійко. — Коли хочеш знати, я назавжди запам'ятаю цей затон. І тебе теж... — Хлопчик міцно стиснув плече свого кошлатого товариша. — А наступного року я знову сюди приїду. Чесне слово, приїду!
— Я теж, — сказала Оля. — Я теж постараюся.
І тут Сергійко не втримався і зітхнув.
— Та до цієї зустрічі ще так далеко! Коли б ти знав, як мені не вистачатиме тебе!
Бухтик уважно подивився на хлопчика, і вперше за цілий день його очі трохи повеселішали.
— Гарно як, — сказав він. — Як гарно жити на світі, коли знаєш, що ти комусь потрібен!
І це, звичайно, було чистою правдою.
Коли обидві мами разом з Миколою Володимировичем підійшли до затону, на березі сиділи лише Оля та Сергійко.
Микола Володимирович подивився на дівчинку і задоволено посміхнувся. Вона аніскілечки не була схожа на ту Олю, яка прибула до санаторію два місяці тому. Тепер це була міцна, засмагла дівчинка. І хоча в її очах світився смуток, проте він зовсім не був схожий на колишній відчай.
"Молодці вони, Сергійко і Бухтик, — з теплотою подумав лікар. — Які ж вони молодці! Не знаю, що б я і робив без них..."
— Чого зажурилися? — весело запитала Сергійкова мама і тут же сама здогадалася чому: — Розумію, вам дуже не хочеться розлучатися з усім оцим...
І вона подивилася на пожовклий ліс, на принишклий, без жодних вже ознак життя, затон. Потім перевела погляд туди, де осіннє небо зливалося з землею.
— Яка краса! — сказала вона. — Атож, на вашому місці я також би зажурилася.
— Правду кажете, — підтримала її Олина мама. — Місця тут, можна сказати, казкові. От тільки я до цього часу не збагну, як ми з вами заблукали в кількох кроках від санаторію?
— Мамусю, я тобі потім про все розповім! — сказала вона і притисла до щоки маленьку кудлату іграшку. — Вона ж іще нічого не знає, правда, Бухтику?
Бухтик промовчав. На його мордочці світилася лагідна і трохи загадкова посмішка...
