Син сонця - Джек Лондон

Навіть крізь засмагу видно було, як Раулеве обличчя спалахнуло, проте він стримався. Він перебіг очима по їжі та повних калабашах, але не показав свого подиву. Він був високий, стрункий і гарної статури. Гриф, розглядаючи прибульця, намагався з лиця вгадати його вдачу. Очі Раулеві дивилися владно й пильно, але трошки заблизько були посаджені - не занадто, а все ж таки вони порушували пропорційність, як узяти на увагу його широке чоло, міцне підборіддя та дужі вилицюваті щелепи. Міць! Так, його обличчя було сповнене сили, а проте Гриф невиразно відчував, що цьому чоловікові чогось бракувало.

- Ми обоє дужі люди,- сказав Рауль, уклонившись.- Сто років тому ми могли б змагатися за цілі імперії.

Гриф і собі вклонився.

- Так, сто років тому ми могли б вирішувати їхню долю. А нині ми, на жаль, сваримось, бо порушено колоніальні закони тих імперій.

- Усе йде за вітром,- сентенційно зауважив Рауль, сідаючи.- Їжте собі. Я не перешкоджатиму вам.

- Може, й ви з нами? - запросив Гриф.

Прибулець пильно глянув на нього й згодився.

- Я геть спітнів,- сказав він.- Можна мені вмитися?

Гриф кивнув і загадав Маурі принести калабаш. Кварта коштовної рідини марно вилилась на землю. Рауль зиркнув у вічі Людині-Цапові, але нічого не добачив, опріч млявої байдужості.

- Собака хоче пити,- сказав Рауль.

Гриф кивнув, і другого калабаша подали собаці.

Рауль знову вдивлявся в очі тубільцям і нічого в них не добачив.

- Шкода, що не маємо кави,- вибачився Гриф.- Вам доведеться пити звичайну воду. Подай калабаш, Тегаа. Покуштуйте цієї акулини. В нас є ще восьминіг, морські їжаки та салата з водоростів. Ось тільки нема фрегата. Хлопці вчора поледачились і не пішли на лови.

Гриф був такий голодний, що міг би їсти цвяхи, присмачені салом, проте жував неохоче й кидав шматки собаці.

- Ніяк ще не звикну до цього примітивного харчу,- зітхнув він, сідаючи віддалік.- От консервів, тих, що лишилися на «Громовику», я з’їв би, а цієї погані...- Він узяв з півфунта смаженої акулини й кинув собаці.- Та, мабуть, звикну, коли ви ще не хочете здаватись.

Рауль прикро засміявся.

- Я прийшов запропонувати умови,- наголосив він.

Гриф похитав головою:

- Які можуть бути умови! Я тримаю вас за чуба й не думаю випускати.

- Гадаєте, що запакували мене в цій дірці? - скрикнув Рауль.

- Авжеж, живий ви звідси не вийдете, хіба що в подвійних кайданах.- Гриф задумливо глянув на свого гостя.- Мені не первина мати діло з такими, як ви. І я гадав, що від вашого братчика давно вже очищено південні моря. Аж на тобі, ви ще є,- так би мовити, своєрідний анахронізм. Ви пережиток, і нам треба від вас звільнитися. Я порадив би вам вернутися на шхуну та вистрілити собі в скроню. Це єдиний спосіб уникнути того, що на вас чекає.

Таким чином переговори, принаймні для Рауля, нічого не дали,- він повернувся до своїх, переконаний, що люди на Великій Кручі можуть протриматися хоч би цілий рік. Одначе він швидко змінив би свою думку, якби побачив Тегаа та раятейців ту мить, коли він зник за скелями: вони лазили по камінню й обсмоктували та обгризали недоїдки, що їх залишив собака.

- Нині доведеться нам поголодувати, брате,- сказав Гриф,- але це краще, ніж потім довго мучитися з голоду. Після того, як головний чорт побенкетував з нами й досхочу напився доброї води, він довго не залишиться на Фуатіно. Може, вже й завтра він спробує виїхати. Сьогодні ми з тобою, Маурірі, ночуватимемо по той бік Кручі. Тегаа влучно стріляє, то й він піде з нами, якщо здолає туди дістатись.

З усіх раятейців лише Тегаа вмів так добре лазити по скелях, щоб зважитись на той небезпечний перехід. Удосвіта він уже примостився в захищеній камінням заглибині, ярдів за сто праворуч від Грифа й Маурірі.

Першою пересторогою їм була стрілянина на пересипу: то Браун з двома раятейцями подав знак, що пірати відступають, і переслідував їх лісом аж до берега. В своєму орлиному гнізді на Кручі Гриф ще чекав цілу годину, поки з’явився «Громовик», прямуючи до протоки. Як і раніш, попереду у вельботі пливли полонені фуатінці. Коли вони повільно посувалися під Кручею, Маурірі з Грифового наказу гукнув їм, що вони мають робити. Біля Грифа лежало кілька добре скручених в’язок динамітних паличок з дуже короткими шнурами.

На падубі «Громовика» було людно. На прові з рушницею в руках серед матросів-раятейців стояв пірат, що в ньому Маурірі впізнав Раулевого брата. Далі коло стерничого - ще один. До нього, станом до стану, була припнута стара королева Матаара. По другий бік стерничого стояв капітан Глас із рукою на черезплічнику. Посередині, так само, як і перше, влаштувався Рауль, ховаючись за прив’язану до нього Наумоо.

- Доброго ранку, Грифе! - гукнув Рауль.

- А я ж вас попереджав: ви покинете острів хіба що в подвійних кайданах,- сумовито озвався до нього Гриф.

- Ви не зважитесь повбивати всіх своїх людей, що тут на шхуні,- відказав той.

Шхуна посувалася поволі, поштовхами, так, як гребли люди в човні, і була вже майже під самою Кручею. Фуатінці й далі гребли, проте не налягали на весла, і той, що стояв на прові, зараз же навів на них рушницю.

- Кидай, великий брате! - гукнула Наумоо фуатінською говіркою.- Душа моя в горі, і я бажаю смерті. В нього ніж готовий перетяти шворку, але я його затримаю. Не бійся, великий брате. Кидай лише мерщій і прощавай!

Гриф завагався, потім опустив головешку, що її вже роздмухував.

- Кидай! - умовляв його Людина-Цап.

Але Гриф усе вагався.

- Великий брате, якщо вони вийдуть у море, все одно Наумоо вмре. І решта всі! Що важить її життя проти багатьох?

- Якщо кинете динаміт або хоч стрільнете, то ми тут усіх повбиваємо,- гукнув їм Рауль.- Я переміг вас, Грифе. Ви не можете вбити цих людей, а я можу. Цить ти!

З останніми словами