Син сонця - Джек Лондон
V
Місце на Великій Кручі мало свої переваги й вади. Скеля була неприступна, і двоє людей могли обороняти її проти цілої тисячі. Крім того, вона стерегла прохід до вільного моря. Обидві шхуни, разом з Раулем Ван-Асвельдом та його горлорізами, були як у пастці. Гриф переніс сюди заховану нижче тонну динаміту і був над ними пан. Він показав їм це якось уранці, коли шхуни спробували виплисти в море. Перша йшла «Валетта»; її вів на кодолі вельбот з полоненими фуатінцями. Гриф з Людиною-Цапом стежили за нею з-за безпечного прискалка на висоті триста футів. Поряд лежали їхні рушниці, а також головешка з ватри й велика в’язка динамітних паличок зі шнурами та детонаторами. Коли човен підійшов під кручу, Маурірі похитав головою.
- Це наші брати. Ми не можемо стріляти.
На прові «Валетти» було кілька Грифових матросів. Коло стерна теж стояв раятеєць. Пірати заховалися в каюті чи на другій шхуні, за винятком одного, що стояв серед палуби з рушницею в руках. Щоб захиститися, він щільно притулив до себе королевину дочку Наумоо.
- То головний чорт,- прошепотів Маурірі,- а очі в нього блакитні, як у тебе. Він страшна людина. Бачиш? Він обіймає Наумоо, щоб ми не могли в нього стріляти.
Легенький вітерець та приплив, що саме почався, заважали шхуні, і вона посувалася поволі.
- Ви розумієте по-англійському? - гукнув Гриф.
Чоловік здригнувся, підняв рушницю і глянув угору.
В його рухах було щось швидке й котяче; на обличчі з червонястою, як то звичайно в білявих людей, засмагою малювалося люте завзяття. То було обличчя вбивці.
- Так,- відповів він.- Чого вам треба?
- Вертайтеся назад, або я висаджу вашу шхуну,- перестеріг його Гриф. Він дмухнув на головешку й прошепотів: - Скажи Наумоо, хай випручається від нього та біжить на прову.
З «Громовика», що йшов слідом за «Валеттою», почали стріляти, і кулі запорощали в кручу. Ван-Асвельд зухвало зареготався, а Маурірі щось гукнув по-своєму Наумоо. Коли шхуна підійшла під саму скелю, Гриф побачив, як Наумоо вирвалася з піратових рук. Ту ж мить він притулив головешку до сірника, застромленого в кінець короткого шнура, виліз зі свого захистку й шпурнув динаміт униз. Ван-Асвельд знову зловив жінку й борсався з нею. Людина-Цап, навівши на нього рушницю, чекав. Динаміт ударився об палубу цілою в’язкою, підстрибнув і відкотився до лівобічного жолобка. Ван-Асвельд побачив вибухівку, на хвильку завагався, а потім і він і жінка побігли на корму. Людина-Цап вистрілив, але влучив у камбуз. Кулі з «Громовика» посипалися частіше. Обидва чоловіки на Кручі позалазили під захисток і вичікували. Маурірі хотів глянути, що діється внизу, та Гриф не пустив його.
- Задовгий шнур,- сказав він.- Другим разом уже знатиму.
Минуло півхвилини, поки вибухнуло. Що сталося після того, вони не бачили, бо з «Громовика» вже добре націлилися на Кручу й стріляли безперестанку. Один раз Гриф зважився виглянути, і як стій кілька куль бренькнуло йому над вухом. Проте він устиг помітити, що «Валетта» з проламаним правим облавком і зірваним поруччям хилилася й потопала, рухаючись за течією назад до гавані. Пірати и жінки, що ховалися в каюті на «Валетті», тепер під захистком стрілянини підпливали до «Громовика». Фуатінці, що тягли шхуну, відчепили кодолу, повернули назад і шалено гребли до південного берега.
З пересипу озвалися чотири рушниці. Отже, Браун зі твоїми людьми пробрався лісом до берега і собі взявся допомагати. Вогонь трохи вщух, і Гриф та Маурірі теж прилучилися до стрілянини. Але дарма тільки витрачали кулі, бо пірати на «Громовику» стріляли з-за палубних надбудов, та й вітер з припливом посували шхуну в глиб гавані. Від «Валетти» вже й знаку не лишилося; вона зникла в глибокому кратері.
Рауль Ван-Асвельд зробив дві речі, що свідчили про його розум та розважність,- аж навіть Гриф похвалив його. Вогнем із «Громовика» він присилував утікачів-фуатінців повернути назад і спокоритися йому. Водночас він послав човном половину своїх горлорізів на берег, щоб не дати Браунові добратись у глиб острова. Стрілянину чути було цілий ранок; Гриф догадався, що Брауна загнано на другий бік Великої Кручі. Становище не змінилося - одне тільки, що загинула «Валетта».
VI
Але місце на Великій Кручі мало й неабиякі вади. Там не було ані їжі, ані води. Впродовж кількох ночей, тільки-но сутеніло, Маурірі з одним раятейцем пливли до другого краю бухти по харчі. Та ось настала ніч, коли спалахнуло світло на воді й залунали постріли. Відтоді Велику Кручу відрізано вже й з боку моря.
- Нічого собі становище,- зауважив Браун, який дістав нагоду вдосталь натішитись пригодами в південних морях, що про них так багато начитався.- Ми їх тримаємо в руках, а Рауль нас. Він не годен утекти, а ми можемо повмирати з голоду, поки його стерегтимемо.
- Якби дощ, то води натекло б у кожну заглибину,- сказав Маурірі, коли вони пробули першу добу без води.- Великий брате, сьогодні вночі ми з тобою добудемо воду. На це спроможні тільки дужі люди.
Тої ночі Маурірі з Грифом узяли калабаші 7 з щільними затичками, кожний на кварту місткістю, і спустилися до моря узбіччям, поверненим до пересипу. Вони відпливли від берега футів на сто. Десь неподалік то сплескувало весло по воді, то вдарялося в човен, то часом спалахував сірник, як хтось на сторожових човнах запалював цигарку або люльку.
- На калабаші й чекай тут,- прошепотів Маурірі.
Обернувшись, він пірнув у глибину. Гриф занурив обличчя у воду й стежив, як за Маурірі світився фосфоричний слід, далі потьмянів і зник. Минула довга хвилина, поки Маурірі нечутно виринув поруч Грифа.
- На, пий!
Калабаш був повний, і Гриф напився свіжої прісної води, добутої з солоної безодні.
- Там б’є джерело,- сказав Маурірі.
- На дні?
- Ні, до дна ще далеко, так як до вершини гори. А джерело на п’ятдесят футів завглибшки. Спускайся вниз,
