Українська література » Класика » В червоних шумах - Головко Андрій

В червоних шумах - Головко Андрій

Читаємо онлайн В червоних шумах - Головко Андрій

Тихий майдан... наче вимерло. Де це вони вже досі?..

Дівчина. Далеко вже. Не вернуться!.. (В задумі.) Тсс! Ідуть.

Розбіглись.

Куркуль (підходить до воріт). Згасла-таки нечиста сила.

Охрім (підходить). А ви... не спите ще? Прийшли! В економії штаб розташувався. Вже й по селу солдати. Зараз облаву будуть робити.

Куркуль. Е, спізнилися! Довше б були наминались. А тут горе таке: жеребця взято.

Охрім. Як?

Куркуль. Та ця ж пролітарія бісова. Ну, та я шкуру з них здеру, а коня справлю!

Охрім. Конешно! А чого це ви, Трохиме Панасовичу, на молебствіє не пожалували?

На селі вдалині глухі зойки, галас.

Куркуль. Спішити нікуди. Хай установиться. А то коли б іще боком молебствіє те не вийшло. Ніззя так. Адже й господь сказав: "Моліться тайно, а я вам подам явно". Так і треба. Нищечком треба все робити. А от установиться — ну, тоді другий розговор.

О х р і м. Та вже можна догадуватись. Раз отака силища...

Куркуль. А їх? На собаку кинь — у більшовика влучиш. У іншого молоко ще на губах материне не обсохло, а теж туди: "Пролетарія, соєдіняйся! Слободу завойовувати". Тьху! Нечисть. На що дітвора... Іду сьогодні, а вони, чортенята: куркуль та й куркуль...

О х р і м. Що ви хочете — глибоко зараза пішла ця. Довго видужувати доведеться.

Куркуль. Аби господь милосердний дав видужати!..

О х р і м. Якось буде. Так ви ж, будь ласка, Трохиме Панасовичу, не забудьте моєї просьби. Я ж для вас і голови своєї не шкодую. Замовте словечко. Ви з ним — свої люди.

Куркуль. Добре, добре, не клопочись.

О х р і м. Завтра вони приїдуть. Це збиратимуть пограбоване мущиство. Потому стіни голі тільки й зосталися. А пан пишуть: "За ніч до ранку поставить усьо на мєсці", як було, значить.

Куркуль. І поставлять, що ж ти думаєш? Пан Балуєв панькатися не буде. Не дасть нюні розпускати.

О х р і м. Да, кажуть, сердитий — страх один.

Куркуль. А хто тепер не сердитий? Я сам декого надвоє перервав би.

О х р і м. О, ідуть!

Три постаті підійшли — денікінці.

Руді В у с и. Де тут живе... як його?

Денікінець 2-й. Голота Йван.

Козак. Це батько бандита, що в червоній банді.

Куркуль. Іван, кажете? (Штовха Охріма.) Кажи, тобі не так опасно.

О х р і м. Так що ж тут — люди питають, значить, треба їм. Оце він живе.

Руді Вуси. Ніякої засади нема?

Денікінець 2-й. Може, партизани в хаті засіли? О х р і м. Які там партизани! На селі зараз хоч висвисни. Куркуль. Опізнилися трохи, накрили б були. Козак. Ще накриємо. Ну — айда!

Ідуть у двір.

Денікінець 1-й. Хазяїн! (Ногою вдарив у двері — одчинилися.)

Денікінець 2-й. Виглядає, видко.

Заходять у хату.

Куркуль. Ну, нам краще в нору. Тепер кожен кілочок і очі, й вуха має.

О х р і м. І тр правда. Ну, бувайте! Так ви ж, пожалуста. Покорно просю.

Куркуль. Гаразд, гаразд.

Охрім іде геть. Куркуль стає в сутінь, принишк. В хаті невиразний гомін.

Запалили світло.

Голоси (з хати).— Де син?

Батька не чути.

— А, "де людські, там і мій"!

— Пролетарію пішли захищати?

Глухий удар.

Куркуль. Ага, доляскались у долоні... Голос матері. Ой, дітки ж ви мої, за що!? І в вас же є десь батько-мати.

Голос. Чорт у нас єсть! Арештований ти.

Мати голосить.

Кинь, стара, нас сльозою не дошкулиш. Шамать краще давай. Що? Нема нічого?!

Куркуль. Хе-хе. Як же: прощальний обід Червоній Армії устроїла.

Голоси.— Житника к чорту. Курча давай, масла.

— Немає в нас...

— Ану, Ванько, пошар.

— Що там шарити. Схотів з козла молока, як він не пасеться. Ну їх к чорту!

— Ходімо!

Виходять. Ведуть батька. Мати тужить. Денікінець 2-й з барахлом.

Марійка (скрикує в хаті). Ой! (Вибігає.) Ой, геть! Ой мамо!..

Козак (тягне в хату). Не втечеш!

На порозі борсаються.

Денікінець 2-й. Стоп. (Хватає стару.) Не гарячись, бабка.

Марійка. Мамо! (Раптом вирвалась.) Денікінець 2-й. А, чорт! Тями немає. А береться!

Ідуть геть.

Мати (тужна, проводить. Стала). Розігнали, посиротили... Глуміться — ваша сила. (До куркуля.) Чого, як злодій, причаївся? Щириш зуби, радий і злий... Радій на кутні!.. Чуєш — гуде степ, клекоче... Там сини, оборонці наші... І вони .прийдуть... прийдуть!..

Завіса

ДІЯ ДРУГА

Панський сад. Веранда. Заходить сонце. За деревами — село. Десь у степу

бринять жатки.

Пан (замислений. Кидається). Невже це все — не сон? Знову — моє. Не судьба, значить, панові сидіти на розі десь з ваксовим сундучком, чоботи наймитам своїм ваксувати... Не судьба! А до того ж ішло... Бувало, цілими ночами такі кошмари душили...

Прикажчик (входить через сад). Пане, дозвольте доповісти.

Пан. Ху! Злякав отак! Скільки разів уже казав не ходити через хвіртку, так ні! Ну добре, що ти! А якби бандит? Охорона у дворі вся, а й не те, що, може, панові й кістки вже по саду розтаскали...

Прикажчик. Та там же вартовий ходить.

Пан. Ходить. А як засне? Або й підкупить хто? Ти думаєш, він убєждьонний дуже? Залопоти йому катеринкою або й четвертною — от і готово! Треба вжити заходів. Як-таки рискувати отак! Ну, що там? Хліб усі звезли?

Прикажчик. Та ні, пане. В кого худоби немає, а хто ховається. Ждуть усе, що перевернеться.

П а н. Іч, подлі! Перевороту ждуть. Я їх переверну... А ти й радий. Хоч тебе мав за людину, а воно й ти заражений. І ти — туди. Хай, значить, отнєкуються, пан дурний, панові нічого не треба. Духом святим питатиметься. Ну, сам поворочай мозгами, що мені з тих п'ятисот кіп. При такім розорі? А мені ж іще й охрану содержать треба...

Прикажчик. Воно, конешно, та...

Пан. Ніяких "та". Не хочуть — самі звезіть увесь хліб на тік. А їм дулю. Худоба уся вже?

Прикажчик. Вісім пар волів пригнали.

Пан. Вісім і досі? Ах, підлі, підлі! А решту?

Прикажчик. Хто продав, а в кого здохли.

П а н. Нічого не знаю. Не чую нічого. Щоб усе було мені на місці: двадцять пар волів, п'ятдесят коней, двадцять п'ять корів, овець тисяча і прочая, і прочая...

Прикажчик. Слухаю.

Ніна (з генеральшею ідуть із саду). Що це ти, папа, розійшовся отак: "І прочая, і прочая"?

Пан. Поневолі розійдешся. Хліба не везуть, над імущест-вом хреста поставили... Я вас похрестю, каналії. Довго чухатиметеся. Хм! П'ятсот кіп, вісім пар волів. Це ж насмішка!

Генеральша. Занадто ви з ними панькаетесь. З ними хіба так треба? Дивились ми парк з Ніною. Жах один, що натворили! Це гунни2 якісь. Отакі дерева зрубати!

Прикажчик. Правда, понаставили хат.

Ніна. І той дуб, що над яром, зрубали. На пні вальсувати можна.

Прикажчик. Обчеський млин справляли.

П а н. А й не те, що молоти нічого буде. Дорвалися, як кіт до сала, та й забули, що хазяїн десь є, що спроситься з них. Ще й тепер викручуються, перевороту ждуть. Іч, підлі бунтарі! Мало ще їх розстріляно? Хто ж там їх підбива?

Прикажчик. Учора вночі повстанці в селі були.

ГІ а н. Як? І ми нічого не знаємо?

Генеральша. Кошмар! Сидимо і не знаємо, що за парканом робиться!

Ніна. Я тепер буду боятися і з кімнати вийти!

Прикажчик. Та сюди вони бояться, загін же в економії. А на селі, правда, як дома хазяйнують. Підбивали народ, щоб, значиться, хліб не звозили і мущиства не віддавали, що розтягли, економичеського мущиства.

П а н. Силою все забрати! Все. Послати загін. А тут і в штабі нікого немає.

Генеральша. Досі нема? Жах який! Кинути напризволяще і поїхати геть...

Покоївка входить, накриває стіл.

Пан. Автомобіля по дорозі не видко? Покоївка. Ні, їдуть уже.

Пан. Ну, слава богу! А то прямо волосся на голові ворушиться.

Дами ідуть в покої. Згодом чутно рояль.

Іди, Хведоре. Щоб усе мені було. Сьогодні ж пошлю загін. Я їх навчу не підкорятися! Іди.

Покоївка (із стравою). Там батюшка прийшли і ще хтось із ними.

Пан. Знову плакатися? Ну, та де вже дінешся, проси.

П і п (із куркулем). Здрастуйте. Простіть, що безпокоїмо.

П а н. Здрастуйте, здрастуйте. Гостями будете. Спасибі, що провідали. Що ж хорошого принесли?

Куркуль. Ох, нічого хорошого. Погане є.

П а н. Та чув. Що це, отче чесний, ваша паства розбрикалася?

П і п. Ох, гріхи наші! Біс у людей увійшов. Ніщо не помага. Вже яких проповідей я тільки й не читав їм. Ну що ж — старе прослізиться, а молоде й не слуха.

Куркуль. А від молодих і горе все. Таке горе!.. Це ми до вас, пане, як до батька рідного. Захистіть ви нас.

Пан. Що таке?

Куркуль. Сили нема вже далі терпіти. Вдень іще нічого, а вже як ніч підходить, як страшного суду, виглядаємо. Як не в плитках — у загоні ночує сім'я. Оце й сю ніч нальот зробили. Добре, що не знайшли, а то було б...

Пан. Н-да. Жахливі часи.

Куркуль. Як би його спокій навести, потому — чули ж,— убили Сапсая, і за віщо? Пан. Озвірів народ. П і п. Іменно, дикі звірі — не люди.

Куркуль. Він, значить, хліб там у когось одібрав, ну, може, трохи й того... Потому інакше хіба звезуть? Удень звіз, а вночі вбили.

П а н. І хто вбив?

Куркуль. Та партизани ж ті, чи повстанці, банда, одним словом. Уночі — аж степ гуде. А вдень — ні гу-гу.

Пан. Це щось страшне: лягай і молись богу, щоб устати. Можуть спалить, можуть... все лихе можуть. На тік треба сторожу збільшити, щоб, бува, димом хлібець не пішов.

Куркуль. Та хліба — ні. Вони єхидні, падлюки. Хліб, мовляв, і нам знадобиться, як тікатиме — в кишеню не візьме. Єхидні. А от у хаті живих попалити, це можуть.

Пан. Жах! Жах!

Куркуль. Так я оце й зайшов. Ми там дещо розізнали. Чи їх не можна б часом накрити, голубчиків?

Пан. Авжеж! Це треба. Ось приїхали. Треба буде поговорити. Як же? Жах! Жах!

Ніна (з покоїв). Панове, прошу на веранду.

Входять штабні офіцери: генерал, полковник, ад'ютант. Куркуль і піп підводяться.

Ніна. Папа, вечір сюрпризів. Пан. Що, що таке?

Генерал. Чудесно все. До апетиту включно. Го-го-го!..

Сідають до столу.

Б'ємо червоних і в хвіст і в гриву.

А д' ю т а н т. Чудово сказано: і в хвіст і в гриву!

Пан. Далеко одігнали?

Полковник. Уночі повинні взяти містечко.

Пан. Ану-ну, побачимо. (Забачивши Марійку, що з саду підійшла до веранди, замахав руками. До попа та куркуля.) Прошу-панове! Друззя по нещастю. Да, ви не чули? Тут робиться щось страшне. Банда завелась.

Марійкав сутінях принишкла. Генерал. Та говорили нам.

Генеральша. Я так перелякалась. Ми ходили з Ніною в парк. Чого тільки трапитись не могло з нами!

Полковник. Авжеж, могло бути погано: дві женщини в запущеному парку і банда — ситуація не з приємних.

Ніна. Я тепер одна і з кімнати не вийду.

А д' ю т а н т. До ваших послуг.

Покоївка. Охрім Гаркун проситься до вас.

Пан (одмахуеться).

Відгуки про книгу В червоних шумах - Головко Андрій (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: