Лірика в серпанку (збірка) - Олійник Галина

—
Вона жива, нехай співає, —
Те, що в житті було колись,
З чарівним звуком оживає.

І пригадалось, як гуло
І щебетало юне літо,
Воно сміялося, цвіло…
Неначе сон — зім'яте жито.

Зіграй, юначе скрипалю,
Мою мелодію кохання.
Її до болю я люблю —
Душею юного бажання.

02.08.09

* * *

Квітує душа,
Бринить пелюстками,
А сон поспіша
Услід за вітрами.

Не чує, на жаль.
Все — ніби у змові.
Накину вуаль —
Хвилини казкові.

Чарівний екстаз —
Бажання розтати.
До лагідних фраз
Не хочу звикати.

02.03.10

* * *

Відігріла променем весни,
Оживила мрії, сподівання,
Віддала усі солодкі сни
За миттєвість дотику кохання.

Цілувала ніжні пелюстки
І за щастя дякувала Богу.
Дарувала ніч свої зірки,
Що так ясно сяяли в дорогу.

30.04.10

* * *

Квітнуть маки моєї весни,
Майорять, зігріваючи цвітом,
Щоб душа не прощалася з літом —
Раз у раз повертаються в сни.

Всі печалі дощів восени
Не спіткають квітучого серця,
Бо від щастя п'янкого ядерця
Я знайшла, де ростуть ясени.

Сніг засяє — і слід борозни
Так на талу чекатиме воду,
На замріяну сонячну вроду,
Ніби маки моєї весни.

18.08.09

* * *

Кожен день — ніби крок,
Де хвилина — урок.
В серці б'ється весна,
З нею — думка ясна.

Так люблю я життя,
І мої почуття,
І блакить, що яскрить, —
Долі сонячну мить.
03.03.10

* * *

Нарешті стало сутеніти.
Коли ж настане темна ніч,
Щоб там печаль свою подіти,
Приспати душу сяйвом свіч?

Відчути дотик веселкових
І дивовижно-теплих чар...
Мотив забутих колискових
Мене рятує від примар.

Неприйняття, нерозуміння
Чатують душу наяву.
Яскраві ночі, ви — спасіння…
Розправлю крила, оживу.

Навіщо танеш, ясна зоре,
Навіщо сонечко встає,
Навіщо знов зажура-змора,
Життя затьмарює моє?

Навіщо день, хай будуть ночі,
У них розтану без вагань,
Споглянуть очі сни пророчі
Моїх нескорених бажань.

13.03.10

* * *

Тріщать невидимі нитки,
Серденько рветься на шматки.
І як же гірко б не було —
Долаю біль, прощаю зло.

Плекаю світ, він весь зі слів,
Із почуттів, щасливих днів, —
В житті буває добрий знак
І для таких, як я... писак...

08.03.10

* * *

Ось і все… Й це трапилось зі мною…
Сніг іде, за вікнами зима,
А душа вмивається сльозою,
Вболіва за тим, чого нема.

Ось і все… Лише "Бувай" в дорогу.
У кохання істина проста.
Прожену засніжену тривогу…
Розпочну із чистого листа.

Відгримить час прожитої днини,
Не лякає те, що я сама.
Почуття не знає середини:
Є любов — або її нема.

Ось і все… Й це трапилось зі мною…

13.03.10

* * *

Пил розкутих сподівань.
Хоч забула, що є лінь,
Дух нескорених бажань
Ув'язався, наче тінь.

Блідне присмак на губах
Від неспитого вина.
Загубилося в літах,
Що творила не одна.

У минулому вже крах,
У минулому — зима.
Я — у небі білий птах,
Я — лечу, лечу сама.

18.03.10

* * *

Молитву тихо промовляють
Мої засмучені вуста.
Печаль складна й така проста,
А зорі з неба щедро сяють.

Вони, напевно, все те знають,
Що так давно мене гнітить.
І в цю не видуману мить —
Тремтять, немов благословляють.

08.03.10

* * *

Як приємно стріти однодумця,
У мінливих променях життя,
В інший світ поринути, забуться,
Відійти від спішного буття.

Дати щастю в серці панувати,
Я така у світі не одна…
І тепло зі словом дарувати,
Щоб в серцях прокинулась весна.

09.09.09

Я з тобою

Я з тобою, вірний друже.
Знову радість, каяття.
Я себе шукала дуже,
Ти ввійшов в моє життя.

І згадалося кохання,
Давні мрії, дивний сон,
Таємниці і зізнання,
Юний флірт, немов озон.

Глянув ранок у віконце,
Щедро сповнений краси,
В серці муза ніби сонце,
Що у крапельці роси.

11.10.09

* * *

Життя дає гучний гудок,
І кожна мить, і кожен крок
Переживаннями надій
Стає минулим всіх подій.

А в таємничій вишині
Горить зоря тобі й мені,
Відомо їй, що в глибині,
Хоч ми з тобою і земні.

28.02.10

* * *

Чом не слухає сльоза
Голос розуму повчальний,
Крізь туману сон печальний,
Що на обрій нависа.

Чом судилося життя —
Із падінь, тривог і злетів,
Помережених куплетів
Колориту майбуття.

Чом душа моя така?
Відчайдушна і ранима,
Мов сестра для неї рима —
Мила, лагідна, м'яка.

18.03.10

* * *

Я відшукала царство рим,
Щоб заспівала мною ліра.
Печаль розвіялась як дим.
Де є любов — не гасне віра.

Душа, позбавлена оман,
Стрічає радо світлу долю,
А серце, зморене від ран,
Не відчуває більше болю.

Життя мого квітує сад,
Щасливі сяють сизі очі,
Миліш за все їм зорепад,
Миліш за все їм дні і ночі.

20.04.10

* * *

Чи можливо вичерпати щастя,
Як воно, мов сонечко, сія?
Вигравай загравою багаття,
Розливайся, музико моя.

Чи можливо вичерпати ночі,
Таїни глибокі почуття?
Серце б'ється, так любити хоче,
Бо одне відведено життя.

Чи можливо вичерпати серце,
Як навколо скільки є краси?
То й бринить джерелами озерце,
Як веселка силу п'є з роси.

05.03.10

* * *

Іду вперед — у майбуття,
Не покидаючи надію,
Сміюсь і плачу, як дитя,
Здаватись іншою не вмію.

Відвертим щебетом весна
Вітає далі неозорі.
У цьому світі не одна —
Мені яскраво сяють зорі.

Назустріч лине зграя днів
В промінні сонячного дива,
Душа мереживом зі слів
Розкаже їм, що я щаслива.

24.04.10

* * *

Щоб не зникала усмішка з лиця,
Дарує доля зустріч дивовижну.
Поезія об'єднує серця,
Які співають радісно і ніжно.

Від їх тепла розтане всюди лід,
Осяє ніч палаюча комета.
Нехай пісні лунають на весь світ
І не рахує обертів планета.

13.04.10

* * *

Мрії, бажання, думи, тривоги,
Щирі зізнання, пориви душі,
Так відрізняються наші дороги,
Що закликають і вдень, і вночі.

Мить не чекає, не знає турботи,
Злети, падіння — мотиви життя,
Час помічає розгублені ноти,
Віра надія — проміння буття.

Хвиле натхнення, жени хижу втому,
Дай мені сили невпинно іти.
Кличе свобода розкотами грому,
Істинне щастя не зна суєти.

07.07.10

* * *

І навіщо у життя
Цей шалений біг?
В ньому радощі буття
Розтають, мов сніг.

Я візьму і напишу
На снігу ім'я,
Хоч частинку залишу,
То є мить — моя.

11.03.10

* * *

Не відганяй мої думки,
Почуй несказане, таємне.
Звела нас доля не даремно
На літнім березі ріки.

Не відганяй мої думки,
Зігрій чуттями душу щиру,
Її незламну ясну віру,
Що відмикає всі замки.
Не відганяй мої думки.

Для нас з тобою — дні і ночі,
Натхнення серденько лоскоче:
На щастя — сонце і зірки.

24.06.10

* * *

Тобою марю повсякчас,
Жадане подумки творю,
А нічка, сповнена прикрас,
Гойдає вранішню зорю.

Заграва промені пряде,
Земля готується цвісти.
І все омріяне іде
В щасливий день, де я і ти.

12.04.10

Я не хочу йти з твого полону

Вже мене, можливо, й не зустрінеш
На чарівнім березі надій,
В теплі мрії подумки поринеш —
Там твоя і ти назавжди мій.

Не питай, сама того не знаю,
Шлях життєвий часом не збагнуть,
Хай будь-що, а я тебе кохаю,
Буде все лиш так, як має буть.

Пригадала посмішку, і квіти,
І при тім розгубленість мою.
Хай живе все те, що не подіти,
Хай бентежить впевненість й твою.

Я не хочу йти з твого полону…
Та не чують голосу зірки.
Не забудуть сон вербові крони,
Що шумлять на березі ріки.

15.03.10

* * *

Цілуй, цілуй не уві сні,
Читай у погляді бажання.
Звучать ласкаво про кохання
Вночі написані пісні.

Чуття мої такі ясні.
Немов пелюсточка росою,
Я упиваюся красою, —
Але це тільки уві сні.

Прийди, прийди, тебе молю…
І знов солодке сновидіння,
Реальні зустрічі — спасіння,
Благаю, плачу і люблю.

Життя минає в глибині,
У ньому все здається грою.
Таємним дзвоном наді мною
Сміються зорі чарівні.

22.07.10

* * *

Момент окрилених надій —
Як сум нестерпний оживає...
Далеко ти, коханий мій,
А я весь час тебе чекаю.

Живе в душі чарівний сон,
Там соловей щебече зливі,
Нема проблем і перепон,
А ми удвох такі щасливі.

Як шум вербової лози,
Бринить коханням кожне слово.
Не жаль солоної сльози,
Жадаю все відчути знову.

Моментом щирості і мрій
Світанок серце привітає.
Моя любове, обігрій,
Як сум нестерпний оживає.

08.06.10

* * *

Не треба боятися звіра,
Він сам з переляку втече…
Глибока довіра й зневіра
Зненацька вогнем обпече.

В житті це нерідко буває —
Від болю страждає душа.
Лиш віра на світі тримає
Й не дасть підхопити ножа.

Не дасть, з нею біль подолаю
І, може, забуду усе,
Тепло неодмінно пізнаю —
Непрожита мить принесе.

Із чистого аркуша пісню
Почну, із краплини дощу,
А зраду й образу навмисну
Я подумки щиро прощу.

Не треба боятися звіра,
Він сам з переляку втече…
Страшніша людина нещира,
Що руку кладе на плече.

02.08.10

* * *

Магічно-синя і німа
Небес омріяна безодня,
Безпосередньо і сьогодні
Незрима сила ввись здійма.

Наспівний сплеск сміливих крил
На дивовижно-стиглій ноті
У величальному польоті
Над гостряками сірих брил.

25.08.10

* * *

Часто в спогади пірнаю,
Назбирала цілу низку.
І гойдає, мов колиску,
Юне серце все, що маю.

28.12.09

* * *

Сон усміхнувся лукаво.
Блиснули зорі яскраво.
Час таємниці вночі,
Щирість душі і свічі.

Тиша навколо панує,
В темряві вогник танцює,
Вільно кружляють думки,
Доля дає загадки.

Далі мовчать неозорі.
З неба лиш падають зорі.
Мрії іще в вишині.
Щастя всміхнеться мені.

24.11.09

* * *

Гармонія серця і слів.
Зігріюся, наче востаннє.
Впізнала акорди кохання
В розмаї людських голосів.

Впізнала зізнання твої,
Їх чули високі тополі…
Щасливі, у житньому полі
Раділи весні cолов'ї.

06.09.10

* * *

Палає ліс, палають луки,
В диму засмучена земля,
Смерть прийняло, зазнавши муки,
Птахами кинуте маля.

Кричать лелеки, хрускіт лине,
Та у вогню нема жалю.
Навіщо скривдила людина
Красу, що віддано люблю?

Лиха, невидана недбалість
У надспекотний літній час,
В момент, як злоба і зухвалість
Знаходить місце серед нас.

І лише погляди бентежні
У краї, сповненім жалю…
Запеклий бій ведуть пожежні
За те, що віддано люблю.

09.08.10

* * *

Він і вона, а з ними — весна.
Сяючи, в'ється взаємності стрічка.
Зріє луна, така чарівна —
Дивно сміється закохана нічка.

Пісне дібров, надіями знов
Квітку у полі ласкаво зігрієш.
З тисячі мов — одна — це любов,
Саме її і без слів розумієш.

16.03.10

Все про кохання

Волошку в коси заплела,
У щасті не збагнула:
Весна мій шепіт понесла,
Верба його почула.

Неначе цвіт — любов моя,
Візьми — її дарую.
Чарує усмішка твоя,
Уста п'янкі цілую.

Ошатна росяна трава
Засяє на світанні.
Щаслива — серденько співа:
Зізнався ти в коханні.

04.09.09

* * *

Горю.