Тиха обитель - Шиян Анатолій
Скажи щиро, яку таємницю приховуєш від мене?" А що я їй скажу? Що?
Отець Сергій. Охоронниця церковних цінностей, одягу і книг занадто в твою душу зазирає.
Людмила. Порадьте, що мені робити?
Отець Сергій. Молись у келії своїй. Молись і в церкві перед чудотворною іконою Тіхвінської богоматері. Вона почує твої молитви, зглянеться й допоможе... Все буде добре.
Л ю д м и л а. А як не буде? А як не зглянеться божа мати на мене... грішницю недостойну?
Отець Сергій. Зрозумій, коли дізнається ігуменя, дізнаються стариці-черниці, ти собі навіть не уявляєш, що тебе жде...
Людмила. Благочинна Манефа веліла мені бути сьогодні на вечерні... І щоб нікуди з церкви не виходила. А чому? Чому?..
Отець Сергій. Не знаю. (Озирається). Здається, хтось іде сюди. Не можна, щоб нас бачили разом.
Розходяться в різні боки. Андрон починає дзвонити. Входить А р с е н і я, стає біля ліхтаря, когось шукаючи очима. Підбігає до неї С а в к а.
С а в к а. Арсеніє!
А р с е н і я. Ти на дзвіниці був?
Савка. Та був. Вітер там знаєш як проймає — до кісток... Принесла?
Арсенія передає йому книжку.
Оце спасибі тобі. (Читає). "Вешние всхо-ды". Надовго вистачить... І сам, і людям читатиму .. на скотному дворі.
Арсенія. Теплішої одежини немає в тебе?
С а в к а. А мені і в цій добре.
Арсенія. Я оздоблювала фольгою ікони, ткала мухояр... Трохи заробила... Це мої власні гроші... Візьми, Савко. Купиш собі шапку. Може, й на кожушок тут вистачить.
Савка (зніяковівши). Що ти, Арсеніє? Не візьму я. Ні, ні, не візьму! Як то можна... твої гроші брати? Адже у трапезній я харчуюсь... А кожушок... кожушок сам куплю. Ось видасть мені гроші казначея, і куплю.
А р с е н і я. То навіщо ж тобі ждати? Бери мої. Повернеш потім... колись... Надворі холодно, а ти, бач, у якій одежині... Бери.
С а в к а. Не можу я... взяти...
Арсенія. Ми ж друзі з тобою... А хіба так друзі поводяться?
Савка. Я знаю, ти добра, Арсеніє... дуже добра. Грамоти мене учиш... Книжки ось приносиш...
Арсенія. Ще принесу, тільки читай... А гроші все-таки візьми. (Намагається йому покласти до кишені).
Савка. Сказав же... не візьму... тобі самій знадобляться.
А р с єн і я (щиро). Ні ж бо, ні... Я обійдусь без них... Я ще коли ткала мухояр... про тебе думала... С а в к а (зраділо). Про мене? А р с е н і я. Щоб тобі купити...
Савка. Скажи, Арсеніє... Ти сьогодні... на вечерні... співатимеш?
А р с е н і я. Співатиму... А що?
Савка. Прийду слухати... (Когось помітив). Твоя тітка... Ігуменя Іліодора... Ну, я пішов. А р с е н і я. Ти наче її боїшся.
Савка. Не те що боюсь, а не люблю з нею зустрічатися. Гляне очима — здається, в саму душу проникає поглядом.
А р с е н і я. А хіба твоя душа чимсь затьмарена?
Савка (дивиться в очі послушниці, зітхає). Мабуть, піду я.
А р с е н і я. Щось хотів сказати... А що? Що? (Хреститься перед входом. Обернувшись, помічає отця Сергія).
Отець Сергій пильно дивиться в обличчя Арсенії.
Щось хочете мені сказати?
Отець Сергій. Хотів би, та не смію... Може, колись... скажу.
Арсенія зникає за дверима.
Не відає й не знає, що з кожним днем все владніше вона тривожить мою душу... (Заходить у церкву).
Через сцену проходять черниці, молоді й мантійні, з'являються ігуменя Іліодора з послушницею Ангеліною.
Іліодора. Треба сказати Андрону, щоб краще розчищав доріжки.
А н г е л і н а. Ігуменіє Іліодоро! Хіба одній людині впоратись, коли надворі світу білого не видно. Тут розчистив, а там уже знову понамітало.
Іліодора. Повеліваю благочинній Манефі за цим простежити самій... Бачу непорядок.
Входить М а н е ф а.
М а н е ф а. Чую твоє невдоволення, сестро Іліодоро. Іліодора. Своїх обов'язків не виконуєш, благочинна Ма-нефо.
М а н е ф а (вклоняється). Прости, сестро,— свій недогляд виправлю. Ще ти, сестро ігуменіє, доручала мені покликати ризни-чу Тарсилію. Чи була вона в тебе?
Іліодора. Мала з нею розмову.
М а н е ф а. Повелівала також, аби послушниця Людмила була сьогодні в церкві.
Іліодора. Не про Людмилу зараз питаюся, про сніг. Скоро засипле так, що вже й до церкви не потрапиш. Одному Ан~ дронові не впоратись.
М а н е ф а. Послушницям звелю — вони порозчищають тут усі доріжки. (Вклоняється, виходить). І л і о д о р а. Ангеліно — руку!
За сценою чути жіноче причитування і плач: "Та я ж його ждала-виглядала, як сонце... Я ж за нього богу молилася і вранці, і ввечері... А тепереньки ж його нема та й не бу-у-у..." Входить слободянка Оксана Соколенке
0 к с а н а. Та як же мені жити у світі білому одній, без нього? Ой божечку милосердний! Та навіщо ж ти осиротив мене, бідную? Та навіщо ж ти світ зав'язав мені таким горем?
1 л і о д о р а. Оксана? Оксана Соколенчиха? Що сталося? Чого плачеш?
Оксана (затихла, дивиться на ігуменю, простягає листа). Степана мого... вбито... на війні...
І л і о д о р а (хитнулася, випустила руку послушниці, дивиться на слободянку). Вбито... Степана вбито?..
А н г е л і н а (тривожно). Що з вами, матінко Іліодоро?
І л і о д о р а (оволодівши собою, хреститься). Ходімо до вечерні!
Завіса
КАРТИНА ДРУГА
Церква. Головний іконостас. Горять перед іконами лампади, горять на свічниках різного розміру свічки. Немов тінь, блукає по церкві пономарка Німфодора, виймає з ставників недогарки, кидає в дерев'яний ящичок, що його тримає в руці. Ось вона зупиняється біля послушниці Людмили, яка навколішках молиться перед іконою, оглядає її співчутливо, потім іде далі. Наче скам'яніла, стоїть ігуменя, все ще вражена страшною звісткою про
Степана Соколенка. Осторонь притулився до стіни Савка і очей не зводить з криласа, де в
хорі співає Ар сен і я. Знадвору заходить Андрон, хукає в долоні, хреститься. На передньому плані молиться благочинна М а н е ф а.
М а н е ф а. Отче наш, иже еси на небесех... (До послушниці). Після вечерні візьмеш лопату — розчищатимеш сніг. Да святится имя твое, да приидет царствие твое, да будет воля твоя... (До іншої послушниці). Чому не молишся? Після вечерні розчищатимеш сніг. Яко на небеси и на земли хлеб наш насущный даждь нам днесь... (До третьої послушниці). На трапезній сьогодні борщ був пересолений... Мабуть, лівою рукою солиш...
Отець Сергій. ...Яко подобает тебе всякая слава, честь и поклонение отцу, и сыну, и святому духу ныне, и присно, и во веки веков. Аминь.
Богиня. Премудрость, прости.
Хор і Арсенія (співають). Свете тихий святые славы... Савка (захоплено). Чуете? Ви чуете, діду Андроне? Андрон. Янгольський голос.
Несподівано церкву сповняє глухе ридання послушниці Людмили. Підходить до неї благочинна М а н е ф а.
М а н е ф а. Перестань!..
С а в к а (до Андрона). Вона?
Андрон (махнув рукою). Я, Савко, мабуть, піду... дзвонити.
С а в к а. Шкода її. Ще молодюсінька.
Андрон. Не можу бачити сліз... Розстроююсь... (Перехрестився, вийшов).
Отець Сергій. ...Яко твое єсть царство, и сила, и слава отца, и сына, и святого духа ныне, и присно, и во веки веков.
Хор. Амінь!
Отець Сергій і диякон Богиня зникають у вівтарі. Зачиняються врата.
Іліодора (підводить ігуменський посох). Сестри мої, не розходьтеся!
Загомоніли черниці.
Черниці. Щось нам хоче сказати ігуменя.
— Чула я: германці на передових позиціях душать отруйними газами руських солдатів. Потрібно багато дурманового насіння — з нього ліки готуватимуть отруєним.
— А може, дадуть знову скриньки, щоб ми збирали дари для воїнів.
— Чого плакала Людмила?
— Не знаю.
— Цитьте! Ігуменя говорить.
Іліодора. Послушнице Людмило, вийди і стань посеред церкви!
З вівтаря з'являється уже без ризи отець Сергій, а слідом за ним диякон Богиня. Людмила дивиться на ігуменю, потім на отця
Сергія.
Людмила. Я тут стоятиму. Іліодора. Роби, що повеліваю.
Людмила несміливо йде, вклоняється ігумені, сестрам-черницям.
Пономарко Німфодоро, дай їй свічку! (Знову підводить посох). Ризничу і наставницю Тарсилію викликаю теж.
На середину церкви виходить літня черниця в довгій мантії, вклоняється ігумені й черницям.
Сестро Тарсиліє! З тобою ми вже про все домовились сьогодні вранці.
Т а р с и л і я. Твоє ігуменське повеління виконую, як то зазначено в уставі нашої святої обителі.
Вклоняються одна одній. Людмила стежить за обома, здогадуючись, що тут, у церкві, має вершитися над нею суд.
Л ю д м и л а. Не треба!.. Не треба!..
Навколо суворі обличчя старих, мантійних черниць, розгублені й залякані послушниці.
Іліодора. Во ім'я отця, і сина, і святого духа! (Хреститься).
Всі черниці. Амінь!
Тар сил і я. Людмило, сестро моя молодша! Я знаю тебе давно. Пригадую осінь і день, коли я, повертаючись з слободи, побачила тебе босу, в ситцевому платтячку біля монастирської брами. Чи пам'ятаєш ти цей день, Людмило?
Людмила. Пам'ятаю, матінко Тарсиліє, і вдячна вам... дуже.
Т а р с и л і я. Мабуть, твої батьки були бідними людьми, якщо залишили мале дівчатко без догляду. А може, вони померли? Л ю д м и л а. Не знаю.
Т а р с и л і я. Ти плакала так, що моє серце стислося від болю.
М а н е ф а. Навіщо їй про таке говорити? Жалієш її, чи що?
Тарсилія. Я взяла тебе до монастиря, дістала благословення в ігумені Іліодори.
Іліодора. Давала дозвіл взяти дівчинку до нашої обителі.
Людмила (вклоняється). Я вдячна вам, матінко ігуменіє. Я вдячна і моїй наставниці.
Тарсилія. Ти виростала тихою, покірливою, трудолюбивою. І я завжди ставила тебе за приклад іншим послушницям. Ти вмієш фольгою оздоблювати ікони, шити золотом, ткати мухояр, майструвати квіти.
Людмила. Ви мене вчили...
Тарсилія. Умієш добре в'язати пухові хустки... І які думки тривожили твою душу — все мені щиро й одверто розповідала.
Людмила, Що ви хочете від мене?
Тарсилія. Я люблю тебе, і мою ласку й ніжність ти завжди відчувала.
Людмила. Для чого ж сьогодні...
Тарсилія. Але що сталося з тобою, Людмило? Твої очі тепер уникають моїх очей. Щось гнітить тебе... Ти навіть плакала сьогодні в церкві... Ми, твої сестри во Христі, хочемо знати: хто спокусив тебе? Хто засмутив твою душу, посіяв гріх, порушив твій черничий спокій? Все говори... Як на сповіді... Не криючись... Мов перед богом Всевишнім — кайся!.. Хай слухають тебе сестри... Хай інші бояться гріха...
Людмила мовчить.
Іліодора. Ризнича Тарсиліє! Дай книгу святого уставу нашої обителі.
Тарсилія виходить.
Черниці. Що зробила Людмила?
— Про який гріх говорить наставниця?
— Не маленька...
