Лонг - Пастуша повість про Дафніса і Хлою - Лонг

літер і всього доброго, що було в сільському житті. Проте вірили вони, що мусять слухатись богів щодо цього, бо врятував колись дітей промисел богів. Отже, повідали вони один одному свій сон; принесли в печері німф жертву крилатому хлопчикові, що його ім’я було їм невідоме,9 а після того послали дітей зі стадом у поле пастухами, спочатку навчивши їх усього: як треба до полудень пасти, як треба пасти, коли спека спадає; коли гнати на водопій, коли заганяти в кошари; з якою худобою вони мають вживати пастушого кийка, з якою - самого голосу. Але діти стали до діла з величезною радістю, неначе домоглися вони високої влади, і ставилися до кіз та овець з більшою любов’ю, ніж це звичайно в пастухів. Бо вона завдячувала вівці тим, що зберегла життя, а він пам’ятав, що його, покинутого, годувала коза.

9. Була весна, і всі квіти цвіли, ті - в гущавині лісовій, ті - на лугових просторах, і скільки їх є в гірських лісах. Уже було й дзижчання бджіл, і щебетання співчих пташок, і стрибки новонароджених ягнят. Ягнята стрибали в гірських лісах, на лугах дзижчали бджоли, в гущавині щебетали пташки. Що прегарна пора року все сповнювала радістю, то й обоє вони - юні, чарівні - наслідували все, що чули й бачили; чули вони спів пташок - співали й собі; бачили стрибки ягнят - стрибали й вони весело; і, бджіл наслідуючи, збирали вони квіти, якими вони то прикрашали власні груди, то, сплітаючи вінками, квітчали німф.

10. Тим що вони пасли стада одне коло одного, вони все робили спільно. І часто Дафніс гнав овець, які розбігалися одна од одної; та частенько і Хлоя зганяла зі скель надто зухвалих кіз. Інколи одне з них стерегло обидва стада, тоді як друге забавлялося грою. Їхні гри були, проте, тільки дитячі й пастуші гри. Вона сплела собі пастку для коників, зібравши для цього билинки рано-вранці. Коли вигонила стадо, і гадки не мала при цьому про своїх овець. А хлопець зрізав тоненькі очеретини, зліплював їх, просвердливши вузлики на стеблах, м’яким воском, і після того до самої ночі вчився грати. Інколи вони ділили між собою молоко й вино і з’єднували харчі, які вони брали з собою з дому. Скоріше можна було бачити нарізно овець і кіз, ніж Хлою і Дафніса.

11. Тим часом, як вони ділили між собою такі радощі, Ерот вигадав таку хитру штуку. Вовчиця, що мала вовченят, часто крала з стад сусідніх сіл, бо для живлення своїх маленят вона потребувала багато їжі. Тому селяни зійшлися вночі і зробили кілька ям в сажень завширшки і чотири сажні завглибшки. Вириту землю вони здебільшого розкидали і далеко занесли; а після того, настеливши на ями довгі сухі жердки, вони засипали їх рештою виритої землі, надавши таким чином землі попереднього вигляду, але так, щоб навіть заєць, якби він пробіг, провалив би жердки, які були слабіші, ніж соломинки, і тим виявилося б, що це була не земля, а подоба землі. Не зважаючи на те, що вони так багато ям зробили і в горах, і в долині, їм, проте, не пощастило спіймати вовчицю, тому що й облудну землю вона вчуває. Навпаки, багато кіз і овець зламало собі шию, і замалим не сам Дафніс, а трапилось це так:

12. Два розлючені козли кинулись один на одного в бійку. Через велику силу, з якою вони ринулись один проти одного, один з них зламав собі ріг і з великого болю пустився бігти з криком. Але переможець, що біг за ним слідом, не давав йому спочинку. Дафнісу досадно було за поламаний ріг, і, збентежений буйством козла, він ухопив гілку та кийок і переслідував переслідувача. Але тим що ні утікач, ні гнівний переслідувач не дивилися на те, що в них під ногами, то обоє впали в яму - спочатку козел, а потім Дафніс. Це врятувало Дафніса, бо козел не дав йому розбитись. Плачучи ждав він, чи не прийде хто, щоб його витягти. Але Хлоя, яка все це бачила, поспішила бігцем до вовчої ями і, переконавшись, що Дафніс живий, вона покликала волопаса з сусіднього поля на допомогу. Цей прийшов і став шукати довгого мотуза, на якому Дафніс міг би, тримаючись, вилізти з ями. Але, що поблизу не було ніякого мотуза, Хлоя розв’язала свою головну пов’язку і дала її пастухові, щоб той спустив. Підступили вони близько до краю і потягли; Дафніс ухопив руками пов’язку і піднявся з ями. Бідолашного козла, який утратив обидва роги, вони теж витягли; така жорстока була помста за переможеного козла. Вони подарували його пастухові як нагороду за порятунок, щоб той його зарізав; а вдома вони хотіли сказати, коли помітять, що нема козла, що він загинув від нападу вовків. Повернувшись назад, вони оглянули свої стада і, знайшовши кіз, так само як і овець, у звичному ладі, вони сіли на стовбур зрубленого дуба, щоб подивитись, чи не поранив себе Дафніс під час падіння. Але ніде не було пошкоджень або крові, тільки волосся його та й усе тіло були в м’якій землі і піску. Отже він поклав викупатись, перш ніж Ламон і Міртала помітили б те, що з ним трапилось.

13. Прийшовши в печеру німф, де було джерело, він віддав Хлої одяг і торбинку, а сам, підійшовши до джерела, вимив собі волосся і все тіло; а волосся його було чорне й пишне, тіло засмагле від сонця; можна було подумати, що це тінь від його волосся така смаглява. Але Хлої Дафніс здався красивим; а тим що раніш він не здавався їй красивим, вона вважала купіль за причину його краси. Миючи йому спину, вона відчувала його тіло пружним і м’яким, так що крадькома сама себе кілька разів обмацувала, щоб пересвідчитись, хто з них ніжніший. Що сонце було вже на заході, вони погнали стадо до хат; а Хлої лише з того часу запало одне бажання - знов побачити, як Дафніс купається. Наступного дня, коли вони прийшли на пасовище, Дафніс, сидячи на звичному місці під дубом, дув у свою дудку і разом з тим стежив за козами, які лежали й неначе прислухались до його гри; а Хлоя, сидячи поруч нього, хоч і дивилась теж на стадо своїх овець, але частіше поглядала на Дафніса. І знов, під час його гри на дудці, він здався їй красивим, і знов