Розумний і дурень - Карпенко-Карий Іван

Спасибі. (До Михайла.) Куди ти, сину, зібрався їхать? Мені Онисько сказав, що ти велів коні запрягать, так я оставив стару у попа, а сам прийшов оце додому.

Михайло. У Гапонову хочу їхать. Там сьогодня оплатки йдуть, так можна буде задешево людей найнять на десятини.

Каленик. Хазяїн ти у мене, сину: за все пам'ятаєш!

Аблакат. На всю округу хазяїн! Завидують вам люде, та й є чому! Щасливий батько, у котрого такий син!

Каленик. Слава богу, що діждався таких дітей! Тепер сидю собі на печі, а хазяйство йде своїм шляхом.

Михайло. Небагато, тату, нахазяйнуємо, коли я один буду глядіть хазяйство.

Каленик. Колись, сину, і я глядів і приобрітав, а тепер несила моя — старий став; кому ж за хазяйством глядіть, коли не вам?

Михайло. Та я не про вас, тату, кажу. Данило нічого не глядить, а тілько розоряє.

Аблакат. Чув, чув. Мота, кажуть?

Каленик. Біда моя! Не знаю, що й робить з ним.

Михайло (до аблаката). Хотів шинк взять у свого общества, вмішався Данило, одговорив громаду — сто рублів у воду ляснуло... Там, знову, їздив у город, продав хліб, а тут підлабузнились до нього Семен і Дем'ян — перві мошенники, — вимантачили п'ятдесят карбованців без розписки. Так небагато нахазяйнуєм: я буду зароблять, а Данило роздавать!

Аблакат. Це погибель. Банкротство!

Михайло. Краще буде, коли ви мене одділите.

Аблакат. Що ти?.. Та він без тебе батька з торбами пусте.

Каленик. Господь з тобою, куди я тебе одділю! Що ж без тебе буде в хазяйстві? Розореніє. Ні, сину, ти вже не кидай мене — орудуй всім. Данилові ж я наказав, щоб він і тріски з двору не брав без тебе, не то що!

Михайло. Так він і послухає! Сьогодні я звелів занять Миколиного бика, що раз у раз вештається, як приблудний, та скирти обдирає, а сам пішов у волость. Прийшов Микола, знищився, а Данило звелів віддать йому бика без штрапу.

Каленик. Наказаніє боже з тим дурнем! Де ж він?

Михайло. Повіявся кудись з Федором. Знову яку-небудь штуку викине, побачите, бо Федір вже у мене грошей позичав.

Каленик. Нехай же він із дому вже тоді тікає!

Аблакат. Коли Данило не статкує, то, на мене, я б одного Михайла зробив хазяїном, а то вся праця пропаде.

Каленик. Та так же воно й є. Михайло один у мене хазяїн, все у нього в руках.

Аблакат. Та воно так! Тілько знаєте, що я вам скажу: Данило не перестане щитать себе таким самим хазяїном, як і Михайло, аж поки ви формально, по купчій, не віддасте всього Михайлові, щоб він знав і бачив, що йому треба робить, а не надіяться на готовеньке... Цим тілько способом ісправите заблудшого.

Каленик. Це правду ви сказали: щоб він бачив, що йому треба робить, а не надіяться на готовеньке... Може б, одумався. Іменно прийдеться так і зробить. Спасибі за совіт...

Михайло. Та бог там з ним... Нам пора вже їхать. Подивіться, тату, чи готові коні, а ми вип'ємо на дорогу. (Налива.)

Каленик. То підвезете, й мене до попа. (Пішов.)

ЯВА VIII

Аблакат і Михайло, самі.

Михайло (озирається). Голова! Спасибі...

П'ють.

Діло почалось добре!

Аблакат. Чого ж ти зараз не вчепився, коли клює?

Михайло. Так не можна. Ти мене не вчи, а посовітуєш, як я спитаю. На задаток.

Аблакат (хова бумажку). Не в зачот.

Михайло. Як?

Аблакат. Та так: спасибі — мало!

Михайло. За віщо ж? Нічого ще ти не зробив!

Аблакат. Отак! А сказав добре слово! Я дурно нічого доброго не говорю.

Михайло (чухається). Крюк!.. Нехай так! Вип'ємо ж. (Налива.) Тепер же ти зо мною не поїдеш, а зайдеш з батьком до попа і там — тихенько тілько — підлий в це діло масла ще.

Аблакат. А роздувать вже будеш ти?

П'ють.

Аблакат. Не вчить тебе, а в тебе вчиться: як по книзі робиш!

Михайло. Помагай тілько! Ходім!

Аблакат вперед вийшов, а з других дверей виходить Мар'яна, а потім Палажка. Побачивши їх, Михайло остається.

ЯВА IX

Мар'яна, Палажка і Михайло.

Михайло. Недурно ж кажуть: на охотника звір іде.

Мар'яна. Хто ж тут звір, а хто охотник?

Михайло. Хто піймає — той охотник, а хто піймається — той звір.

Мар'яна. Інший звір хоч і піймається, а коли тенета гнилі, то й вирветься так скоро, що охотник тілько рота роззяве.

Михайло. Може, й правда твоя. Поприбирай, Палажко, з столу; часом хто прийде, то негаразд.

Палажка збирає з столу і виносе.

Чого ти, Мар'яно, так сердито мені одказала? Хіба я чим тебе вразив?

Мар'яна. Співай кому іншому лазаря! [4] Що то за звір? Ти мене щитаєш звірем, а себе охотником! Гнилі твої тенета, не вдержать такого звіра, як я.

Михайло. Та ну-бо, не сердься, я пошуткував.

Мар'яна. Коли ти шуткуєш, то й я шуткую.

Михайло (набік). Гостра бісова дівка, як коса. (До Мар'яни.) До тебе з голими руками не підступай.

Мар'яна. Авжеж, не підступай, бо опечешся!

Михайло (хоче обнять). Ох, ти ж, моя цікава!

Мар'яна (одхиляється). А може, й не твоя! Чорт каже, що його.

Михайло. Ніколи мені тепер, а то б ми зараз помирились! Ну, та дарма. Я на цих днях навідаюсь до тебе: можна?

Мар'яна. Не ждатиму, бо обманеш, а прийдеш — рада буду!

Михайло. О?? Рада! Ти мені до вподоби, Мар'яно.

Мар'яна. Не вперве чую! Слова такі мене не гріють.

Михайло. Діла прокляті мішають, а то й погріть би можна!

Голос знадвору: "Михайле! А йди-бо, коні не стоять".

Бач, мішають! Не гнівайся ж на мене, серденько! (Хоче обнять.)

Палажка увійшла.

Мар'яна (одпиха). Одчепись!

Михайло (кашлянувши, щоб замнять свій замір). Прощай, коні не стоять. (Хутко виходить.)

ЯВА X

Мар'яна і Палажка.

Палажка. Що він тобі тут казав? Здається, хотів обнять?

Мар'яна. Ет! Аби зуби скалить... Чіпляється. Випитував мене, чи й справді я люблю Данила. Коли весілля наше буде.

Палажка. Недурно він мене із хати вислав. А ти ж йому що сказала?

Мар'яна. Сказала, що він дурний.

Палажка. Ох, не дурний! Він сам, давно я примічаю, зиркає на тебе неситим оком; а як довідається, що ви з Данилом любитесь, будь певна, підведе яку-небудь машину.

Мар'яна. Хіба такий?

Палажка. Заздрісний! Раз у раз копа протів Данила і батька так настроює, що і вони все гримають на бідного Данила!.. Ну що ж ми забалакались? Чим би тебе попоштувать? Стривай! Я зараз меду принесу, а ти посидь. (Виходе.)

ЯВА XI

Мар'яна одна.

Мар'яна. Попалась добре я, не знаю, що й робить!.. Михайло справді липне до мене... А тим часом я боюся, щоб не довідався Данило... От напасть!.. Котрий же з двох?.. Данило любить, а Михайло, здається, хоче в тенета упіймати!.. Та не діждеш! Не на таку наскочив! Сватай, коли до вподоби!

ЯВА XII

Входить Данило.

Данило (ще на порозі). О! Й Мар'яна тут.

Мар'яна. Чого ж ти так перелякався?

Данило. Зрадів, скажи скоріше.

Мар'яна. Якби так радісно тобі було бачить мене, то давно б забіг провідать! Мабуть, не в серці, а на язиці тілько радість.

Данило. А сама добра: попереду виходила до нашого млина щовечора, а тепер я підряд три дні просиджував там до півночі, а ти неначе відцуралася від мене. Свирид мені сказав, що ти з Михайлом, братом...

Мар'яна. Бреше він, клишоногий чорт: мати були слабі!

Данило. А мене острах взяв, і я подумав, що ти мене не любиш вже...

Мар'яна. Тебе я не люблю?.. Добре ти знаєш сам... Вже люде почали шептаться про мене, бо хтось бачив нас з тобою біля млина кілько раз і пустив поговір. Звісно, людям заздро: багатирський син і я! Що ж їм сказать?.. Любовниця! Бач, яке ім'я вже заслужила, а ти слухаєш дурного Свирида, думаєш та збираєшся, поки й пилипівка [5] не настане!

Данило. Я перший раз це чую!.. Лукаві люде!.. Не сумуй же, моє серце! Бачить бог, як вірно я тебе люблю, й не попустю, щоб злії язики потішалися над нами... Старостів пришлю... ї в ту неділю — весілля безпременно!

Мар'яна (обніма його). Мій ти милий, мій коханий Данилочку! Ти думаєш, що я ці три дні за тобою не скучала? Скучала, господи! Сама світом нуджу, а сердюсь на тебе, думаю: що ж це він дурить мене, чи що? Аж плачу, що не бачу тебе, та й кажу собі нишком: нехай же жде, щоб вийшла! Хоч здурію від досади, а не піду... (Зітхає.) Та й не видержала, бачиш, прийшла! (Обніма й цілує його.)

ЯВА XIII

Двері одчиня наймит. Палажка несе в одній руці мед, а в другій хліб.

Палажка. Еге! Як я бачу, то й меду вам не треба!

Данило (держить Мар'яну за руку). Не треба!! Усі перекази — брехня! Увіривсь я, Палазю: Мар'яна мене любить. У цю неділю весілля наше буде безпременно!

Палажка. Нехай господь вам помагає.

Мар'яна (обніма її). Як весело нам буде, сестро, вмісті.

Завіса.

ДІЯ ДРУГА

Та сама хата.

ЯВА І

Михайло і наймит.

Наймит. Єй-богу, я сам бачив і чув.

Михайло. Як же це було?

Наймит. А так: Палажка пішли за медом, а вони остались удвох. А Палажка взяли мед в одну руку, а в другій хліб несли, та й позвали мене одчинить двері. Я одчинив, і бачив, і чув, що іменно цілувались Данило з Мар'яною, і у цю неділю весілля у нас буде.

Михайло. Виходить, погуляєм на весіллі. Ну, біжи ж до жида й скажи йому, що я жду його.

Наймит виходить.

ЯВА II

Михайло (сам). Що це зо мною робиться? Ніколи й не думав, щоб справді жениться на Мар'яні, а тепер так погано на душі, наче хто одняв у мене великий бариш. Та й не бісової пари тобі дівка, як піддурила мене! І ластиться, й губу копилить, як до кого забалакаю, наче справді закохана... Я, дурний, радію собі, що така красива дівка біля мене в'ється, і думкою вже налигав її без шлюбу, а вона тим часом догадалась: найшла дурніщого і вже скрутила! От зілля! Виходить, наскочила коса на камень! Ні, братіку, стривай! Мар'яна не для тебе! Такої жінки мені треба — вона поможе погнуздать усіх жидів, коли мене вже провела!..

ЯВА III

Наймит входить.

Михайло. Чого ти хутко так вернувся? Мабуть, скажеш: нема жида, а сам, вражий син, і не ходив?

Наймит. Ну вже, господи! Ніколи нікому не вірите, — і не думаю обманювать. Жид іде сам сюди — вже на греблі, я його побачив та й вернувся.

Михайло. Ну, гаразд! Ти у мене права рука! Слухай, Захарку, піди до Мар'яни й скажи їй на самоті, та не перебреши гляди: Михайли нові міцні тенета плетуть і сьогодня увечері тобі принесуть. Чуєш?

Наймит. Чую.

Михайло. Ну, скажи мені, як ти будеш говорить?

Наймит. Увечері... міцні... Михайло... стривайте...

Михайло. Дурень!

Наймит. Стривайте! Михайло нові міцні тенета плетуть і сьогодня увечері тобі принесуть...

Михайло. Так!.. Гляди ж не збреши, і щоб ніхто не знав про ці перекази! Як роздзвониш — вижену і грошей ні копійки не дам; а справиш діло — куплю гарну шапку й червоний пояс.