Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу - Павленко Марина

Здається, ніхто, крім неї, не звернув уваги на сказане згарячу "вірили в нас"...

40. Дві ЗРАДИ

Вдома змусила себе охолонути, одуматись, оцінити обстановку тверезо. Не треба, звісно, так швидко розкисати, коли ворог намагається тебе розжалобити. Але й з одвертими атаками наразі ліпше не поспішати. Засідка є засідка: не висовуйся.

Найпершим тишу засідки порушив лист Ві-ку-ку. Софійка зраділа: нарешті! А потім... Ні, лист як лист: привітний, сповнений подяками за Різдво й усіма можливими новинами. Та мало не в кожному абзаці — Рося. Вирішила розрівняти

свої кучері й відпускати волосся, щоб відростити косу, як у Росі. Записалась на уроки вокалу, бо ж Рося каза’, що в неї, Віти, гарний голос. Перестала їсти рибу, бо ж Рося не їсть і он яка гарна. Кришить собі петрушки стільки, як буряну поросяті: може, додасться Росиних талантів. Передає Росі щонайщиріше вітання. На завершення, як грім серед і так уже спохмурнілого дружнього неба, просить Софійку надіслати... Росавину адресу!

Яка підла зрада! Росава навмисно забрала в неї єдину подругу, але ж Ві-ку-ку!.. Як могла так легко здатися безстрашна й жертовна Ві-ку-ку?! Як могла вона, така проноза, не розпізнати в русалчиній шкурі лютого ворога?! Все, все! Кінець дружбі!

Другими стали Вірка, Надька й Любка.

— Я... Ми... Тобі треба таке сказати, таке сказати!.. — відхекувалась на порозі Люба.

— Зачини двері, це дуже секретно! — проскоромовила Надя.

— Сашко... Ми підслухали... Тобто ненароком почули... — задихалась від бігу й хвилювання Віра.

— Не до тебе телефон — не бери за трубку, не тебе цілують — не підставляй губку, бо я перша почала! — штовхнула її Люба, яка донині пишалась тим, що саме її Софійка підганяла з читання й арифметики.

— А я що, не маю права? — домагалась Вірка.

— Сашко домовлявся про зустріч з однією дуже красивою дівчиною! — скоренько випалила Надя, поки сестрички воювали за право слова.

— З зеленими очима! — Сестри, погрозливо зиркнувши в Надьчин бік, поспішили додати бодай щось.

— Коса до колін!

— А вбра-а-ана-а-а!

— Спокійно, спокійно! — втихомирювала Софійка і себе. — Хто з ким коли і про що домовлявся?

— Учора під вечір вона прийшла до нас додому! — мерщій узялась відповідати Надя.

— Покликала Сашка! — вискочила поперед неї Люба.

— Він вийшов! — додала Вірка.

— Але кватирка була відчинена, і ми все чули!

— Майже все!

— А ти взагалі була на кухоньці, то й мовчи!

— Вони домовилися, що Сашко ждатиме її на зупинці післязавтра, в суботу, о першій годині дня! — вдало скористалась моментом Надька, за що знову заробила два невдоволені погляди.

Ну й заявочки! Вчора зустрічався з нею, Софійкою, завтра — з Росавою? А на неділю о п’ятій у старому паркові — знову з Софією? Сам же

призначив! А вдавав, ніби його обіцянка показати Росьці місто — жарт! Хай Роська, але Сашко? А в очі такий добренький, хоч самого пий замість валер’янки! Боже, де межа людському лукавству?!

Де стояла, там і сіла. Тільки й спромоглася запитати:

— А.., моя фотографія у його портфелі... ще є?

— Ще є! Ми перевіряли! Але наче зім’яв її хто... І по лиці... тріщини пішли! Наче вона скляна і хтось по ній стукнув! — пояснювали одна з-поперед одної.

Краще б зовсім викинув!

— Вона, звичайно, красива, але ти теж! — Сестри, втішаючи, в три пари рук гладили Софійку по плечах, по голові. — Хочеш, ми спробуєм його переконати?

— У жодному разі! Навіть не здумайте йому щось про це все казати!

— Могила! Знай: ми — за тебе! Усе-все будем тобі розказувати!

Діти — остання фортеця останньої вірності!.. Хоча хтозна, хтозна... Тепер уже нікому не можна по-справжньому довіряти!

Ще зовсім недавно Софійка відмовляла Завадчучку від плану "Б". Тепер зателефонувала і запросила терміново уточнити деталі.

— Між іншим, ти можеш прихопити завтра до школи яку-небудь перуку? — запитала перед тим, як покласти слухавку.

— Що, міль повибивала в твоїх бабських мичках залисини?

— А що їй лишалося після того, як догризла твою єдину мозкову звивину?

— Тобі яку: чорну, білу, шатен, каштан чи баклажан? — змилостивилась нарешті Ірка.

— Каштани й баклажани можуть прийнятись тільки на такій угноєній косметикою лисині, як твоя! Мені ж давай таке, щоб менше впадало в очі!

— Ніколи не впадає в очі якраз натуральний колір твого волосся! Гаразд, підшукаю, що тебе зробить бодай трохи схожою на сучасну дівку!

Що ж, на жаль, справжніх друзів не існує, і це вже доконаний факт.

Зате не перевелися військові союзники.

41. План "б"

Дія знов буде у спортивній роздягалці. Шкода, звісно, що Росьчиної ганьби не побачать хлопці.

Але те, що її свідками стануть дівчата, — вже пів-діла. Піде розголос, як брехня по селу!

Пункти плану прості. Завадчучка прикидається, що забула спортивне взуття, й вишиває по роздягалці у своїх новеньких шпильках. Софійка перевдягається, балансуючи на лавці. Росьчині фірмові адидасики про всяк випадок заздалегідь вилучаються з пакета. За батарею на їхнє місце завбачливо укидаються загорнуті в газету кимось давно покинуті кеди. Вичікується момент, коли Роська зостається в шкарпетках і...

— Ай! — дефілюючи туди-сюди, Ірка, ну, треба ж такого, дуже ненароком зачіплюється шпилькою за Росьчину шкарпетку.

— А-а-ай! — це Софійка в ту ж саму мить незграбно похитнулась на лавці й — треба ж такого! — падає просто на Роську, зваливши її на підлогу.

— Що таке? — більшість дівчачих облич здивовано повертаються в бік оказії.

— Ай! Ай! Ай! — Ірка, нібито визволяючи шпильку, нехотячи прориває нею дірку в шкарпетці. Ну, ніяк не відчіплюється! Приросла до неї, чи що?

— А-а-а-а-а-ай!— чимдуж репетує і Софійка (все має відбуватись якнайголосніше): адже, па-

даючи, вона геть придавила Роську і хоче звестися, з усієї сили чіпляючись за Підліснячку.

— Ой! Ой-ой-ой! — це вже верещить і сама Роська, бо руки й живіт їй з усіх сил давить Софія, а між пальці ніг уп’ялося щось гостре й болюче.

Дівчата з цікавістю стежать за малою купою.

— Ай! — Ірка мусить допомагати собі руками.

Може, хоч пазурі впораються з тією шкарпетиною? Та легше здерти луску з риби!

Софійка тільки мовчки сопе: вона знає Росьчину силу і відчуває, що зараз відлетить у куток. Скоріше б уже Ірка!..

— Єс! — це Ірчин знак, що справу зроблено.

Софійка має протриматись іще бодай кілька секунд: не дати змоги русалці прикрити свою ганьбу, а дівчатам, навпаки, дати можливість тією ганьбою помилуватись.

Але тієї ж миті Росава відштовхує Софійку вбік і зривається на рівні. Софійка боляче вдаряється головою і вкривається ногами. Та встигає зиркнути на Росині ступні. Всі роблять те саме, бо ще не забули недавньої підозрілої соромливості новенької однокласниці.

Клас-с-с! Де загоряла? В солярії чи в Анталії? Пагністі — лакуєш чи поліруєш? — захоплено споглядали чарівну Росьчину ніжку.

Трясця твої ребра!.. Не те що перетинок — жодного прищика чи хоч маленького мозольчи-ка! Нігті — ідеальної форми, рожеві, блискучі! А золотиста засмага — мовби щойно з моря (якого Софійка не бачила).

Може, й відповіла б, та враз усі обличчя повернулись до Ірчиних шпильок:

— Упс-с-с! Ти що, й поверх взуття робиш педикюр?

Леле, у Завадчучки поверх замшевого носка були причеплені... накладні нігті! Довгі, лаковані, інкрустовані камінчиками!..

Ірка сама втупилась у свої модельні чобітки й не могла вийти з дива.

— Дівки, я випадаю в осад! — гепнулася котрась на лавку й гучно зареготала.

А потім іржали всі. Давлячись, дівчата штовхали одна одну ліктями й показували... на Софійку!

Ех, чому Софійка не страус, а навколо не Сахара? Чому вона не камбала, а навколо — не морське дно? Чому вона не...

Шкарпетки на ній перетлілі, стоптані, в суцільних діромахах!.. Шкарпетки, які, готуючись до плану "Б", зумисне вдягла сьогодні новісінькі!

— Я... У мене... Це неправда! Це все вона, русалка драговинна! — стягувала з себе смердюче ганчір’я і жбурляла ним у кляту Підліснячку.

— Та Роська наче ж не діставала до твоїх ніг! — кинув хтось із дівчат.

— Дівки, тихіше, не чіпайте її! — Роська глузливо-чемно і точно копіювала Ірчину інтонацію з останнього пункту плану "А". — Значить, сталось так у людини, буває! Значить, є причини!

Що ж, принаймні цього не бачили хлопці!..

42. План "в"

До кінця шкільного дня не зважувалась ні підвести голови, ні сказати бодай слово. Боялася зустрітись навіть з Ірчиними очима. Добре-бо розуміла: поразка руйнує і найміцніші військові спілки.

Тільки на останньому уроці зібралась на силі й написала Вадові давно задуману есемеску: "Є розмова. Стрічаємось після школи біля акації". Коли ж Вадим озирнувся і згідливо кивнув (цей не потратиться на есемеску-відповідь), на душі трохи попустило: до нього її сьогоднішня ганьба ще не дійшла.

У найтемніших барвах виклала новину про майбутнє Росьчине побачення.

— Кокнутись можна! Це повний абзац! — у розпачі вхопився Кулаківський за свою руду чуприну. — Я до неї з усією, можна сказати, душею, з усіма манатками, з усім баблом! А вона, соска засмоктана, так мене підставила, так розвела! І що вона в тому... Сашкові знайшла, ти скажи?

— От якраз це й пропоную дізнатись! Як дивишся на те, щоб завтра... прослідкувати за ними?

Ні, Софійка не збирається опускатись до принизливого стеження чи сцени ревнощів. їй просто цікаво знати межу людського лицемірства.

— А це негаліма мисля! — прояснів хлопець. — Колись далі, що надумала?

— Сподіваюсь, твого ласкуса вона так і не бачила? — Софійка здійснювала план.

— Не ласкуса, а лексуса! Найкрутіша марка! Це тобі навіть не якийсь занюханий джип! Туркестан ти! Село неасфальтоване! — незлобливо дорікнув Кулаківський.

Софійку й справді не цікавила різниця між, як його, лексусом і занюханим джипом. Її хвилювало інше.

— То Роська його не бачила?

— На жаль, ні!

— От і чудово! Якого він кольору?

— Мокрий асфальт!

— Он куди пішов асфальт із неасфальтованого села! — пожартувала й повернулась до діла: — Добре, що не дуже примітний! Вікна затемнені?

— Законно! Крім переднього, звісно!

— Годиться... А темні окуляри?

— Фірми "Полароїд": із наворотами! Зійдуть?

— Чудово! Отже, завтра о пів на першу під’їдь ним до зупинки! Ждатиму там.

— Але мій фазе як зробить у гаражі шмон... Ех, щось намутю йому. Або й так, без дозволу вирулю! Коротше, добазарились!

— Тільки ж...