Останній рейс "Сінтоку-мару" - Тендюк Леонід

— Бо затія з "Сінтоку-мару" — справа його рук. Він за неї відповідає.

Розмова відбувалася в кімнаті на другому поверсі того особняка, в якому був кабінет Кокікі. Йшлося про майора, з яким Мукудорі познайомився ще під час свого першого візиту в Абасірі. Виявляється, Сміт, людина-невидимка, й диригував "рибалками" "Сінтоку-мару".

Перш ніж викликати до себе сіндо, господаря шхуни, Кокікі зустрівся й бесідував із боцманом та капітаном.

— Нарікань на екіпаж у мене немає, — заявив Хасімото. — Всі на своїх місцях. Особливо боцман, — покрививши душею чи, може, глузливо, підсипав він похвалу на адресу Кавагуті.

— Ну, а що ви скажете про матроса-моториста Міяму?

— Він зарекомендував себе щонайкраще, — не здогадуючись, що боцман уже доповів про настрої Міями, відказав капітан.

— Дивіться, Хасімото-сан, — попередив Кокікі. — Вам із ним плавати. Люди, самі розумієте, повинні бути надійними.

"Он він куди хилить!" — збагнув Хасімото натяк.

А Кокікі вів далі:

— Судячи з ваших слів, пробний рейс показав, що екіпаж здатний за будь-яких умов ловити рибу. Ха-ха! — зайшовся він сміхом. — Ось тільки не треба було так лякатися. Бо втеча від Сімусіру далеко в океан нічим не виправдана.

— Але ж вони за нами гналися і вже майже наступали на п'ятки, — почав виправдуватися капітан.

— Нехай би гналися, — спокійно відповів Кокікі. — Звичайно, це добре, що гонки показали, на що здатна "Сінтоку-мару". Двигун у неї справді могутній. Але…

Зрозумівши, що в розмові зайшов далеко і ледь не виказав того, про що не повинен знати навіть капітан, Кокікі змовк.

Втеча від патрульного катера його тішила, але й засмутила. І Кокікі й майор Сміт насамперед турбувалися, чи добре замасковано міждоння з розміщеною в ньому апаратурою.

"Телепень цей Хасімото! — в думках вилаявся Кокікі. — Нехай би прикордонники піднялися на борт. Їм можна було б пояснити, що шхуна збилася з курсу й випадково зайшла в радянські територіальні води. Конфлікт таким чином уладнали б, і водночас стало б ясно — адже прикордонники обов'язково обшукали б порушницю, — чи надійно сховано радіовимірювальне причандалля. Перед наступними, відповідальними рейсами це неабищо".

— Хіба вас Кавагуті не попереджав, що треба було спробувати потрапити до рук червоних? — запитав він капітана.

— Боцман сказав уже тоді, коли ми тікали.

— Необачний, — розвів руками Кокікі. — Це його помилка. Ну, та на майбутнє, гадаю, таке не повториться. Ви, Хасімото-сан, повинні діяти з ним заодно. Вважайте, що Кавагуті на борту судна — це я.

— Гаразд, — "погодився" капітан, засовуючи до кишені винагороду — пачку новесеньких асигнацій.

Того дня Мукудорі теж перепало на горіхи.

— Як же так? — дивувався Кокікі, бесідуючи зі своїм компаньйоном. — Ти — господар шхуни, а в тебе під носом діється казна-що: зопалу рубають кінці, цілу ніч, транжирячи дорогоцінне пальне, шхуна тікає світ за очі.

— Я вам щиро вдячний за піклування про шхуну й про те, що ви занепокоєні збитками, яких завдав мені рейс, — в низькім поклоні схилив голову Мукудорі.

— Не треба іронізувати, — поклав Кокікі йому руку на плече. — У нас з тобою спільні інтереси. Про збитки не турбуйся: заокеанські друзі їх відшкодують. Уже дано розпорядження доставити новий невід та запаси пального. Отож збирайся, Мукі, в рейс.

— Мені важко, Кокікі-сан, — раптом випалив Мукудорі, — порозумітися з боцманом. Він поводить себе зверхньо, як, до речі, й один із матросів.

— Хто саме? — перепитав Кокікі.

— Стерновий Мікімура.

Запало мовчання. Потім Кокікі неквапно мовив:

— Бачиш, друже, перед пробним рейсом ми, здається, домовлялися, що деякі обов'язки візьме на себе Кавагуті. Повір, це не моя примха. А Мікімура… Мікімура, — завагався він, не знаючи, що відповісти, — першокласний моряк. Я не розумію, чого ти проти нього так настроєний.

— Він — нахаба, — наполіг на своєму Мукудорі.

— Не присікуйся до чесної людини і затям, що чим сильніша любов, тим сильніша й ненависть, — перевів Кокікі все на жарт.

Так Мукудорі нічого й не домігся: і Кавагуті, й Мікімура залишилися на шхуні. Щоправда, неблагонадійних матросів — Міяму й Кіносіті — теж до особливого розпорядження не чіпали.

— Дамо їм останній шанс збагнути, що Японія була і є великою! — піднесено заявив Кокікі.

Шхуна в Абасірі простояла довго. Сьогодні, напередодні відплиття Кокікі, капітан, сіндо й боцман востаннє уточняли її маршрут.

— Ви підете на путину разом із кількома дрібними човнами-кавасакі, — випроставшись над кріслом, повідомив Кокікі. — Район лову — ось тут, — тицьнув пальцем на карту з позначками Курильських островів. — Біля Сімусіру, як показав попередній рейс, риба не ловиться, — хитро підморгнув він. — А тому попрямуєте вище — до Харумукотану й Парамусіро то[92]. Місця там рибні. Отож на вас чекає багатий улов. Кому з присутніх доводилося бувати на тих островах? — запитав.

Капітан змовчав, хоч і плавав там не раз. А боцман відразу озвався:

— На Харумукотані, біля мису Сунояма, там, де чорніють рештки айнського селища, одного разу наш сторожовик мало не загинув. Надто стрімливі течії, — додав він.

— Так, біля тамтешнього узбережжя течії, як і сулої[93], небезпечні, — знаюче мовив Кокікі. — Особливо це стосується крайнього південного мису Кудзіреїсі. Будьте обережні, Хасімото-сан, — звернувся він до капітана. Той на знак згоди кивнув головою.

— Синоптики, даючи довготривалий прогноз, запевнили, що умови для риболовлі сприятливі, — повідомив Кокікі. — Путину почніть біля Харумукотану. Крім човнів-кавасакі, туди вирушить ще кілька таких, як і "Сінтоку-мару", шхун. Ви од них не відставайте — в каламутній воді риба ловиться легше, — вирік він. — Але зрештою вам доведеться діяти наодинці.

Кокікі оголосив вироблений разом із майором Смітом маршрут для шхуни. Він повинен був пролягти вподовж острова Парамушир, з боку океану. Ліцензію на лов риби в радянській двохсотмильній економічній зоні японці отримали для кількох суден, в тому числі для "Сінтоку-мару", напередодні.

— Спробуйте, Хасімото-сан, якомога ближче підійти до берега. Риби там сила-силенна. Колись на тамтешньому мисі Томарі стояла наша радіостанція. Цікаво, чи й зараз вона є? — удаючи простака, мовив Кокікі. — Ну, та це між іншим. Головне, щоб був багатий улов. І пам'ятайте: води коло того мису небезпечні для судноплавства — скелі, острівець Камоме, а далі на північ, поблизу бухти Отомає — рифи. Ну, з богом! Японії потрібна риба, — додав він.

Коли всі піднялися, виходячи з кабінету, Кокікі звернувся до боцмана:

— Затримайтесь на хвилинку.

Настанови, які він дав, стосувалися справжньої мети плавання "Сінтоку-мару" біля північних Курил.

ПУТИНА

Прислів'я мовить: погана риба трапляється в кожному косяку. Отак і в тих, хто її ловить. Справжні трударі вирушають на чесну працю, жалюгідні нікчеми ганяються за сумнівною поживою.

Коли настає путина, над морем яскравіють огні, безліч вогнів, — ніби там, далеко від берега, де зібралися човни, рантом виростає казкове місто.

Серед того плавучого скопища загубилася нині й "Сінтоку-мару".

З Абасірі йшли разом, на невеликій відстані один від одного.

За флагмана був благенький човен-кавасакі. Він по самі борти низько сидів у воді, і люди на ньому, здавалося, ступають поверхнею моря.

Плямисте вітрило, з багряною кулею сонця посередині, нагадувало хвіст химери. Позаду, менш ніж за милю від правофлангового, бурунило слід кілька малотоннажних шхун.

Стрій замикав великий морозильний траулер.

Прилаштувавшись до кільватерної колони, "Сінтоку-мару" перевальцем простувала на північ.

Матроси майже не залишали палуби: під наглядом боцмана лагодили сіті, готували тару — довгі плетені кошики — для соління риби.

Мукудорі увесь час: був пригнічений, так ніби не міг вибратися з відомої лише йому безвиході.

Ішли океаном. Курильські острови лежали ліворуч, сповиті туманом.

Кавагуті, ненароком згадавши бога Компіра, покровителя моряків, вилаявся:

— Прокляття! Минули стільки суходолів і нічого не запеленгували.

Бо шлях риболовецької армади пролягав у нейтральних водах. А йому, затятому, хотілося ближче до берега — знову спровокувати острівні радіослужби.

Поки добиралися до Парамуширу, він кілька разів спускався в міждоння. Увімкнувши розміщену там апаратуру, намагався "вивудити" з ефіру що-небудь, варте уваги. Та на "гачок" ніщо не клювало. Берег мовчав, хоч ефір і був сповнений лементом. То між собою перемовлялися судна, які теж поспішали на лов.

Диктор Мамура з Саппоро[94] тоненьким голоском передавала прогноз погоди. Потім почалася музична програма.

Слухаючи пісні, що їх під акомпанемент цудзумі й сямісену[95] виконувала популярна співачка, Кавагуті з гіркотою подумав: він приречений невідь-скільки поневірятися в морі. А як було б добре сидіти зараз у затишному барі або сусії[96] й посмоктувати прохолодний коктейль чи духмяний чай!

Він часто відвідував один із таких ресторанів на березі Абасірігави. Там-таки йому і сяйнув задум — стати власником сусії. З тих пір безперестанку сушив голову над тим, де взяти грошей та як розбагатіти. Пропозиція Кокікі — вирушити в рейси на "Сінтоку-мару" — наближала колишнього самурая до омріяного.

Ось чому Кавагуті в морі, виконує (звичайно, за добру платню) доручення "державної" ваги.

Власне, заради наживи в рейс пішла більшість. Виняток хіба що матрос-моторист Міяма, людина, зневірена в справедливості на землі, ну та ще молодий Санкіті, якого дядько-капітан узяв, щоб той "скуштував" водохрещення: племінник недавно вступив в життя.Із сіндо боцман нарешті порозумівся: Кокікі радив не злити Мукудорі.

— Затям, що він господар шхуни. До того ж ви робите спільну справу. Нічого й гризтися.

— Гаразд, сенсей, — пообіцяв Кавагуті. Він першим поступився своїм самолюбством.

На другий день після виходу з Абасірі підійшов до Мукудорі.

— Вибачте, — винувато мовив. — Не знаю, що зі мною й сталося — я був такий зухвалий. Покладаюся на вашу великодушність.

Звідтоді, використовуючи щонайменшу нагоду, старався засвідчити Мукудорі свою повагу. Всі помічали це підлабузництво, але мовчали. Лише Міяма не стримався. Піднімаючись якось із кочегарки на палубу й побачивши, як Кавагуті запобігливо схиляється перед сіндо, привселюдно кинув:

— Блюдолиз!

Боцман удав, що не почув.