Кармелюк: гнів і гордість України - Сушинський Богдан

Та й кліматичні умови були легшими. Проте Кармелюка ці вигоди не втішали. В полк він прибув на початку липня 1830 року, а вже через місяць утік із нього. "… А начальных чисел августа месяца, — мовиться з цього приводу в судовій справі, — предположа довершить свое намерение перейти непременно за границу, в Австрию, в одной казенной шинели, учинил побег, отколь следовал в Псковскую губерниию, более четыреста верст от Медведковской волости состоящей; тут, в неизвестном месте, шинель бросил, а переоделся в бувший при нем полушубок, пошел на Витебск, Могилев…"

Втім, у вже цитованому розділі збірника документів "Найважливіші дати життя і діяльності Кармалюка" шлях Устима до рідного Поділля простежується значно грунтовніше, і становить собою таку схему: "Втеча Кармалюка з Архангелгородського полку. Подорож до Новгородської губернії, звідти – до Псковської губернії, далі у Вітебськ, Могилів, Рогачов, Овруч, Райгородок, Янишпольську Слобідку (Літинського повіту), потім — у село Нова Синява"

Загалом, можна було б засумніватися в правдивості цієї історії з рекрутом Богдановим, адже за кого тільки Устим не видавав себе. Проте існують два документи, які засвідчують, що насправді так усе й відбувалося. Один із них — відповідь комісії військового суду катеринославського "внутрішнього батальйону" на запит Литинського земського суду. Ось вона:

"Комиссия военного суда екатеринославского внутреннего батальона Литинский нижний суд уведомила, что преступник Карманюк в оной комиссии под судом не состоял, а был под следствием Павел, не Богданюк, а Богданов, а по снятию показания был наказан перед розводом палками (сто ударов), который в числе подобных отправлен в резервную дивизию, во 2-й корпус, квартирующий в городе Боровичи".

Надіслав своє повідомлення суду і командир резервної бригади, який писав "Сим оный суд уведомляю, что действительно состоял на службе в резервном батальоне Архангелгородского пехотного полка, определенный из преступников в прошлом 1829 году июля 21 числа, Павел Богданов; и учинил побег 14 августа того же года (насправді це сталося на початку серпня 1830 року) вместе с рекрутом Иваном Гайдою, который, по уведомлению оного суда, был пойман и до сего времени не доставлен, где же находится – неизвестно".

7

Одначе, деталізуючи втечу Кармелюка з Архангелгородського полку та затримання в Ніжині, ми з вами дещо відволіклися від його "сибіріади"

Отже, місце каторжної роботи Кармелюка в Сибіру, точніше в Заураллі, нібито ж визначене, і дата втечі дослідника була відома. Та все ж таки ніхто не знав, як саме відбувалася ця втеча, яким чином Устиму вдалося звільнитись з-під варти. З цього приводу сперечалися, висували різні версії. Одначе документів, які підтверджували б перебування Кармелюка в тій чи іншій місцевості, його втечу звідти, тривалий час виявити не могли. Як же все-таки виявили? Коли це сталося і кому вдалося?

Поступово я почав налагоджувати зв'язки з краєзнавцями Тобольська, інших міст і сіл Тюменської і Курганської областей, і незабаром з цього листування з'ясувалося, що в Заураллі Кармелюк відомий зараз не менше, та й шанують його пам'ять, на мій погляд, не з меншою поштивістю, ніж в Україні. Зізнаюся, мене це приємно здивувало і зворушило.

Переконливим свідченням цієї пам'яті є десятки легенд і оповідань, пов'язаних з народним героєм України; публікації в місцевих газетах з нагоди ювілеїв Кармелюка і повстання; в їх числі — й публікації матеріалів, що розповідають про пошуки краєзнавців.

На той час ( 70-ті роки минулого століття) я, наприклад, не пригадував жодної грунтовної публікації на Одещині місцевих дослідників, які б займалися всерйоз історією Кармелюківського повстання. Та й газети Вінниччини теж, здебільшого, обходилися офіційним переказуванням давно відомих фактів, міфів та чуток. А, погодьтеся, десятиліття дій загонів Кармелюка на Південному Поділлі не порівняєш з кількома місяцями заслання народного ватажка в Заураллі. До того ж, це часточка нашої національної історії.

Одначе повернімося до документа, що свідчить про втечу Кармелюка. Виявлено його було в Тюменській області. Як з'ясувалося, дослідницьке щастя всміхнулося не професійному історику, а взагалі, людині зі сторони, медику за освітою, з сусіднього обласного центру, Кургана; лікареві обласної лікарні, українцю за національністю, пристрасному досліднику всього, що пов'язане з українцями-каторжанами, Василеві Кузьмичу Видуті.

Втім, первісно, лікаря Видуту цікавили не самі каторжани. Збираючи для своєї можливої кандидатської дисертації матеріал, пов'язаний із станом та розвитком медицини та закладів охорони здоров'я в Заураллі, він, зокрема, зацікавився і станом охорони здоров'я у в'язничних закладах, адже каторжани та ссильні становили в ті часи значну частину робочого люду цього суворого краю,

Відтак, працюючи в Тобольському філіалі державного архіву Тюменської області (ТФ ГАТО), Видута, серед багатьох інших документів, почав уважно вивчати величезний жандармський обліковий журнал, яким до нього вже не раз цікавилися чимало дослідників та краєзнавців. Але саме В. Видуті вдалося виявити запис: "Кармелюк Устим, він же Гавриленко...", і зрозуміти істинний смисл цієї знахідки, оцінити її значення для історії. А тим часом у нерозбірливому, як і всі інші, записові чітко зазначалося, що оного каторжанина було направлено на Боровлянський завод.

До речі, селище, де він знаходився, так і називається нині — Боровлянскій Стєкольний Завод. Але розташований він у Білозерському районі Курганської області, в той час, як сліди Кармелюка здебільшого намагалися відшукувати поблизу Тобольська; і в цьому полягала одна з дослідницьких помилок.

З допомогою іншого краєзнавця, вже з самого селища Боровлянскій Стєкольний Завод, мені вдалося отримати фотокопію невеличкої статті Василя Видути з приводу цієї знахідки, опублікованої в 1955 році Курганською обласною газетою "Советское Зауралье". Є тепер у моєму кармелюківському архіві і фотокопія самого запису в журналі, записи кількох легенд і оповідань-спогадів про Кармелюка.

Та чи вірно було передано в статті В. Видути текст запису, хоча саме на нього посилалися потім у своїх статтях інші дослідники і краєзнавці?

Звертаюся до керівництва ТФ ГАТО і через деякий час одержую копію тексту запису, в якому про Кармелюка — якщо цей текст розбити на умовні графи — говориться дослівно таке:

"Кармелюк Устим, він же Гавриленко, 42 роки, Подільської губернії, Літинського повіту, з селян, за грабунок по присуду Подільського головного суду покараний батогом 101 ударом в роботу соузниками".

А далі, в графі "особливі прикмети" читаємо: "обличчям чистий, очі сірі, волосся русяве, зросту двох ар(шин)". Ще далі: "направлений на Боровлянський завод 29 січня, майна не має, віри грецької".

Крім того, в спеціальній графі напроти цього запису — ще один, на жаль, занадто лаконічний: "Утік 26 травня 1829 року".

Звіривши цей запис із тим, якого подавав у своїй сенсаційній публікації В. Видута, одразу ж виявляю кілька суттєвих неточностей. По-перше, слід уточнити саму назву джерела. У Видути цей реєстраційний журнал названо "Алфавітом про каторжних", а справжня назва його — "Алфавит за 1829 год каторжных".

Ясна річ, назвати цей "Алфавит..." зразком канцеляристики дуже важко. Деякі записи зроблено поза графами, зі своєрідною пунктуацією, тож, по суті, їх доводиться розшифровувати.

Важко сказати, з якої причини, чи то з неуважності, чи якісь місця тексту здалися Видуті нерозбірливими, але він пропустив такі важливі для з'ясування особистості каторжанина свідчення, як вік Кармелюка — 42 роки, завдяки чому можна точно вирахувати рік його народження. Відсутні також дані про його зріст, майновий стан, віру.

А це теж має принципове значення для ідентифікації особи, та й просто, для з'ясовування деталей. Отож моя публікація дає точний текст єдиного існуючого на сьогодні документа, який розкриває таємниці останнього заслання й останньої втечі Кармелюка, під час якої він пройшов шлях від Боровлянки, з-під далекого зауральського Кургана, до... Балти, що на півночі Одещини.

До речі, оті слова "...наказан кнутом 101 ударом в работу соузниками", деякі дослідники намагалися витлумачити в той спосіб, що, мовляв, він покараний батогом своїми ж товаришами каторжниками, за аналогією до того, як у тодішній царській армії карали шпіцрутенами самі товариші по службі.

Але я з таким трактуванням не згоден. У подібний спосіб карали лише шпіцрутенами, і лише в армії. А Кармелюк перебував у каторжній в'язниці. Легше й логічніше було б припустити, що там мається на увазі "со узнаками". І тоді можна було б погодитися з розшифровкою самого Видути, поданою ним у згаданій статті, правда, без пояснень: "(направлений) в роботу зі знаками (клеймом) на Боровлянський завод". Принаймні таке прочитання видається вмотивованішим.

Насправді ж там мовиться, що, після покарання батогом, його направлено (якщо перекласти на сучасну мову) на роботу "разом з іншими в'язнями".

Так от, щоб надати дослідникам достовірну інформацію, я трохи вище процитував текст у тому вигляді, в якому він є у жандармському "Алфавите за 1829 год каторжных", отож не буду повторюватись.

Привертає увагу зазначення в "Алфавіті…" зросту Каремлюка – два аршини. Якщо зважити, що аршин дорівнював 71 сантиметрові, то виходить, що на зріст Кармелюк не сягав навіть півтора метри. Такого бути не може. Щоправда, в зовнішньому описові одного з сучасників Устима, який дійшов до наших днів, зазначається, що він був "не дуже високим, плечистим, надзвичайно сильним". Проте навряд чи під визначенням "не дуже високий" сучасник мав на увазі чоловіка, зріст якого ледве перевершував метр сорок сантиметрів.

Щоб з'ясувати, якого ж росту Кармелюк був насправді, звертаюся до витримки з "Журналу Подільського губернського правління", в якому, в описові особливих прикмет, зазначається, що зріст його становить два аршини і шість з половиною вершків. А далі математика нескладна: до двох аршинів, тобто до метра сорока двох сантиметрів, додаємо 28,6 сантиметрів (вершок становить 4,4 см. ) і, таким чином, дізнаємося що зріст його був 170,6 сантиметра.

Слід також мати на увазі, що в цьому реєстраційному журналі йшлося не про першу втечу Кармелюка з Тобольського краю.