Золотий Ра - Білик Іван

Останнім часом перемоги вже не справляли враження на мешканців Сард, але ця перемога була особлива.

Попереду воїв на білому скіфському інохідці з чорним хвостом і чорною гривою їхав сам цар Крез — найбагатша людина світу, найщасливіший у світі цар. Крез досі не програв жодної значної битви, бо ратився він не тільки мечем, насамперед — розумом.

Був у Креза в Прієнні під Мілетом друг-еллін Біант. Після тривалого перебування Біанта в Європейській Елладі Крез його запитав: "Ну, що там новенького?" Він саме приєднав до Лідії останнє вільне еллінське місто в Азії — Мілет, якого його батько, покійний цар Аліатт, ніяк не міг завоювати. Тепер Креза вабили іонійські острови. Біант подумав і відповів лідійському цареві: "О, Царю царів! Острівні іонійці терміново закуповують коней і мулів". — "Нащо вони їм?" — "Лаштуються йти походом на твої Сарди".

Цар Крез неймовірно зрадів: "О, коли б небожителі й справді напоумили остров'ян на таку дурість! Остров'яни не знають, з якого боку в коня хвіст, а лідійці в кінному бою богорівні!" Біант закивав: "Правда твоя, царю! Але як би мали повестись іонійці з тих островів, коли б почули, що ти лаштуєш проти них кораблі? На морі елліни значно вправніші від лідійців, тому й сподіваються перетопити всіх твоїх невправних моряків. І вони цього доможуться!"

Так сказав Біант. А Крез тоді саме будував і скуповував, де тільки міг, трирядні та дворядні бойові судна. Після цієї розмови з Біантом він усе зважив і відмовився від походу на іонійські острови. Біанта справедливо називали одним із Семи Мудреців Світу, але не менш мудрим належало називати й того, хто вмів оцінити мудру думку.

За білим інохідцем Креза йшла вся його закута важкою бронею чорнокомонна рать, наїжачена довгими товстими списами, проти яких до самої річки Галісу не знайшлося гідного щита.

Сьогоднішня перемога була особлива.

Уздовж дороги стояло безліч чоловіків і жінок, які кричали й вимахували лавровими гілочками, що дуже не подобалося білому інохідцеві царя. Він раз по раз норовливо косував на свого вершника в червоній царській хламиді, й тільки сердиті вудила зупиняли його, інакше б укусив не одну розмахану руку.

Буяла пізня весна, мешканці Сард вийшли одягнені зовсім по-літньому, й лише де-не-де траплялися відкриті жіночі обличчя: то були еллінки та рабині з інших країн, хоча ці жінки в Сардах теж здебільшого наслідували лідійок.

Крез напинив жеребця, коли до брами акрополя лишилося зо сто кроків. Тут вулиця була вся вистелена молодим накошеним вівсом, а по той і по той бік стояли найвизначніші люди, виграючи проти сонця золотими й червоними подолами дорогих шат. Далі в акрополі аж до царського хорому простяглася килимова стежка, якою мав ступати тільки білий царський кінь. П'ятсот вершників на чорних конях потолочили овес і спинилися перед брамою. Вистеленої вівсом ділянки вистачило якраз для цих п'ятисот, а Крез урочисто в'їхав у браму акрополя. Аж тоді за ним посунули ті найвизначніші мешканці Сард. Четверо підхопили повіддя царевого жеребця, й коли підійшли до сходин хорому, інші семеро чи восьмеро зняли Креза й понесли на руках. З відчинених дверей вийшла з коштовним кубком у долонях цариця Дана:

— З перемогою Царя царів!

Крез узяв кубок, злив кілька крапель додолу задля пошани пращурів та підземних богів, потім і сам випив. Поряд виросли обидва Крезові сини — калічкуватий Мах і кремезний красень Атіс, який після батька мав стати лідійським царем.

— Ти обіцяв привести на аркані фрігійського царя! — засміявся кремезний царевич. — Де ж він?

Крез теж посміхнувся до свого улюбленця та до німого сина Маха, який узяв надпитий кубок і врочисто підняв його догори. Крезові затремтіло в грудях: Мах усе розумів і все знав, але в нього змалечку відібрало мову.

Ця слабість тривала тільки мить, Крез аж тепер відповів старшому синові:

— Твоя мати назвала мене Царем царів, а якби я всіх переможених приводив на аркані, то вона й усі інші називали б мене просто царем!

Після блискучої перемоги він іще досхочу не насміявся, через те тепер стояв на сходах рідного дому й вільно та розкуто реготав. Разом із царем реготали й державні мужі лідійські, а з-за брами акрополя долинав справжній ґвалт: мешканці Сард ушановували простих воїв.

Крез сміявся цілий день, і, хоч він змалечку вдався реготливим, бо міг сміятися без видимих іншим причин, сьогоднішній сміх був просто якимось божественним даром чи прокляттям: цар сміявся навіть під час обох урочистих відправ, обідньої та вечірньої, на яких з нагоди переможного повернення було принесено в жертву тисячу нетелів і тисячу третяків, котрі потім пішли на святковий пир городянам.

На пиру в хоромі Крезові трапився на очі незнайомий гість, на якого сміх царя теж справив належне враження.

— В тебе сміх щасливої людини, — мовив гість. Він виявивсь афінським архонтом Солоном — одним із семи наймудріших у світі людей.

— Я багато чув про тебе, — сказав йому Крез. — А ти вважаєш мене найщасливішою людиною в світі?

Старий афінянин відповів:

— Тебе вважають найбагатшою людиною в світі. А я міг би ще назвати тебе найщасливішим у світі царем.

Крез уперше за цей день нахмурився:

— Я хотів би все перевернути навпаки — бути найбагатшим царем і найщасливішою людиною.

— Я й так не знаю багатшого за тебе царя. А про щастя людське можна говорити тільки по смерті людини.

З цим життєлюб Крез уже погодитися не міг.

— Смерть сама по собі — найбільше нещастя! — вигукнув він. — Я лідієць з діда-прадіда, але слова з вашої "Одіссеї" запам'ятав. Коли Одіссей розшукав у підземному царстві тінь Ахіллеса, той сказав йому, що навіть у хвилину розлучання тіла з душею він був незрівнянно щасливішим, ніж оце тепер.

Цар Крез підхопився зі свого крабата й підійшов до афінянина Солона.

— Чи знаєш ти, — спитав він, — скільки важить для мого народу нинішній день? Коли ваші ахейці зруйнували Трою, ми на цілих п'ятсот років потрапили у фрігійське ярмо... Років півтораста тому мій прапрадід Гіг здобув свободу, маленька нещасна Лідія почала зростати й багатшати, одного по одному поглинаючи всі сусідні держави та племена, навіть стала найбільшою державою світу. Лише горда Велика Фрігія досі відмовлялася платити їй дань. А сьогодні фрігійський цар Гордій став моїм рабом і данником. То скільки важить для мого народу нинішній день?

— Вельми багато, — згодивсь афінянин.

— Слухай же далі, — підніс руку цар Крез. — Коли мій прапрадід Гіг став царем Лідії, оракул застеріг його, що рід Гіга правитиме рівно сто п'ятдесят років, а потім зведеться нанівець: божа кара за Гігові гріхи наздожене його нащадків у п'ятому коліні. Нащадок у п'ятому коліні — це я, Крез, онук Гігового онука, й мене, як ти бачиш, покараним богами не назвеш... Ти добре слухаєш, афінський гостю?

— Добре, — відказав гість.

— То слухай і далі так само пильно. Коли я по смерті мого батька Аліатта посів його трон, від оцаріння Гіга минуло вже було сто п'ятдесят шість років. А котрий рік уже царюю я сам?.. І коли ти справді пильно мене слухав, то скажи-но тепер, кого можна назвати найщасливішою в світі людиною?

Вісімдесятирічний Солон посміхнувся беззубим ротом:

— Афінянина Телла.

— Кого?..

Царські гості, які уважно слухали розмову Креза з еллінським мудрецем, дружно засміялися. Крез чекав, що той назве його найщасливішою людиною, — інакше бути не могло, така відповідь була сама собою зрозуміла. Цар Крез, якого слова Солона просто ошелешили, нарешті стямився й теж зареготав, — і від того загального реготу аж стіни двигтіли. А коли гості видихались і регіт ущух, знадвору долинули дивні звуки, неначе хтось передражнював царських гостей: то сміялись індики попід вікнами хорому.

Крез підійшов до Солона ще ближче й дуже поважним голосом запитав, щоб якось пом'якшити враження від цього загального глузливого реготу:

— Хто ж він такий, цей твій одноплемінець Телл?

— Телл належав до роду Нелея, який свого часу заснував належний тепер тобі Мілет, був шановним громадянином Афін і багато зробив для свого міста, та й жив у дуже щасливий для афінян час. Телл був досить заможним чоловіком, народив і виростив чудових дітей, а сини подарували йому не менш чудових онуків, найславетніший із них — Пісістрат. За таке чудове життя боги удостоїли Телла не менш чудовою смертю. Доживши до сивин, Телл очолив афінське військо, яке розгромило ворогів і захопило їхнє місто Елевсін. У цьому бою Телл загинув смертю героя. Афіняни поховали його державним коштом і видали в пам'ять Телла декрет.

Наступного дня перед обідом Крез показав Солонові свою скарбницю. Та дурна вчорашня розмова й досі стояла йому в голові, й він вирішив показати афінянинові все особисто, хоч мав би доручити таку справу котромусь із своїх скарбничих або найдовіренішим рабам. Євнух-скарбничий тепер ішов за царем та Солоном назирці: бува, цар запитає його про те або се. Ну, а ще один раб ішов попереду з двома лампіонами.

Кам'яні підвали під царським хоромом — споконвічна скарбниця лідійських царів — нагадували найпохмурішу корінфську в'язницю, хоча корінфяни зналися на будівництві в'язниць. Попід стінами нескінченних клітей та переходів стояли амфори й піфоси, повні круглих золотих зливків та золотого піску, який лідійці добували великими кількостями на Гермі та Пактолі. Зазимкувато горнучись у льняний гематіон, афінський гість досить байдуже дивився на все це невірогідне багатство; лідійський цар майже напевно знав, що то напускна байдужість, а все-таки вона брала його за живе. Й коли почалися кліті з адамантами й самоцвітами, Крез не витримав і глузливо запитав:

— Ну, як тобі мої підвали?

— Дуже сирі й холодні, — відповів Солон. Нарешті він себе виказав.

Однак у Сардах та по всій Лідії жило багато вихідців з еллінських міст, Крез добре вивчив їхню природу й був тепер майже переконаний, що еллінська пиха не дозволить Солонові визнати себе під щитом. Тоді він вирішив — не без лукавства — запитати в афінянина, який дедалі щільніше горнувся в свій надто благенький для підвалів гематіон, кого він уважає найщасливішою людиною після того Телла.

— Братів Клеобіса та Бітона, — не вагаючись відповів гість, наче протягом усієї прогулянки підвалами чекав саме на це запитання.

Ображений Крез навіть не поцікавився, хто ті брати.

Та коли вони врешті вибралися з підвалів, намерзнувшись донесхочу, Солон раптом сам розговорився.