Бурлачка - Нечуй-Левицький

- Пане Ястшембський! Розворуши як-небудь Василину, щоб вона потанцювала,- просив Хшановський.

- Треба дати молодицям по чарці, щоб у їх трохи заморочилась голова,- сказав Ястшембський і звелів Ярині подати пляшку з горілкою й другу з вишнівкою.

- Ану, молодиці, по чарці, може, будете веселіші! - гукнув Ястшембський.

- Я до того торгу й пішки,- обізвалась Одарка.

- Напиймося хоча тут, бо на тім світі не дадуть,- затягла й собі Ярина.

Передніше випили по чарці паничі й закусили, а за паничами ковтнули по чарці молодиці. Ястшембський налив Василині вишнівки. Василина запишалась, закопилила губи й випила півчарки, втираючи губи хусткою. Чарка пішла за чаркою. В кінець усього Василина хильнула повну чарку горілки до самого дна.

Мошицький сів за фортеп’ян й заграв козачка.

Старий фортеп’ян зашипів, заклацав поодбиваними клавішами, як вовк зубами, але все-таки Мошицький виволік з його мелодію до танців. Одарка не втерпіла й пішла дріботіти козачка. Проти неї стала Ярина. Скінчила дрібушки Одарка, а проти неї, неначе посипала дрібним горохом, Ярина. Одарку взяла зависність. Вона взялась у боки, підвела голову угору, підняла лице до стелі й вдарила тропака так дрібно, що аж склянки на столі задзвеніли. Вона тричі перекрутилась сама, вхопила Ярину за плечі й з нею ще тричі перекрутилась.

- Василино! Та йди-бо! Чого це ти соромишся! - гукнула Одарка до Василини й потягла її за руку.

Василині давно вже хотілось танцювати, та вона сама якось не сміла виступити перед паничами. Тепер вона не втерпіла. В неї закрутилась голова. Музики, дим од тютюну, паничівські очі й брови - все вдарило разом по її нервах, неначе смичок по натягнутих струнах. Вона взялась пальцями за червоний хвартушок, трошки підняла його й пішла в танець. Червоні чоботи неначе літали по помості, не черкались об землю. Дрібно миготіли ноги, зливаючись в червоний світ блискучими іскряними скалками. Рівно перейшла Василина залу дрібушками. Тонкий стан не зігнувся ні на одну кришку. Плечі неначе пливли тихо. Василина держала голову гордо угору й разом з тим пишалась, спустивши очі додолу. Вінок з червоних та жовтих рож на голові не поворушився ні одним листочком. Вінок з золотих квіток, перемішаних з сріблом, чудово блищав на чорних косах над самим чистим блискучим високим лобом і кидав золотий світ на високі чорні брови, на чудові щоки. Василина розгорілась. Одступаючи назад від Одарки, вона блиснула очима, неначе посипала по хаті іскрами. Золоті квітки на голові затрусились. З них неначе закрапала золота роса на лице, на гарячі щоки. Василина легенько нагнула голову, швидко підвела її, ще раз блиснула очима й почала перекручуватись. Ціла хмара довгих стрічок посипалась з спини на плечі, на груди, на руки. Здавалось, ніби вона заплуталась у легенькій хмарі з широких стрічок і ніяк не могла з них виплутатись. Широкі стрічки, як павутиння, обсипали її лице, обкручувались кругом тонкої шиї, падали на намисто, на дукачі й знов злітали, як метелики, й сідали на голові, хапались за плечі, липли до стану, обкручувались кругом рук червоними, зеленими гадюками. Василина вся палала. Її щоки горіли. Серед хмар густого диму вона здавалась чимсь кращим, ніж проста дівчина. Здавалось, вона літала десь високо у синіх хмарах, вилася на повітрі у небі, а легкий вітер грався її стрічками та квітками...

Ястшембського розібрало. Він не втерпів, схопився з канапи й побіг до Василини, пританцьовуючи на ході зовсім по-парубоцькому, щоб вхопити її й пригорнути до себе... Щось рипнуло сінешніми дверми й вкотилось у прихожу, як копиця; за першою копицею всунулась в двері друга копиця. Обидві постаті були й справді схожі на копиці сіна вночі серед степу, зверху притрушені снігом. Вони стояли, як неживі, й повитріщали очі в двері, одчинені в залу...

То були дві тітки пана Ястшембського, старі панни. Старша звалась Ядвіга, а менша Юзефа. Ядвізі стукнуло сорок п’ять років, а Юзефі минуло тридцять. Вони зібрались їхати в Богуслав до костьолу, думали заїхати туди завидна й переночувать у своєї приятельки, але їх захопила в дорозі завірюха. Дорогу зовсім замело. Погонич збився з шляху, довго блукав по чистому полі, насилу знайшов шлях, і панни завернули на ніч до свого небожа в Журавку.

Ястшембський звелів наймитові Микиті заперти браму й нікого не пускать у двір; але Микита зрозумів так його слова, щоб не пускати тільки чужих. Він давно знав паничєвих тіток і був ладен одперти перед ними панські комори й льохи, не тільки ворота. Санки тихенько всунулись у двір.

А дикий бал саме розгорівся. Василина причарувала всіх танцями. Всі паничі стояли й роти пороззявляли. Василина крутилась по хаті з Одаркою, побравшись навхрест руками, то знов розходилась, з нею й тихо переходила залу дрібушками.

Ястшембський затупотів закаблуками слідком за Васи-линою. Тоненький Хшановський й собі розохотився й став пританцьовувать, стоячи серед хати. Дим стояв у залі, хоч сокиру вішай. Ясний світ лився од свічок й світив на балет.

Ядвіга й Юзефа ввійшли в прихожу, заглянули в залу і ніяк не могли розібрати, що то воно діється в залі в небожа. Вони вгляділи серед зали Василину, як паву, вбрану в стрічки та квітки; вгляділи Одарку, Ярину й Олену. Всі чотири танцювали по залі та крутились. Обом паннам здалося, що Ястшембського нема дома, що слуги поналазили у покої й танцюють з погоничами. Коли зирк! Проти Василини виступає Ястшембський і тупотить закаблуками, а там далі виплила з туману пишна постать Прушинського, а коло стола танцює тоненькими козиними ніжками пан Хшановський...

Тітки пороззявляли роти. Вони полякались. В них розум був такий темний, як і в сільських бабів. Їм здалось, що по степу водила їх нечиста сила й завела до себе на бал у якісь нетрі; здалось, що то танцюють не дівчата, не молодиці, не паничі, а чорти, поперекидавшись людьми. В Ядвіги й в Юзефи похололо в душі. Вони думали, що дідьки прискочать до них, потягнуть у танець, що вони будуть танцювати до світу, а як тільки півні заспівають,- і покої, і світло, і люди щезнуть, і вони зостануться у болоті серед лісу.

- Пресвята діво Маріє! - промовила Ядвіга й перехрестилась.

- Во ім’я отця й сина й святого духа! На віки віков, амінь,- перехрестилась Юзефа.

А