Діти капітана Гранта - Жуль Верн
- Отже, сер, я вас попередив; справа для вас менш вигідна, ніж для мене.
- То дарма,- сказав Гленарван.- Я пристаю на вашу пропозицію, Айртоне. Маєте моє слово: вас висадять на один з тихоокеанських островів.
- Добре, сер,- відповів боцман.
Чи ж зраділа ця чудна людина згоді Гленарвана? Навряд, бо байдуже Айртонове обличчя не виявило жодних почуттів. Здавалось, ішлося про когось іншого, а не про нього.
- Я готовий вам відповідати,- сказав він.
- Ми ні про що вас не питатимемо, Айртоне,- мовив Гленарван.- Розповідайте все, що знаєте, починаючи з того, хто ви такий.
- Панове,- почав боцман,- я справді Том Айртон, боцман з «Британії». 12 березня 1861року я покинув Глазго на судні Гаррі Гранта. Протягом чотирнадцяти місяців ми разом плавали Тихим океаном по всіх усюдах, шукаючи місця, придатного для заснування шотландської колонії. Така людина, як Гаррі Грант, покликана творити великі діла, але між ним і мною часто виникали серйозні суперечки. Його вдача мені не пасувала. Я не вмію мовчки коритися; коли ж Гаррі Грант щось ухвалював, опиратися йому було неможливо. Це людина залізної вимогливості як до себе, так і до інших. І все ж таки я наважився повстати проти нього. Я намагався підбурити команду до заколоту й захопити корабель у свої руки. На чиєму боці була справедливість, хто з нас мав слушність,- не про це тепер ідеться, але Гаррі Грант без жодних вагань висадив мене 8 квітня 1862 року на західному узбережжі Австралії.
- Австралії? - урвав його розповідь майор.- То ви покинули «Британію» перед її стоянкою в Кально, відкіля надійшли останні відомості про неї?
- Саме так,- відповів боцман,- бо поки я був на судні, «Британія» туди ні разу не заходила. Якщо я вам і говорив на фермі Падді О’Мура про Кальяо, то лише тому, що довідався про це з вашої ж оповіді.
- Кажіть далі, Айртоне,- мовив Гленарван.
- Отже, я опинився на майже пустельному побережжі, але за двадцять миль од Пертської виправної в’язниці. Блукаючи берегом, я зустрів банду збіглих каторжників. Я приєднався до них. Дозвольте мені, сер, не розказувати про моє життя протягом двох з половиною років. Скажу лишень: я став проводирем утікачів, прибравши собі ім’я Бена Джойса. У вересні 1864 року я найнявся на ірландську ферму під моїм справжнім ім’ям Айртона. Там я чекав нагоди захопити якесь судно. То була моя заповітна мрія. За два місяці з’явився «Дункан». Коли ви, сер, завітали на ферму, ви розповіли історію капітана Гранта. Тоді я дізнався про те, чого не знав,- про перебування «Британії» в Кальяо, останні звістки від неї, датовані червнем 1862 року, по двох місяців від часу моєї висадки, історію з документами, загибель судна десь на тридцять сьомій паралелі, нарешті про ті поважні причини, з яких ви збирались шукати Гаррі Гранта на Австралійському суходолі. Я не вагався й хвилини. Я вирішив привласнити «Дункан», чудову яхту, здатну випередити найкращі швидкохідні судна британського морського флоту. Але яхта мала серйозні пошкодження, і, щоб їх полагодити, я дав «Дунканові» відплисти до Мельбурна, а сам, назвавши, себе перед вами боцманом «Британії», як воно й було насправді, запропонував супроводити вас до вигаданого місця аварії корабля на східному узбережжі Австралії. В такий спосіб я спромігся провести вашу експедицію через провінцію Вікторія, то випереджаючи мою банду, то йдучи вслід за нею. На Кемден-Бріджі мої хлопці допустилися даремного злочину, бо якби тільки «Дункан» підійшов до східного берега, він не вислизнув би з моїх рук, а з такою яхтою я став би господарем океану. Отже я допровадив вас, не викликаючи жодної підозри, до річки Снові. Коні й бики конали один за одним, отруєні гастролобіумом. Я завів фургон у драгву коло річки Снові. На мої наполягання... але решту ви знаєте, сер, і ви можете бути певні: тільки неуважність пана Паганеля перешкодила мені командувати оце тепер «Дунканом». Ось моя історія, панове; мої відверті признання не можуть, на жаль, навернути вас на сліди Гаррі Гранта, і ви бачите самі, що угода зі мною для вас анітрохи не вигідна.
Боцман скінчив своє оповідання, схрестив руки на грудях за своєю звичкою і чекав. Гленарван та його друзі мовчали. Вони відчували, що з уст цього незвичайного злочинця почули щиру правду. Він не захопив «Дункана» лише з причин, котрі від нього не залежали. Його спільники прибули до Туфолдської затоки, про це свідчило знайдене Гленарваном на березі, лахміття каторжника. Тут, за наказом свого ватажка, вони чатували на яхту і врешті, втомившись од марного чекання, безперечно, знову заходилися палити й грабувати селища Нового Південного Уельсу.
Майор перший поновив допит, аби уточнити деякі дати, які стосувались «Британії».
- Отож,- спитав він боцмана,- вас висадили на західне узбережжя Австралії 8 квітня 1862 року?
- Достеменно так,- відповів Айртон.
- Вам відомі були дальші плани Гаррі Гранта?
- Тільки приблизно.
- Однаково скажіть нам, що знаєте,- мовив Гленарван.- Найдрібніша деталь може вказати нам правильний шлях.
- Я знаю тільки те, сер, що капітан Грант мав намір відвідати Нову Зеландію. Але за час мого перебування на судні його не було здійснено. Тому цілком можливо, що, покинувши Кально, «Британія» прямувала саме до берегів Нової Зеландії. Це збігається зі вказаною в документі датою загибелі судна: 27 червня 1862 року.
- Цілком очевидно,- сказав Паганель.
- Але ніщо в тих уривках слів, які збереглися в документі, не можна застосувати до Нової Зеландії,- сказав Гленарван.
- На це я нічого не можу відповісти,- мовив боцман.
- Гаразд, Айртоне,- знову звернувся до нього Гленарван.- Ви дотримали свого слова, і я дотримаю свого. Обміркуємо, на який острів Тихого океану вас висадити.
- О, мені то байдуже, сер,- відповів Айртон.
- Вертайтесь до себе в каюту й чекайте нашого рішення,- звелів Гленарван.
Боцман пішов у супроводі двох матросів.
- З цього злочинця могла б вийти людина,- мовив майор.
- Так,- згодився Гленарван,- він має розум і сильну вдачу. Шкода, що його здібності звернені на лихе.
- А Гаррі Грант?
- Боюсь, він навіки загинув! Сердешні діти, хто може сказати їм, де їхній батько?