Українська література » Класика » Великий Гетсбі - Фіцджеральд Френсіс Скотт

Великий Гетсбі - Фіцджеральд Френсіс Скотт

Читаємо онлайн Великий Гетсбі - Фіцджеральд Френсіс Скотт
тут можна за-заправитися?

Принаймні десятеро чоловіків (декотрі з них трималися на ногах не набагато краще за нього) заходилися втовкмачувати йому, що машину й колесо вже ніщо більше не зв’язує.

- З-здайте назад,- запропонував він, трохи поміркувавши.- Я с-спробую заднім ходом.

- Ви ж без колеса!

Він повагався, а тоді сказав:

- А чом би не с-спробувати.

Котячий концерт клаксонів досяг крещендо. Я завернув і газоном, навпростець, пішов додому. Коло живоплоту я озирнувся. Облатка місяця сяяла над особняком Гетсбі, повертаючи ночі її первісну красу; місяць виявився живучішим від гамору й сміху, що відзвучали в іще освітленому садку. Несподівана порожнеча струменіла тепер з вікон та широких дверей, огортаючи цілковитою самотністю постать господаря, що стояв на сходах, звівши руку в прощальному жесті.

 

 

Перечитавши написане, я бачу, що може скластися враження, ніби я жив тільки подіями цих трьох вечорів, відділених один від одного кількома тижнями. Насправді ж вони були для мене випадковими пригодами того насиченого враженнями літа й о тій порі цікавили мене куди менше, ніж мої особисті справи.

Дуже багато часу забирала в мене праця. Вранішнє сонце відкидало мою тінь на захід, коли я поспішав білими тіснинами Нью-Йорка до своєї контори. Я знав на ім’я всіх інших клерків та молодих маклерів, разом з ними снідав у напівтемних, переповнених ресторанчиках сосисками з картопляним пюре, запиваючи їх кавою. Я крутив навіть роман з однією дівчиною із Джерсі-сіті, яка працювала в нас у бухгалтерії, але її брат почав дивитися на мене вовком, тож коли в липні вона поїхала у відпустку, я скористався з цього, щоб поставити крапку.

Вечеряв я звичайно в Йєльському клубі - чомусь для мене це була найбезрадісніша година дня,- а потім ішов нагору, до бібліотеки, й щонайменше годину сумлінно працював, вивчаючи механізми інвестицій та кредитів. У клубі завжди пили-гуляли кілька нероб, але до бібліотеки вони не потикались, і працювалося там добре. Потім, якщо вечір був погідний, я влаштовував собі прогулянку по Медісон-авеню, повз старий готель «Меррей-Хілл», і, завернувши на Тридцять третю вулицю, виходив до Пенсільванського вокзалу.

Я починав любити Нью-Йорк, загадкову, збудливу жвавість його вечорів, безнастанне мигтіння людей та машин, яке так тішить допитливе око. Мені подобалося прогулюватися по П’ятій авеню, видивлятися в натовпі жінок з романтичною зовнішністю й уявляти собі, як за кілька хвилин я ввійду в життя тієї чи тієї з них і ніхто про це не дізнається і не осудить мене. Іноді я подумки супроводжував їх додому, до наріжного будинку якогось таємничого завулку, і, перше ніж зникнути в теплій темряві за дверима, вони озирались і усміхались мені у відповідь на мою усмішку. А часом у сутінках того сповненого чарів міста мене раптом огортала туга самотності, яку я вгадував і в інших - в бідних молодих клерках, що тинялися від вітрини до вітрини, аби якось згаяти час до самотньої вечері в ресторанчику,- в молодих клерках, що тут, у цих присмерках, марнували найкращі хвилини вечора й життя.

І пізніше, о восьмій, коли темними Сороковими вулицями до району театрів сунули гуркотливим потоком у п’ять рядів таксомотори, туга знову стискала мені серце. Під час зупинок перед світлофорами невиразні тіні в машинах схилялись одна до одної, і до мене долинали дзвінкі голоси і сміх у відповідь на жарт, якого я не почув, і вогники сигарет стрибали в незрозумілих мені жестах. І я уявляв собі, що теж поспішаю кудись туди, де панує радість, і, поділяючи веселе збудження цих людей, я зичив їм щастя.

На якийсь час я згубив з очей Джордан Бейкер, але в розпалі літа зустрів її знову. Спершу мені просто подобалося бувати з нею на людях, тішитися відблиском слави відомої на всю Америку чемпіонки з гольфа. Потім з’явилось і щось більше. Ні, то було не кохання, а, сказати б, ніжна, співчутлива цікавість. Мені здавалося, що за гордовитою, знудженою гримаскою щось ховається - адже будь-яке позерство виростає з, може, й не усвідомленого спочатку прагнення щось приховати,- і врешті я зрозумів, про що йдеться. Одного разу, коли ми приїхали в гості до знайомих в Уорік, вона залишила під дощем чужу машину з відкинутим верхом, а потім вигадала якусь брехню - і тут у пам’яті моїй раптом зринула та чутка про неї, якої я не міг пригадати, коли Дейзі знайомила нас. Під час першого великого змагання з гольфа, в якому вона брала участь, сталася подія, що мало не потрапила до газет: її звинуватили в тому, що у півфіналі вона нібито крадькома пересунула свій м’яч на кращу позицію. Це пахло неабияким скандалом, та врешті справу зам’яли. Хлопець, що носив ключки, відмовився від своєї заяви, а другий - і останній - свідок визнав, що міг і помилитись. Але той інцидент, разом з іменем спортсменки, лишився десь на денці моєї пам’яті.

Джордан Бейкер інстинктивно уникала розумних, бувалих людей, і тепер я збагнув чому: вона почувала себе впевненіше в товаристві тих, кому навіть на думку не спадає, що хтось здатен порушити усталені норми поведінки. Вона була невиправно брехлива. Вона не визнавала того, що обставини можуть бути сильніші за неї і, гадаю, з ранньої молодості почала вдаватися до негідних учинків, які дозволили їй дивитися на світ з отієї холодною, визивною посмішкою і водночас потурати примхам свого міцного, пружного тіла.

Мене це не обходило. Брехливість у жінці - вада, яку ніколи не засуджуєш надто суворо; я злегка пошкодував, а потім облишив думати про це. Саме під час тих відвідин ми мали цікаву розмову щодо шоферської етики. Почалося з того, що, коли ми проминали групу робітників, вона крилом зірвала в одного з них гудзика з куртки.

- Ну, хто ж так водить! - обурився я.- Або ж будьте обережні, або не сідайте за кермо.

- Я обережна.

- Аж ніяк.

- Ну, то інші обережні,- безтурботно відповіла вона.

- А до чого тут це?

- Вони даватимуть мені дорогу,- пояснила вона.- Щоб сталося зіткнення, потрібні двоє.

- А що як вам трапиться хтось такий самий необережний, як ви?

- Сподіваюсь, не трапиться,- відповіла вона.- Я терпіти не можу необережних людей. Ось чому мені подобаєтеся ви.

Її сірі примружені очі дивилися не на мене, а на дорогу, але

Відгуки про книгу Великий Гетсбі - Фіцджеральд Френсіс Скотт (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: