Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці - Старицький М. П.

Ой поховали та чумаченька в зеленому байраці!

Поховали... Трохи й я не поліг так, та господь вернув з дороги... на яку-то радість? Щось гірко мені, мов знову ждеш якогось горя... Старі за мене сватають Галину,- і дівчина гарна, тільки мене все сюди тягне. От куди не підеш, а тут, коло цього дерева, й опинишся! Скільки ж щастя було... і все розвіялось хуртовиною, розмаялось зрадою. Ех, Марусе, Марусе... Боляче тебе з серця вирвати! Та боляче ж тебе і в серці носити!

Грицько, Маруся, а далі Хома.

Маруся (в середині пісні вийшла з хати і, хитаючись, підійшла до Грицька). Грицьку! Ти прийшов, вернувся...

Грицько (схопився, бере її за руку, піддержує, щоб не впала). Марусе! Що з тобою? Ти слаба? Ледве на ногах стоїш?

Маруся. Слаба! Я зраділа так, коли почула твій голос... вибігла...

Грицько. Правду кажеш? Вибігла, зраділа?

Маруся. Правду.

Грицько. Чого ж ти за тим... так побиваєшся, що аж занедужала?

Маруся. За ким?

Грицько. Та мені не хочеться ймення його пом’янути...

Маруся. Грицю, слухай... я тобі всю правду скажу...

Хома (що ховався за кущами, одразу виходе). От бач, несподівано як! Я з Марусею частенько балакав про тебе... сестриченька питалася... ми, знаєш, побраталися... так я запевняв, що ти швидко повернешся... Тут його, мовляв, Галинонька жде... аж на вигін біга усе виглядати...

Грицько. Та то... мало чого...

Хома. Слухай, Грицьку, от я тобі правду скажу, хоч і при Марусі: не до пари тобі буде Галина... Даймо, що вона тебе й без душі любить, що й багата, й красива...

Грицько. Та годі про се!

Хома. Ні, стривай! Даймо й те, що й вона тобі до вподоби... аж гинеш! Але тобі ще рано женитись: у тебе ще серце на всі боки - сьогодні одну полюбиш, завтра другу...

Грицько. Про те мені знати, яке в мене серце, Хомо... Я тебе не прохав до цього чіпатись!

Хома. Вибач мені, голубчику! Я так тільки, по щирості... вір мені. От що думаю, те й кажу! Не сердься! Я оце зараз добру новину прочув: Потап вертається!

Маруся і Грицько. Потап?

Хома. Еге ж. І його діло на добре вийшло: виявилось, що він безневинний!

Маруся. Як?

Хома. Бачиш, голубочко... Сядь краще, серденько! Ач, як пополотніла й тремтиш! Так виходить, що Рябокониха винна Потапові гроші, а він правив... значить, по злобі показала й на Потапа тільки напасть звела...

Маруся. Слава богу, що через нас не пострадав він даремно! Я така рада!

Хома. Так ти, сестричко, рада? Я знав, що я цією новиною обрадую тебе!

Маруся. Чого ж мені не радіти? Хіба Потап мені що зле вчинив? Він завжди був до мене таким добрим, прихильним... Ні одного кривого слова я від його не чула; за що ж би я мала на нього злобу?

Хома. Не маєш, не маєш... знаю... хе-хе-хе!

Грицько (сумно). Прощавайте.

Маруся. Куди ж ти?

Грицько. Додому.

Маруся. Зостанься хоч на часинку... побалакаєм...

Грицько. Ніколи.

Хома. Певно, до Шенів? Ох, ох, ох, ох!

Грицько. То вже моє діло! (Пішов.)

Маруся і Хома.

Маруся. Знов не захотів словом перекинутись зі мною... Розсердився, чи що?

Хома. Туди тягне; але ти не бійся! Порятую, тільки слухайся!

Маруся. Слухатимуся, слухатимуся!

Хома. Піди у ліс до знахарки; вона знається на всьому і дасть тобі певного привороту; та ось позавтрьому й приходь до млина, там і баба...

Маруся. Страшнувато... та й ще нездужаю...

Хома. Для цього случаю треба наважитись: баба зна такий приворот, що й лютого ворога заставить цуциком бігати... слід цілувати...

Маруся. О, то я буду, буду! І мертвою встану та піду!

Хома. Так не турбуйся ж і не журися: буде по-нашому, вір мені!

Маруся. Друже мій, брате мій! Ти мене на світ підвів. (Кидається й цілує.)

Хома. А! Поцілувала! Маруся поцілувала! Поцілунок цей... За його увесь мир, усе життя!.. Поможу... Себе страчу, а пораджу!.. (Іде.)

Маруся сама.

Маруся. Господи, він поможе мені вернути до мене моє сонечко ясне, мій спокій, мій рай! О, я на край світа піду, я поб’ю свої ніженьки довгими шляхами, я порву своє волосся густими тернами, я змию своє личенько дрібними дощами,- а дістану зілля і буду щасливою!

Завіса.

Глухе місце. На авансцені руїни млина, що поросли хмелем і мохом. Тут же кущі і очерет. Далі лощина і навколо ліс. Ніч.

Баба-знахарка сама.

Баба (варить щось у казані). Хома наказав, щоб зварила отрути-зілля. Прийде Маруся, вона, певно, вже тут... Треба її вжахнути, нараїти, щоб дала Грицькові... полегша йому! Ха-ха-ха! Вийде кохання з його серця: почорніє воно на вугілля!