Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

Генерал Біглер лише тепер помічає, що ті, хто товпиться біля небесної брами, інваліди. Вони втратили на війні деякі частини свого тіла, але несуть їх із собою в заплічних мішках. Голови, руки, ноги. Якийсь праведний артилерист, що пхався до небесної брами в подертій шинелі, ніс у мішку весь свій живіт разом з нижніми кінцівками. З мішка якогось іншого праведного запасного дивилась на генерала Біглера половина сідниці, яку солдат утратив під Львовом.

- Це заради порядку,- зауважив шофер, проїжджаючи крізь густий натовп.- Вони, мабуть, повинні пройти небесну медичну комісію.

Через небесну браму пускали тільки за паролем, і генерал Біглер його відразу згадав: «Für Gott und Kaiser!» 395

Автомобіль в’їхав у рай.

- Пане генерале,- звернувся до Біглера якийсь офіцер-ангел з крилами, коли вони проїжджали повз казарми для рекрутів-ангелів.- Ви мусите зголоситися до головного штабу.

Їхали далі повз якийсь учбовий плац, де аж кишіло рекрутами-ангелами. Їх учили кричати «алілуя».

Проїхали повз групу, де рудий капрал-ангел ухопив одного вайлуватого рекрута-ангела в свої руки, молотив його кулаком у живіт і верещав: «Роззяв ширше свою пельку, свинюко Віфліємська. Хіба так волають «алілуя»? Немовби в тебе в пельці кнедлик застряг. Хотів би я знати, який дурень тебе, тварюко, пустив у рай! Спробуй-но ще раз».- «Гла-гле-глу-я!» - «Що ти собі думаєш, тварюко, що й у нас у раю будеш гугнявити! Спробуй іще раз, кедре ти ліванський».

Поїхали далі, а за ними ще довго лунав переляканий вереск гугнявого рекрута-ангела: «Гла-гле-глу-я!» - і крик ангела-капрала: «А-лі-лу-я, а-лі-лу-я, ти, корово йорданська!»

Потім вони побачили величну заграву над високою спорудою, як та Маріанська казарма в Чеських Будейовицях, а над нею два літаки, один ліворуч, а другий праворуч, і посередині між ними натягнене величезне полотно з величезним написом:

«K. UND K. GOTTES HAUPTQUARTIER». 396

Генерала Біглера висадили з автомобіля два ангели у формі польової жандармерії, взяли його за комір і потягли на другий поверх.

- Поводьтеся пристойно перед Господом Богом,- сказали йому нагорі перед одними дверима й увіпхнули його всередину.

Посеред кімнати, де на стінах висіли портрети Франца-Йосифа і Вільгельма, спадкоємця трону Карла-Франца-Йосифа, 397 генерала Віктора Данкеля, 398 ерцгерцога Фрідріха 399 і начальника генерального штабу Конрада фон Гетцендорфа, стояв господь бог.

- Кадете Біглер,- сказав господь бог з притиском,- ви мене не впізнаєте? Я ваш колишній капітан Сагнер з одинадцятої маршової роти.

Біглер заціпенів.

- Кадете Біглер,- знову заговорив Господь Бог,- яким правом ви привласнили собі титул генерал-майора? Яким правом ви, кадете Біглер, їздили в штабному автомобілі по шосе між ворожими позиціями?

- Насмілюсь доповісти...

- Рота на замок, кадете Біглер, коли з вами говорить Господь Бог.

- Насмілюсь доповісти,- знову починає, заникуючись, Біглер.

- Отже, ви не зволите заткнути пельку? - горлає на нього Господь Бог, відчиняє двері і гукає: - Два ангели, сюди!

Входять два ангели з рушницями через ліве крило. Біглер у них пізнає Матушича і Батцера.

Із уст Господа Бога лунає:

- Киньте його в сортир!

І кадет Біглер летить кудись, звідки жахливо смердить.

* * *

Напроти сонного кадета Біглера сиділи Матушич із денщиком капітана Сагнера Батцером і безперестанку грали в «шістдесят шість».

- Stink awer d’Kerl wie a’Stockfisch,- кинув Батцер, зацікавлено спостерігаючи, як уві сні кадет Біглер дуже підозріло крутиться.- Muss d’Hosen voll ha’n. 400

- Це може трапитися з кожним,- філософськи сказав Матушич.- Облиш його, не тобі ж його переодягати. Краще карти здавай.

Уже було видно світлову заграву над Будапештом, а понад Дунаєм промацував небо промінь прожектора.

Кадетові Біглеру вже знову снилося щось інше, бо він мурмотів крізь сон:

- Sagen Sie meiner tapferen Armee, dass sie sich in meinem Herzen ein unvergängliches Denkmal der Liebe und Dankbarkeit errichtet hat. 401

Біглер за цими словами знову почав крутитися, сморід ударив Батцерові в ніс, і він, плюнувши, зауважив:

- Stinkt, wie a’Heizlputza, wie a’bescheissena Heizlputza! 402

А кадет Біглер крутився все неспокійніше і неспокійніше. Його новий сон був надзвичайно фантастичний. Він захищає місто Лінц у війні за австрійські спадкові володіння.

Йому привиділись редути й укріплення навколо міста. Його головний штаб перетворився раптом у величезний лазарет. Усюди лежали недужі й трималися за живіт. Під палісадами міста Лінца їздять сюди й туди французькі драгуни Наполеона I.

А він, комендант міста, стоїть над тим усім, також тримаючись за живіт, і кричить якомусь французькому парламентерові: «Передайте своєму імператорові, що я не здамся...»

Потім біль у животі раптом ущух, і він кидається з батальйоном через палісади за місто, вперед до слави й перемоги, бачить, як надпоручник Лукаш підставляє свої груди під удар шаблі французького драгуна, щоб відвести його від Біглера, захисника оточеного Лінца.

Надпоручник Лукаш умирає біля його ніг з вигуком: «Ein Mann, wie Sie, Herr Oberst, ist nötiger als ein nichtsnutziger Oberleutnant!» 403

Оборонці Лінца, зворушені, відвертаються від умирущого, але тут зненацька Біглера вдаряє у сідницю картеч.

Біглер сягає рукою назад до штанів і відчуває, як щось липке мажеться по руці. Він кричить: «Санітари! Санітари!» - і падає з коня...

Батцер і Матушич підняли кадета Біглера з підлоги, куди він звалився з лавки, й знову поклали на місце.

Потім Матушич підійшов до капітана Сагнера і доповів, що з кадетом Біглером діються дивовижні речі.

- Мабуть, це не від коньяку,- сказав він,- це більше скидається на холеру. Кадет Біглер пив на всіх станціях воду. В Мошоні я бачив, як він...

- Ну, холера так швидко не розвивається, Матушичу. Скажіть пану докторові, він у сусідньому купе, хай подивиться на нього.

До батальйону був приділений військовий лікар, вічний студент медик і член корпорації буршів Вельфер. Він умів пити, фехтувати, одначе знав медицину, як свою власну кишеню. Скінчив медичні факультети