Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек
- Насмілюсь доповісти, ординарець одинадцятої роти Швейк...
- Дайте мені спокій із вашим Швейком,- гримнув капітан Сагнер.- Не думайте, кадете Біглер, що ви будете плести тут якісь інтриги проти надпоручника Лукаша. Ми послали туди Швейка... Ви на мене так дивитесь, немов я до вас чіпляюся... Так, я до вас чіпляюся, кадете Біглер... Якщо ви не вмієте шанувати свого начальника і намагаєтесь його компрометувати, то я з вами так порахуюся, що ви, кадете Біглер, надовго запам’ятаєте станцію Раб... Вихвалятися своїми теоретичними знаннями... Постривайте, хай тільки приїдемо на фронт. Отам ви покажете, на що ви здатні, коли доведеться йти в офіцерську розвідку через дротяні загородження. А ваш рапорт? Навіть цього я від вас не чув, коли ви ввійшли. Ані теоретично, кадете Біглер...
- Насмілюсь доповісти, пане капітане, 372 що замість ста п’ятдесяти грамів угорської ковбаси військо дістало по дві поштові листівки. Будь ласка, пане капітане...
Кадет Біглер подав командирові батальйону дві поштові картки, які видавала дирекція військового архіву у Відні, де начальником був генерал піхоти Войнович. На одному боці була карикатура на російського солдата - селянина з бородою, якого обіймає скелет. Під карикатурою був текст: «Der Tag, an dem das perfide Russland krepieren wird, wird ein Tag der Erlösung für unsere ganze Monarchie sein». 373 Друга картка була зроблена в Німецькій імперії. Це був подарунок австро-угорським солдатам. Зверху було надруковано: «Viribus unitis», 374 - а під цим малюнок: сер Едуард Грей 375 на шибениці, а внизу під ним весело козиряють австрійський і німецький солдати.
Під малюнками віршик, узятий із книжки Грейнца «Залізний кулак». Це були веселі куплети про наших ворогів. Німецькі газети писали, що Грейнцові вірші - це удари нагаєм, і в них міститься справжній нестримний гумор і незрівнянна дотепність.
Текст під шибеницею в перекладі:
ГРЕЙ
На шибениці, так аж гей,
Повисне, певне, Едуард Грей,
І справді, вже настав той час,
Та тільки клопіт є у нас:
Не хоче юду брать земля,
Дуб не дає свого гілля,
З Французької республіки осику
Ми привезем на цю огидну пику!
Капітан Сагнер ще навіть не прочитав тих віршів «нестримного гумору і незрівнянної дотепності», коли до штабного вагона влетів батальйонний ординарець Матушич.
Капітан Сагнер посилав його до телеграфу військової комендатури станції довідатись, чи немає випадково якихось розпоряджень, і Матушич приніс телеграму з бригади. Жодним шифровим ключем не треба було користуватися. Телеграма була не шифрована і звучала просто: «Rasch abkochen, dann Vormarsch nach Sokal». 376
Капітан Сагнер стурбовано покрутив головою.
- Насмілюсь доповісти,- сказав Матушич,- комендант станції просить вас до себе на розмову. Там є ще одна телеграма.
Згодом поміж військовим комендантом станції і капітаном Сагнером відбулася дуже секретна розмова.
Перша телеграма: «Швидко приготувати обід, а потім маршем на Сокаль»,- викликала збентеження: адже батальйон був на станції Раб.
І все ж таки її треба було віддати за призначенням. Адреса маршбатальйону дев’яносто першого полку, копія - маршовому батальйону сімдесят п’ятого полку, який був ще позаду. Підпис правильний: «Командир бригади Ріттер фон Герберт».
- Дуже секретно, пане капітане,- таємниче сказав військовий комендант станції.- З вашої дивізії одержано засекречену телеграму. Командир вашої бригади збожеволів. Його відвезли до Відня, після того як він розіслав кілька дюжин таких телеграм у всіх напрямках. В Будапешті ви, напевно, одержите подібну телеграму. Всі його телеграми треба, безперечно, анулювати. Але ми ще досі не дістали жодної вказівки. Я маю, кажу, тільки наказа з дивізії, щоб нешифрованих телеграм не брати до уваги. Але вручити їх я мушу, бо в цій справі я не одержав від своїх інстанцій жодної вказівки. Через свої інстанції я робив запити в штабі корпусу армії, і проти мене розпочали слідство... Я кадровий офіцер колишньої саперної служби, брав участь у будівництві нашої стратегічної лінії в Галичині... Пане капітане,- сказав він за хвилину,- нас, старих, вони б раді одразу на фронт. Сьогодні у військовому міністерстві цивільних інженерів-залізничників, що склали іспити на однорічників, як собак нерізаних... А зрештою, ви за чверть години поїдете далі... Пам’ятаю, як одного разу в кадетській школі в Празі я, ваш старший товариш, допомагав вам вилізти на бруси. Тоді нас обох залишили без відпустки. Ви билися з німцями в своєму класі. 377 Разом з вами вчився Лукаш, і ви, здається, були найкращими друзями. Коли ми дістали цю телеграму із списками офіцерів маршового батальйону, які проїжджають станцію, я все ясно пригадав... Так, час минає... Кадет Лукаш був мені тоді дуже симпатичний.
На капітана Сагнера вся ця розмова справила дуже неприємне враження. Він дуже добре знав того, з ким говорив, комендант у кадетській школі керував протиавстрійською опозицією, а пізніше з них обох ці настрої вибило бажання зробити кар’єру. Найнеприємніша була згадка про надпоручника Лукаша, якого всюди з невідомих приводів обходили.
- Надпоручник Лукаш - чудовий офіцер,- підкреслено сказав капітан Сагнер.- Коли відходить поїзд? Комендант станції глянув на годинник.
- За шість хвилин.
- Іду,- заквапився Сагнер.
- Я думаю, що ви мені, Сагнере, щось скажете.
- Also, nazdar, 378 - відповів Сагнер і вийшов з приміщення станційної комендатури.
* * *
Повернувшись до штабного вагона, капітан Сагнер знайшов усіх офіцерів на своїх місцях. Грали групами у чапари (frische viere), не грав лише кадет Біглер. Він перегортав початі рукописи про воєнні події, бо хотів відзначитися не лише на полі бою, але й на літературній ниві як літописець цих подій. Володар дивних крил і риб’ячого хвоста хотів бути визначним воєнним письменником. Його літературні спроби починалися багатообіцяючими заголовками. В них, щоправда, відбивався мілітаризм цього часу, але теми не були ще опрацьовані, і на чвертках паперу було позначено тільки назви праць, які мали народитися.
«Образи солдатів великої війни», «Хто почав війну?», «Політика Австро-Угорщини і виникнення світової війни», «Воєнні нотатки», «Австро-Угорщина і
