Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

Кадет Біглер справді не виявляв ніякого хвилювання. Він був надзвичайно спокійним і повторював у думці, що так чи інакше, а він страждає за найяснішого монарха.

Штабний лікар наказав всунути термометр кадетові Біглерові в пряму кишку.

- Остання стадія холери,- вирішив лікар,- ознаки скорого кінця. Крайнє послаблення, хворий утрачає відчуття оточення, його свідомість потьмарена. Він усміхається в передсмертних корчах.

Кадет Біглер під час цієї маніпуляції справді по-мученицькому всміхався і вдавав з себе героя. Коли йому запихали термометр у пряму кишку, він навіть не поворохнувся.

«Наявні симптоми повільного вмирання від холери,- подумав лікар.- Пасивність...»

Для впевненості лікар спитав мадярського санітара унтер-офіцера, чи не було в кадета Біглера блювоти і проносу у ванні.

Діставши заперечну відповідь, він уважно поглянув на Біглера. Коли при холері припиняється пронос і блювота, це знову ж таки, як і попередні симптоми, ясна картина того, що для хворого настають останні години життя.

Кадет Біглер, якого витягли з теплої ванни й зовсім голого поклали на ліжко, змерз як собака, аж зубами видзвонював. На тілі в нього висипала гусяча шкіра.

- Бачите,- сказав штаб-лікар по-угорському,- його морозить, ноги й руки холодні. Це кінець.

Нахилившись над кадетом Біглером, спитав по-німецькому:

- Also wie geht’s? 410

- S-s-se-hr gu-gu-tt, 411 - зацокотів зубами кадет Біглер.- Eine De-deck-ke! 412

- Свідомість частково затьмарена, а частково прояснюється,- сказав знову по-угорському штабний лікар.- Тіло дуже схудле, губи й нігті повинні були б почорніти... Це вже мій третій випадок, коли хворий умирає від холери, а нігті й губи не чорніють...

Він знову нахилився над кадетом Біглером і говорив далі по-угорському:

- Серце не прослухується.

- Ei-ei-ne-ne De-de-de-deck-ke-ke,- знову зацокотів зубами кадет Біглер.

- Це його останні слова,- сказав штабний лікар санітарові.- Завтра його поховаємо разом з майором Кохом. Зараз він знепритомніє. Його документи в канцелярії?

- Напевно, там,- спокійно відповів унтер-офіцер.

- Ei-ei-ne-ne De-de-deck-ke-ke,- благально дзвонив їм услід зубами кадет Біглер.

У палаті, де стояло шістнадцять ліжок, лежало тільки п’ятеро хворих, один з них - неживий. Він умер дві години тому й був прикритий простиралом. Небіжчик мав те ж саме прізвище, що й вчений, який відкрив холерну бацилу. Це був капітан Кох. Саме про нього говорив штабний лікар, що його завтра поховають разом з кадетом Біглером.

Кадет Біглер підвівся на ліжку і вперше побачив, як умирають від холери за найяснішого монарха. З чотирьох ще живих двоє вмирали, задихалися й синіли, причому щось кричали, але не можна було розібрати, якою мовою. Це було скоріше здушене харчання.

Двоє інших, з дуже бурхливою реакцією, що свідчила про одужання, скидалися на людей у тифозній гарячці: вони вигукували щось незрозуміле і вистромлювали з-під ковдри схудлі ноги. Над ними стояв бородатий санітар, що розмовляв штірійським діалектом (як розпізнав кадет Біглер) і втихомирював їх:

- У мене також була холера, моє золоте панство, але я не бив ногами по ковдрі. Тепер уже з вами все добре, дістанете відпустку і... Не кидайся,- гаркнув він на одного, який так шпурнув ковдру, що вона полетіла йому аж на голову.- Це у нас заборонено робити. Маєш гарячку, то й радій, принаймні не повезуть звідсіля з музикою. Ви вже обидва видряпалися.

Він поглянув навколо себе.

- Ось ті двоє вже померли. Ми так і сподівалися,- сказав він добродушно,- отож радійте, що вас це минуло. Треба йти по простирала.

За хвилину він повернувся і прикрив простиралами померлих. У них були зовсім чорні губи, і нігті на руках також почорніли. Санітар витяг руки з-під ковдри і спробував запхати язики назад у рот, потім став навколішки біля постелі й почав молитися:

- Heilige Marie, Mutter Gottes... 413

Молячись, старий санітар із Штірії дивився на своїх пацієнтів, які видужували, бо їхня гарячка свідчила про повернення до життя.

- Heilige Marie, Mutter Gottes,- набожно повторював санітар, коли зненацька якийсь чоловік поплескав його по плечу.

Це був кадет Біглер.

- Слухайте,- сказав він,- я... купався... Тобто, мене купали. Дайте мені ковдру... Мені холодно.

- Це надзвичайний випадок,- сказав півгодиною пізніше штабний лікар кадетові Біглеру, який лежав під ковдрою.- Ви, пане кадете, одужуєте. Завтра ми переведемо вас у запасний лазарет до Тарнова. Ви - носій холерних бацил... Ми зробили в науці такий крок уперед, що це вже можна встановити. Ви з дев’яносто першого полку...

- Тринадцятий маршовий батальйон,- відповів за кадета Біглера санітарний унтер-офіцер.- Одинадцята рота.

- Пишіть,- наказав штаб-лікар.- «Кадета Біглера, тринадцятий маршовий батальйон, одинадцята маршова рота, дев’яносто перший полк, надсилаємо на лікарський догляд до холерних бараків у Тарнов. Носій холерних бацил...»

Ось так кадет Біглер, натхненний воїн, перетворився в носія холерних бацил.

2. У БУДАПЕШТІ

У Будапешті на військовому вокзалі Матушич приніс капітанові Сагнеру телеграму, яку надіслав бідолашний командир бригади, відправлений до санаторію. Вона була не шифрована і мала такий самий зміст, як і попередня: «Швидко приготувати обід і потім маршем на Сокаль». До цього ще було додано: «Обоз зарахувати до східної групи. Розвідка касується, тринадцятому маршовому батальйону збудувати міст через ріку Буг. Докладніше в газетах».

Капітан Сагнер негайно вирушив до коменданта вокзалу. Комендант, невеличкий на зріст, товстенький офіцер, зустрів його привітно.

- Ну й витворяв же ваш бригадний генерал, хай йому грець,- промовив він, регочучи на все горло.- Але ми зобов’язані вручити вам цю нісенітницю, бо з дивізії ще не надійшло розпорядження щодо генералових телеграм. Учора тут проїздив чотирнадцятий маршовий батальйон сімдесят п’ятого полку, і командир батальйону дістав телеграму: видати його людям по шість крон як особливу нагороду за Перемишль,- і водночас прийшов ще наказ, щоб кожний солдат відрахував з тих шести крон дві крони на воєнну позику... За точними відомостями, у вашого бригадного генерала параліч.

- Пане майоре,- сказав капітан Сагнер комендантові військового вокзалу.- Згідно з полковим наказом і з маршрутом, ми їдемо до Гедельйо. 414 Тут команді належить одержати