Діти капітана Гранта - Жуль Верн

- Вони зібралися навколо ватажка,- зашепотів хлопчина,- вимахують руками... виють... Каї-Куму хоче говорити...

Він помовчав трохи, тоді заговорив знову:

- Каї-Куму щось каже до них. Дикуни затихли... Слухають його...

- Очевидно,- сказав майор,- Каї-Куму, оберігаючи нас, має певну особисту мету. Він хоче обміняти полонених на ватажків свого племені! Та чи пристануть його воїни на такий обмін?

- Так... вони його слухають,- шепотів Роберт далі.- Вони розходяться... Одні повертаються до своїх хижок... інші залишають фортецю...

- Ти правду кажеш? - скрикнув майор.

- Так, пане Мак-Наббсе,- підтвердив Роберт,- Каї-Куму залишився сам з воїнами, що прибули в човні. Еге! Один з них прямує до нас.

- Злазь, Роберте,- наказав Гленарван.

Тут леді Гелена підвелася й схопила чоловіка за руку.

- Едварде,- мовила вона твердим голосом,- ні я, ні Мері Грант не повинні потрапити живими до рук дикунів!

І, кажучи це, вона простягла Гленарванові набитий револьвер.

- Зброя! - вигукнув він, і очі його заблищали.

- Так! Маорійці не обшукують полонених жінок. Але ця зброя, Едварде,- для нас, тільки для нас!

- Гленарване,- квапливо попередив Мак-Наббс,- сховайте револьвер! Це ще не на часі...

Револьвер зник під Гденарвановою одежею. Мата, що закривала вхід, одхилидася. Увійшов тубілець і подав знак йти за ним. Гленарван з товаришами, тримаючись щільною купкою, перетнули па й зупинилися перед Каї-Куму.

Навколо ватажка зібрались найзначніші воїни його племені. Поміж них вирізнявся маорієць, чия пірога приєдналась до піроги Каї-Куму там, де Погайвена впадає у Ваїкато. Це був кремезний чолов’яга років сорока з похмурим звірячим обличчям. Звався він Кара-Тете, тобто новозеландською мовою «Яросливий». Каї-Куму ставився до нього з певною повагою, а вишукане татуювання Кара-Тете свідчило про його високе становище серед одноплемінців. А втім, спостережлива людина зрозуміла б: між двома ватажками існує суперництво. Майор зауважив, що впливовість Кара-Тете дратувала Каї-Куму. Обидвоє стояли на чолі могутніх племен Ваїкато й мали однакову владу. Отож хоч зараз Каї-Куму всміхався, в очах його залягла глибока ворожість.

Каї-Куму почав допит.

- Ти англієць? - спитав він Гленарвана.

- Англієць,- не вагаючись одказав той, розуміючи, що треба відповісти саме так, аби полегшити обмін.

- А твої супутники? - питав далі Каї-Куму.

- Мої супутники так само англійці, як і я. Ми мандрівники; наш корабель загинув. Але, коли хочеш знати, ми не брали участі у війні.

- Ну то й що? - брутально втрутився до розмови Кара-Тете.- Всі англійці - наші вороги. Твої земляки загарбали наш острів, попалили наші селища!

- Вони чинять несправедливо,- мовив повагом Гленарван.- Це я кажу тому, що так думаю, а не тому, що я в твоїй владі.

- Слухай,- знову заговорив Каї-Куму.- Тогонга, верховний жрець Нуї-Атуа, 94 потрапив до рук твоїх братів. Він - бранець пакекас. 95 Наш бог велить нам врятувати його життя. Я хотів би вирвати твоє серце, я хотів би, щоб твоя голова й голови твоїх супутників довічно стирчали на палях цієї огорожі! Але Нуї-Атуа сказав своє слово.

Кажучи це, Каї-Куму, який досі чудово володів собою, аж затремтів з люті, й дике збудження спотворило його вид.

Проте за кілька хвилин він спитав уже спокійнішим голосом:

- Чи думаєш ти, що англійці обміняють тебе на нашого Тогонга?

Гленарван завагався й пильно подивився на маорійського ватажка.

- Я не знаю,-мовив він; помовчавши хвилину.

- Відповідай,- наполягав Каї-Куму,- чи твоє життя варте життя нашого Тогонга?

- Ні,- відповів Гленарван,- я не ватажок і не жрець серед своїх.

Паганель, вражений цією відповіддю, здивовано глянув на Гленарвана.

Каї-Куму, здавалось, також зчудувався.

- Отже, ти сумніваєшся? - спитав він.

- Я не знаю,- повторив Гленарван.

- Твої не погодяться обміняти тебе на нашого Тогонга?

- Самого мене? Ні. Нас усіх - можливо.

- В нас, маорійців, міняють голову на голову,- мовив Каї-Куму.

- Запропонуй спочатку обміняти свого жерця на цих жінок,- сказав Гленарван, указуючи на Гелену й Мері Грант.

Гелена хотіла кинутися до чоловіка, але майор затримав її.

- Ці дами,- казав далі Гленарван, шанобливо схилившись перед Геленою й Мері Грант,- посідають високе становище в своїй країні.

Ватажок холодно глянув на свого полоненого. Недобра усмішка скривила його уста; але він одразу ж затамував її й відповів, ледь стримуючись.

- Ти сподіваєшся обманути Кай-Куму брехливими словами, клятий європейцю? Ти гадаєш, очі Каї-Куму не вміють читати в людських серцях?

І, вказавши на Гелену, додав:

- Це твоя жінка!

- Ні! Моя! - вигукнув Кара-Тете.

Відштовхнувши полонених, він простяг руку й поклав її на плече Гелени, яка пополотніла від цього дотику.

- Едварде! - крикнула нещасна жінка, заціпенівши з жаху.

Гленарван, не зронивши й слова, підняв руку. Розлігся постріл. Кара-Тете впав мертвий.

На звук пострілу сила тубільців повискакували з хижок. Фортеця за хвилину захрясла людьми. Сотні рук загрозливо простяглись до нещасних полонених. Револьвера видерли з Гленарванових рук.

Каї-Куму метнув на Гленарвана дивний погляд. Потім, прикривши вбивцю одною рукою, він підніс другу, втихомирюючи натовп, готовий кинутися на «триклятих європейців».

Урешті його голос узяв гору над лементом юрби.

- Табу! Табу! - закричав він щосили.

По цім слові натовп завмер нерухомо перед Гленарваном і його супутниками, вмить врятованими немов якоюсь надприродною силою.

За кілька хвилин полонених відвели до їхньої в’язниці - священного дому Варе-Атуа. Але ні Роберта Гранта, ні Жака Паганеля поміж них не було.

Розділ XII
ПОХОРОН МАОРІЙСЬКОГО ВАТАЖКА

Каї-Куму, як то часто бувало в Новій Зеландії, поєднував звання «арікі», тобто жерця, й ватажка племені. Як жрець, він мав право накладати на людей та речі заборону - табу.

Ця заборона, спільна зі звичаями полінезійських народів, має на меті насамперед негайно припинити будь-які зносини з тими особами або вживання тих речей, на які накладено табу. За віруваннями маорійців того, хто доторкнеться нечестивою рукою до істоти чи