П'ятірка з хвостиком - Нестайко Всеволод
І в перших класах теж.
Ну що то, люди добрі, за такий закон дивовижний – не-боягузів ніхто й пальцем не зачіпає, а як ти боягуз, то наче на тобі написано: кожен і ліктем штовхне, і на ногу наступить, ще й облає при цьому – чого крутишся, мовляв, під ногами. Біда та й годі!
До речі, Валя не був такий вже немічний, слабосилий. Міг би, здається, постояти за себе. Та не піднімалася в нього на інших рука, не наважувався. Боявся. Одійде, ковтне образу, поплаче тихцем – "і вся ігра", як каже семикласник Вася Лоб.
Скільки разів вирішував Валя, казав собі: "Ну, все! Із завтрашнього дня перестаю боятися. Все!"
Та наставало завтра, і хлопці стрибали з височенького шкільного ґанку. А Валя підходив до краю, зазирав униз, у животі в нього тенькало, хололо, і він рачкував назад. Або натискали хлопці кнопки, набираючи код якоїсь квартири (на багатьох київських будинках встановлено автоматичні замки до вхідних дверей). Відгукнеться у динаміку тріскучий голос: "Така-то квартира слухає". Хлопці у мікрофон: "Здрастуйте, я ваша тьотя!" – і ходу, регочучи. Герої!.. А Валя вже й одважиться, кнопки натисне, та тільки голос почує, тремтить увесь і, слова не сказавши, щодуху тікає.
Ну що ти скажеш!
Важко жити боягузові у цьому складному світі, де на кожному кроці підстерігає тебе щось несподіване й небезпечне.
Особливо отруювала життя хлопцю одна людина. Кирпата, щербата, з відстовбурченими вухами. Вчилася ця людина в іншій школі, але жила у прохідному дворі, через який Валя ходив у крамницю. Це був хлопчик одного з Валею віку і такий самий на зріст, може, навіть на сантиметр нижчий.
Але нікого Валя так не боявся, як його.
Валя не знав його імені й називав його Фрукт. Колись він чув, яку черзі один дядечко сказав обурено про іншого, що ліз без черги: "Ну, фрукт! Я ще такого не бачив".
Фрукт ні разу Валю не вдарив. Але завжди, як Валя проходив, здаля робив погрозливий жест рукою і дивився так, що у Валі трусилися жижки і він прискорював ходу.
Вся справа в тому, що через плече у Фрукта висіли… боксерські рукавички. Завжди, коли Валя його бачив, Фрукт чи то йшов на тренування, чи то повертався. Хтозна.
Яка ж то була мука для Валі – ходити прохідним двором!.. І як її, скажіть, пережити, коли в одному з будинків того двору та ще й мешкала Майя Юхимець! Та сама Юхимець, що вчиться в тому ж таки п'ятому "А" і сидить з Маринкою Зозулею просто перед ним. Та сама Майя, на чиє рожеве вушко і виткий білявий кучерик на скроні він дивиться всі уроки…Більшість хлопців у класі пальму першості одностайно віддавали красуні Аллочці Граціанській.
А Валі подобалася Майя Юхимець.
Ну й що, що в неї носик бараболькою. І одна брова трохи вища, а друга нижча. Зате які в неї очі! І які ямочки на пухленьких руках біля ліктів!.. І вся вона яка!
Та як завжди у п'ятому класі, коли тобі подобається якась дівчинка, вона на тебе зовсім не зважає.
Майя і Маринка весь час про щось таємничо шепотіли, раз у раз тихо скрикуючи, щоб хтось почув: "Уявляєш! Потрясно!"
Валя зітхав.
Як йому хотілося бути героєм! Зробити таке, що роблять тільки сміливі, відважні люди. Щоб Майя захоплено ахнула. Ну, а заодно й Маринка Зозуля. Хай ахає й вона, йому не шкода…
Валя, як усі боягузи, особливо любив книжки й фільми про героїв. Скільки ж то він подвигів здійснив у думках і мріях! А в житті тільки й знав, що приховував своє боягузтво, щоб зовсім не осоромитись. І, як усі боягузи, виявляв неабияку фантазію й винахідливість, коли хитрував, вибріхувався, викручувався, щоб не бачили, особливо дівчатка, як він боїться. Важко бути боягузом!
І от одного разу…
Мама послала його в крамницю. Можна було, звісно, не йти прохідним двором. Але в обхід дуже далеко – треба пройти квартал, потім іще один перпендикулярною вулицею, потім знову цілий квартал… А мама просить швидше. І до того ж двічі вже він ходив прохідним двором і Фрукта не зустрічав. Може, той захворів або й зовсім переїхав у інший район – бувають же такі щасливі несподіванки. І Валя повернув у прохідний.
Та тільки він завернув за ріг, як…
Перше, що він побачив, це була Майя Юхимець та Маринка Зозуля. Вони стояли на балконі будинку, за ріг якого він завернув.
Друге – це був Фрукт із боксерськими рукавичками через плече. Він сидів на східцях біля під'їзду будинку, що навпроти.
Майя і Маринка Валю ще не помітили – вони стояли, опершись на бильця, боком до нього. Але ще крок – і вони його помітять. Відступати назад ризиковано – побачать, як він тікає.
Єдиний вихід – кинутися у кущі бузку під балконом. Що Валя й зробив зі спритністю просто-таки дивовижною.
Балкон, де стояли дівчатка, був на другому поверсі просто над Валею, і він добре чув їхні голоси.
– … а він раптом як зарегоче, – продовжувала щось розповідати Маринка. – А я отак подивилася і… все! А він як скривиться…
– Смішнюля! – пхикнула Майя.
– Ой, вони взагалі такі смішнюлі!
– І задавулі. Думають, що ніхто нічого не розуміє, які вони…
– Ага-га… Комедія!
Судячи з розмови, Валю вони не помітили.
Але Валя раптом уявив, як він проходить повз Фрукта, а той робить свій жест, а може, сьогодні не тільки жест… А Майя і Маринка дивляться з балкона, наче в театрі.
Буде їм комедія!.. Буде він їм зараз такий смішнюля, що…
У Валі потемніло в очах…
Фрукт сидів собі на східцях і не збирався нікуди йти. Ну що робити?
І з-під балкона не висунешся, бо ті окаті дівчата одразу вгледять. Ще й гукнуть чого доброго. Куди тоді?… Фрукт же одразу підгребе, підрулює…
Ну й ситуація!.. Хоч до вечора сиди. А мама? А крамниця?…
Дівчатка нагорі замовкли. Невже помітили?
І раптом…
Раптом у дворі з'явився якийсь чорнявий незнайомий хлопчина.
Він сміливо йшов до Фрукта.
Фрукт підвівся зі східців.
Чорнявий підійшов і глузливо усміхнувся:
– Мухамед Алі!.. Ану дай сюди! – і він схопив рукою боксерську рукавичку.
Фрукт лякливо одсахнувся:
– Не чіпай!
– Козел!.. Ти ж ні разу їх і не надівав. Я ж знаю. Я ж знаю. Я ж за тобою вже давно стежу… Ти ж просто носиш їх… для показухи…
– Пусти! – Фрукт плаксиво скривився.
– Поносив – дай іншому поносити, – чорнявий рвонув рукавичку до себе.
І враз Валя збагнув: та Фрукт же звичайний боягуз, такий, як і він!
І рукавички боксерські він носить для хоробрості!
І так Валі стало радісно й весело від того відкриття, що він аж реготнув уголос.
То чого ж він тут ховається у кущах? Чого?
От коли пройти треба гоголем повз ворога свого осоромленого!.. На очах прекрасної Майї Юхимець і Маринки Зозулі.
Валя вихопився з кущів і швидким бадьорим кроком із презирливою усмішкою поспішив через двір.
Побачивши, як Валя рішуче наближається, чорнявий раптом завмер, пильно глянув на нього, потім перевів погляд на Фрукта, потім знову на Валю. В очах його майнув переляк.
І коли Валя підійшов зовсім близько, чорнявий криво посміхнувся.
– Та нате вам ваші рукавички! Дуже вони мені потрібні! – він кинув уже одібрані у Фрукта рукавички на землю і, насвистуючи, швидко пішов геть.
Валя аж спинився від несподіванки.
Фрукт схилився, піднімаючи рукавички. Потім випростався, глянув мигцем на Валю, одвернувся убік, тихо пролепетав: "Спасибі!" – і шмигонув у під'їзд.
І тільки тоді Валя остаточно збагнув, що сталося.
Його, боягуза, злякався чорнявий чужак-заброда, що одбирав боксерські рукавички у Фрукта! У Фрукта, якого Валя так боявся. І Фрукт йому, Валі, сказав: "Спасибі". За порятунок.
Та ще ж… це…Валя зиркнув на балкон. На балконі не було нікого. Невже не бачили? Невже раніше пішли з балкона і нічого не бачили?! Отже…
І все одно радість, ні з чим не зрівняна радість охопила Валю.
… Звичайно, не думайте, люди добрі, що Валя одразу, в одну мить став одчайдушним сміливцем. Так не буває.
Але якщо боягуз уперше подолав свій страх, відчув, що він на щось, може, здатний, і спромігся на якийсь бодай незначний учинок – не такий він уже й боягуз.
Наступного дня Валя йшов до школи веселий і радісний. Не було в його душі колишнього страху. І усміхався він упевнено як ніколи.
Гришка Гонобобель, який завжди, коли Валя проходив, жартома замахувався на нього, а потім повільно опускав руку, усміхаючись: "Не бійсь! Дядя жартує!" – на цей раз лише ковзнув по ньому поглядом і не замахнувся.
Майя Юхимець і Маринка Зозуля вже сиділи за партою і про щось, як завжди, шепотілись.
Побачивши Валю, вони лукаво усміхнулись. І в поглядах їхніх було щось нове.
"Може, все-таки вони бачили?…" – радісно тьохнуло Валине серце.
Ех, як же ж гарно бути небоягузом!..
* * *
Валя повільно звів очі на Шурочку:
– Але ви ж певні, ви ж знаєте, що це не я…
– Нічого ми не певні, нічого ми не знаємо, – щиро сказала Шурочка. – Якби знали, не питали б… У тому-то й справа, що не знаємо…
Коли вони одійшли од Валі, Тіна, зітхнувши, сказала:
– Даремно ми його образили… Він вирішив, що ми кепкуємо, насміхаємося… А він не такий поганий хлопець, – Тіна докірливо зирнула на Таю. – Теж іще!.. "У житті так буває"… Агата Крісті!..
– Ну, я ж думала… Я не хотіла, – почервоніла Тая. – Ну, гаразд, дівчатка, не сваріться, – сказала Шурочка. – Взагалі-то, щоб знайти сумку з такими грошима і не оддати відразу комусь із дорослих, самому понести в міліцію, та ще й не просто, а подзвонити і потім утекти – треба мати характер…
– Звичайно! – підтвердила Тіна.
– Авжеж! – кивнула Тая.
– Ну, тоді це Дениско! – сказала Наталі.
Дениско Чорногуз
Дениско Чорногуз – хлопчик пещений, вихований. Завжди в чистенькій гарній сорочечці, у випрасуваному костюмчику. І зачіска завжди акуратненька – бабуся двічі на місяць водить його у перукарню. Битися він не любив, ніколи не бився, до всіх завжди був люб'язний, ввічливий – і до хлопців, і до дівчаток. Ніколи не гасав войовничо подвір'ям з іграшковим автоматом, галасуючи одчайдушно: "Тра-та-та-та-та!" Не вигукував страшним голосом: "Падай! Ти вбитий!" Гарний спокійний хлопчик.
І тому всі у п'ятому "А" дуже здивувалися, коли дізналися, що Дениско всерйоз збирається стати десантником. Кадровим військовим.
Адже ще зовсім недавно у першому, другому класі він висловлював інші бажання. У першому класі він хотів бути директором школи. Як Вадим Григорович. Хоча не можна сказати, що це така вже мирна професія.
У другому– науковцем-лінгвістом. Як його тато В'ячеслав Іванович.
