Лонг - Пастуша повість про Дафніса і Хлою - Лонг

Він набрався б духу, щоб проникнути в двері, коли б тільки була для цього приключка, і вигадував якусь, щоб увійти: «Я прийшов, щоб засвітити вогню».- «Але хіба в тебе нема сусідів на обширі одного стадія?» - «Я прийшов, щоб попросити хліба».- «Але торбинка повна запасів».- «Вина я бажаю».- «А оце ж тільки вчора чи позавчора ти вичавлював виноградний сік».- «Вовк гнався за мною».- «А де ж сліди вовка?» - «Пташок я ловити прийшов».- «Чому ж ти не йдеш додому, якщо ти впіймав щось?» - «Я хочу бачити Хлою».- «Але хто ж признається в цьому перед батьком та матір’ю дівчини?» - «Я буду співати».- «Все навкруги мовчить».- «Але все це дуже підозріло. Краще так, я буду мовчати; на весні я побачу Хлою, тому що, як бачу, цілу зиму не судилося бачити Хлою». В таких думках він збирав свою здобич, щоб піти геть, як трапилось ось що, неначе Ерот змилувався над ним.

7. Дріасова сім’я сиділа за столом: м’ясо вже було розділене, хліб поданий, вино змішане в келехах. Один з вівчарських псів, підстерігши хвилину неуваги, вкрав шматок м’яса і втік з ним за двері. Дріас, розгніваний цим, бо шматок був його, схопив поліняку і погнався за псом, немов дойда. Переслідуючи і прибігши до плюща, він побачив Дафніса, який узяв свою здобич на плечі і вже мав тікати. Відразу забув старий м’ясо і пса і, покликнувши голосно: «Здоров був, юначе!» - обійняв і поцілував його і взяв його з собою до хати. Побачивши одне одного, Дафніс і Хлоя мало не впали додолу; але вони зробили зусилля, оволоділи собою і втримались на ногах, а далі привітались і поцілувались. Це й були найкращі ліки для них, щоб не впасти.

8. Досягши, проти сподіванки, поцілунка і побачення з Хлоєю, Дафніс сів ближче до вогню і, знявши з плеч горлиць і косів, поклав на стіл і розповів як він, коли йому надокучило сидіти вдома, пішов на полювання і як він одних птахів наловив тенетами, а других клеєм, коли вони ласувались ягодами мірти й плюща. Ті похвалили далекосяглого мисливця33 і запросили його їсти те, що лишив собака, а Хлої звеліли налити йому вина. І вона чемно подала всім келехи, а Дафнісу - наостанку, бо удавала розгнівану за те, що він, дійшовши до її хати, був ладний знов утекти, її не побачивши. Проте, перш ніж подати йому келех, вона вмочила сама свої губи, а тоді подала йому пити. Він же, хоч і відчував спрагу, пив довгими ковтками, щоб продовжити насолоду.

9. Скоро на столі не стало м’яса і хліба, і ті, що лежали круг стола, почали питати Дафніса про Мірталу й Ламона і називали їх щасливими, бо доля послала їм на старість таку підпору в ньому. Він зрадів від цих похвал, бо Хлоя їх чула. Вони затримали його в себе, бо наступного дня збирались принести жертву Діонісові; і небагато бракувало, щоб від захоплення Дафніс став на коліна перед ними замість перед Діонісом. Негайно вийняв він із пастушої торби всі медові коржі і впійманих пташок, яких приготували на вечерю. Вдруге наповнили келехи, вдруге запалили вогонь, а що ніч швидко настала, вони розважались другою трапезою, після якої то розповідали, то співали, поки нарешті розійшлися спати - Хлоя з своєю матір’ю, Дріас із Дафнісом. Хлоя не мала іншої радості, як те, що Дафніса побачить вона наступного дня знову. Але Дафніс був щасливий уві сні, бо вже спати у Хлоїного батька здавалось йому солодким, так що він обіймав і цілував старого, гадаючи, що обіймає й цілує Хлою.

10. Так настав день, мороз був над усяку міру, і північний вітер аж пік. Вони встали, зарізали на жертву Діонісові річне козеня, розвели великий вогонь і приготували їжу. Тим часом як Напа пекла хліб, а Дріас смажив козеня, Дафніс і Хлоя скористалися з вільної хвилинки і пішли перед хату, де ріс плющ. І як тільки вони знов поставили тенета й намазали лози клеєм, знов упіймали вони чимало птахів, а до того ніхто не заважав їм раз-у-раз цілуватись і весело розмовляти.- «Заради тебе прийшов я, Хлоє».- «Я знаю це, Дафніс».- «Заради тебе позбавляю я життя бідних косів».- «Чим я тобі подякую?» - «Пам’ятай про мене».- «Я пам’ятаю, клянусь німфами, яких я взяла за свідків моєї клятви, в тій печері, куди ми знов підемо, як тільки розтане сніг».- «Але, Хлоє, сніг ще глибокий, і я боюсь, що скоріше розтану я».- «Кріпися, Дафніс! Сонце гріє».- «Я хотів би, Хлоє, щоб воно було таке гаряче, як вогонь, що жере мені серце».- «Ти жартуєш і дуриш мене».- «Ні, клянусь тими козами, якими ти колись веліла мені клястись».

11. Коли Хлоя відповідала Дафнісові на його речі, подібно луні, їх покликали ті, що були з Напою, і вони поспішили до неї, несучи ще багатшу здобич, ніж учора. І зливши Діонісові перші краплі з келеха, вони бенкетували, увінчавшися плющем. Коли настав час, вони з вакхічними й веселими вигуками проводили Дафніса, наповнивши його пастушу торбинку м’ясом і хлібом. Крім того, вони дали йому з собою горлиць та дроздів для Ламона й Міртали, бо вони могли завжди наловити собі їх, поки тривала зима й вистачало плюща. Він повернувся додому, поцілувавши всіх інших перше, ніж Хлою, щоб її поцілунок лишився чистим для нього. І з того часу він кілька разів робив таку подорож, прикриваючись різними хитрощами, так що й зима для них проминула не без кохання.

12. Але як тільки почалася весна і розтанув сніг, як тільки знову розкрилась земля і проросли трави, всі пастухи повели свої стада на пасовище, а раніш за всіх вигнали свої отари Хлоя і Дафніс, бо вони служили могутнішому пастухові. Перша путь їх була до німф у печеру, звідти - до Пана, до його сосни, нарешті - до дуба, під яким вони лежали й стерегли свої стада і цілувалися. Знову стали шукати вони квітів, щоб увінчати богів. Але їх тільки но виманив на поверхню землі ніжний легіт і гріюче сонце. Проте вони знайшли фіалки й нарциси, і шпажник, і всіх перших дітей весни. Хлоя і Дафніс принесли в жертву статуям, уквітчавши їх при цьому, свіже молоко деяких кіз і овець. Спробували вони також заграти на дудці, неначе хотіли змагатись у співах із солов’ями. Бо ці останні вже подекуди співали