Блакитна лінія - Ячейкін Юрій
Про весь перебіг подій. Від початку до кінця. Не мішаючи ніяких подробиць. Особливо наголосіть на моментах, які фігурували в нашій бесіді.
— Слухаюсь!
— Після того негайно передайте затриманого під особисту розписку кримінальному раднику пану Йону Патцігу із зондеркоманди "Червона капела". Знаєте таку?
— На жаль…
— Її особовий склад розміщено в казармі в’язниці на Плетцензеє.
— Де відбуваються страти?
— Так. Ви все зрозуміли? Тільки пану Патцігу під особисту розписку. Якщо його не виявиться на місці, розшукайте. Але — тільки йому!
— Слухаюсь, пане обергрупенфюрер! — виструнчився Хейніш. — І… і дякую! — додав непевно.
Але влучив точно.
— Отож! Надалі будьте обережніші.
— Цей випадок я запам’ятаю на все життя.
— Ще б пак! Інакше ви його собі одразу вкоротите. Виконуйте наказ!
"Ну що, Мюллере? — зловтішно подумав шеф СД, коли за Хейнішем зачинилися двері. — Чи не добрячу ломаку я встромив тобі в колеса? А ти хотів встромити її мені…"
Розділ восьмий
ДВА ПОВІДОМЛЕННЯ З ІНТЕРВАЛОМ
Того вечора генерал Сербулов був далекий від почуття гострого неспокою, що виникло буквально за кілька хвилин. Він сидів за своїм широким письмовим столом, уважно — аркуш за аркушиком — переглядав папери і розмірковував. Про характер його роздумів можна легко дізнатися по копіях коротких повідомлень, давніх і свіжих, які він аналізував, беручи до уваги всі факти.
Папка, що лежала перед ним на столі, була досить грубенька. Папери всі до одного мали позначку найвищої секретності. Це були розшифровані повідомлення, що надійшли до Центру дуже здалеку, і щоразу— з ризиком для життя відправника.
"Директору.
Через Лонга, від директора швейцарського авіаційного товариства, який щойно повернувся з Мюнхена, де провадив переговори з німецьким товариством "Люфтганза":
1. Німецька авіація нараховує зараз 22 тисячі машин першої і другої лінії, окрім того, 6 000–6 500 транспортних літаків "юнкерс-52".
2. Зараз у Німеччині щоденно випускається 10–12 пікірувальних бомбардувальників.
3. З’єднання бомбардувальної авіації, яке досі базувалося на острові Кріт, перебазовано на Східний фронт: переважна частина — до Криму, решта — на інші ділянки півдня.
4. Втрати Німеччини на Східному фронті становили з 12 червня до кінця вересня 45 літаків на день.
5. Новий літак типу "месершміт" має дві гармати і два кулемети. Всі’ вони встановлені на крилах. Швидкість 600 км на годину…"
"Директору.
Блискавка.
Генштаб очікує зараз вищого піку радянського наступу, а саме — великого наступу Червоної Армії в районі Курська в напрямку Глухів — Конотоп і в свою чергу планує прорив радянських армій з району Харкова силою не менш 2-х корпусів між Богодуховом і Конотопом…"
"Директору.
Блискавка.
Росіянам удалося прорвати фронт у районі дій 61-і гренадерської дивізії (18-ї армії під командуванням генерала Ліндеманна). Німці дізналися, що триває концентрація радянських сил на Нижньому Волхові і в районі Ленінграда. Німецьке головне командування вважає, що останнім часом до Ленінграда, через Мурманськ і Вологду, надійшла велика кількість воєнних матеріалів, а також військ через Шліссельбург і повітрям…
Німецьке головне командування чекає посилення російської активності в районах Неви, Волхова, Свіру.
З цієї причини німецьке командування вирішило прискорити спорудження оборонних рубежів та укріплень "Східний мур" у північному секторі, а саме: в Естонії та Латвії. У зв’язку з дещо критичним становищем на невському фронті ("Нева-фронт") довелося перекинути частину резервів, що знаходяться поблизу Оредежа. Ці резерви призначені також для забезпечення комунікацій між Сольцями і Дитячим Селом…"
У двері постукали.
— Прошу.
Увійшов схвильований черговий офіцер з дешифрувального відділу.
— Товаришу генерал, надзвичайна подія!
— Що трапилося? — одразу стурбувався генерал.
— Одержано першу шифровку з Берліна від Студентки. Характер повідомлення позитивний. Однак через кілька хвилин з того ж передавача ми одержали повідомлення про провал Пенелопи та арешт Меркурія.
— Негайно мені на стіл!
— Я приніс. Ось вони. — Черговий простягнув Сербулову тонюсіньку папочку.
— Дякую. Можете йти.
І ось вони перед ним — ці дві шифрограми, що надійшли одна за одною з невеликим інтервалом.
Перша:
"Професору.
Екзамен склала. Під дахом прописана. Хейніш очолив берлінський "Цепелін", діяльність якого контролює Ніка. "Ц" готує агентів для диверсій в тилу наших військ на Кавказі. Студентка".
Друга, з того ж передавача:
"Директору.
Фант.
Меркурія схоплено. Я…"
Фант — заздалегідь умовлена позначка про провал.
Далі намагалася передати відкритим текстом суттєве. На слові "я" передачу обірвано.
Генерал Сербулов сховав у долонях враз змарніле обличчя. Втрати! Скільки їх уже було… І завжди — найкращі люди… Власне, чому найкращі? Усі в критичних ситуаціях борються до кінця. А якщо гинуть, то як герої…
Це була лише миттєва слабкість.
За хвилину генерал Сербулов підняв трубку і навмисне сухим голосом, бо гамував безжально власні почуття, наказав черговому:
— Негайно розшукайте підполковника Калину і викличте до мене.
Він уявляв, як це сталося. Палахкотить вогонь — Пенелопа завжди розпалювала камін, коли працювала на рації. Про всяк випадок. У двері навально грюкають. Пенелопа кидає у вогонь радіограми й шифри, стріляє крізь двері, у вікна. Будиночок у неї хоч і на один поверх, але вікна розташовані височенько. Скільки в неї обойм? Скільки б не було, останню кулю береже для себе… Тільки навряд чи до цього дійде: тилові есесівці, що почувають себе в безпеці, не хочуть умирати під її кулями й тому "забувають" наказ взяти радистку живою. Автоматні черги зрешечують маленьку кімнатку звідусіль — крізь двері, з вікон… Так, живою Пенелопу не візьмуть…
Двері відчинилися, і в кабінет увійшов підполковник Калина.
— З’явився за вашим викликом, товаришу генерал! — чітко відрапортував він.
— Сідайте ближче до мене, Костянтине Васильовичу…
З того, як це мовив Григорій Іванович, підполковник збагнув: скоїлося щось надзвичайне, лихе, непоправне.
Він насторожено сів до столу, і генерал посунув йому тоненьку папку:
— Прочитайте.
Костянтин Васильович прочитав і зблід. "Марійка! Що з нею?" А Григорій Іванович поглянув на нього.
— Є підстави вважати, що з Студенткою поки все гаразд…
— Які, Григорію Івановичу? — з надією запитав підполковник Калина.
— Давайте проаналізуємо ситуацію. Який висновок ми можемо зробити з цих двох шифровок? Перша з них була передана в нормальній ситуації, друга — в критичній. Але вони надійшли з інтервалом у кілька хвилин. З цього випливає, що критична ситуація виникла раптово, непередбачено. Меркурій і Пенелопа не чекали провалу, не бачили вистежування, нічого їм не здавалося підозрілим. Інакше вони б нам негайно повідомили. Ви згодні з цим?
— Так, Григорію Івановичу, — схвильовано відповів Калина. — Але ж шифровка Студентки свідчить про те, що її зустріч із Меркурієм відбулася перед провалом.
— Правильно, — погодився генерал. — Меркурію було дано розпорядження передавати шифровки Студентки негайно. Але їхня перша запланована зустріч мала таку складну систему запобіжних заходів, що не могла не виявити можливого стеження. А якби був виявлений хоча б натяк на щось підозріле, зустріч не відбулася б. Вона сталася, отже, ніщо не віщувало небезпеки. Так само спокійно Меркурій прибув до Пенелопи. Отут, після передачі шифровки від Студентки, щось і сталося.
— Пеленгатори? — вголос подумав Калина. — Ні, не схоже…
— Так, не схоже, — знову погодився з ним генерал. — Нам відома система, яку виробила в своїх діях зондеркоманда Патціга, що полює за передавачами. Вони пеленгують діючу рацію і звужують коло пошуків із кожним виходом в ефір, якщо рація лишається на одному місці. Проте люди Патціга намагаються схопити радиста тихо, непомітно, щоб ніхто про це не дізнався. Потім місце перебування рації перетворюють у пастку. А що відбувається за повідомленням Пенелопи? Спочатку хапають Меркурія, потім зчиняють стрілянину, намагаючись відкрито вдертися до будинку Пенелопи. Це не лягає в схему дій зондеркоманди Патціга. У мене, що більше я вдумуюся в ситуацію, то твердіше складається враження, що діяв хтось сторонній, діяв грубо, зухвало, наспіх… От що його спонукало до цього, ми не знаємо. Якийсь дивний випадок… Ви, Костянтине Васильовичу, не знаєте Меркурія, а я з ним добре знайомий. Я виключаю той варіант, щоб він, ідучи до Пенелопи, не "перевірявся" і приволік за собою цілий натовп есесівців. Нісенітниця! Меркурій із тих, хто помічає тінь навіть захмареної ночі… Ні, стеження за ним не було! "Хвіст" він би швидко засік…
— То що ж це може бути?
— Не знаю. І давайте не будемо даремно губитися в здогадах. Аналізові піддаються лише факти. Своїми роздумами я тільки хотів підкреслити, що за логікою подій Студентка лишилася осторонь і перебуває поки що в безпеці. От тільки зв’язок із нами втратила…
— І пароль, — додав Калина.
— Чому "і пароль"? — перепитав генерал.
— Тому, що пароль на випадок провалу автоматично скасовується. Так її було попереджено. Оскільки, крім Меркурія, у неї нема виходу ні на кого іншого, тепер з нею зможе увійти в контакт лише добре знайома їй особисто людина, до якої вона відчуває повну довіру.
— Це так — маємо ще одне ускладнення… Проте поновити зв’язок із Студенткою треба неодмінно! За даними, які ми одержуємо, німці планують на літо ряд наступальних операцій. Усі — на півдні. Послідовність ударів невідома. Але точно знаємо, що серед них планується і новий наступ на Кавказ. Судячи з усього, агенти "Цепеліна" готуються до активних дій саме під час фронтального наступу. Це засвідчили й агенти шпигунської мережі, яка виявлена на Кавказі після повідомлень Студентки. Про це сповістив генерал Роговцев. Він дуже цінує вашу Марійку!
— Матвій Іванович, — трохи ніяково пояснив Калина, — для мене — як другий батько.
— До речі, радист із шпигунської мережі погодився на радіогру. Хоче врятувати своє життя. До ворога пішла важлива "деза"[6].
— Там, де працює Матвій Іванович, повний порядок.
— От що важливо: завдяки Студентці ми заохотили до співробітництва Ніку, що дозволяє нам повністю контролювати діяльність берлінського "Цепеліна". Матеріал у них, безумовно, з дня на день буде накопичуватись, а передати його воші не зможуть.
