Фольклорні записи - ч. 2 - Олена Пчілка

А баба каже:

- Не спечу, бо нема борошна!

- Та,- каже дід,- піди в комору, повигрібай у засіках, повимітай з бодні, 5 то й знайдеться трохи!

Пішла баба з віником, повигрібала, повимітала, і справді! Знайшлося трохи борошенця. Щоб розчинити хліб - мало, а спекти коржика - можна.

Взяла баба влила в те борошенце трішки води, вбила з пару яєчок, замісила, виробила коржика, запалила в печі й спекла.

Вийняла з печі, так не можна їсти - дуже гарячий коржик. Положила баба на вікно, щоб прохолов.

Дід уже так дожидає!

- Оце,- каже,- розломимо по половинці. Одна буде мені, а друга тобі - та й з’їмо.

А коржик слухає та й дума:

«Еге! Так ось на що вони мене спекли! Треба втікати!»

Та стриб з віконця на призьбу, а звідти на землю - і покотивсь, покотивсь далі, далі від дідової хатки..

Котиться коржик дорогою під ліском, коли зустріча його зайчик та й каже:

- Коржику, коржику! Я тебе з’їм.

А коржик каже:

- Та не їж мене, зайчику-лапанчику! Я тобі пісеньку заспіваю!

- Ну, співай! - каже зайчик.

Коржик і завів:

- Я по засіку метений,

Я на яйцях печений,

Я від баби втік,

Я від діда втік,

То й від тебе втечу.

Та й утік, поки зайчик слухав, розвісивши вушка.

Котиться, котиться коржик дорогою, коли зустріча його вовк та й гука:

- Коржику, я тебе з’їм!

А коржик каже:

- Ти не їж мене, вовчику-братику, бо як з’їси, то не почуєш моєї пісеньки, а я вмію добре співати.

- Ну, співай,- каже вовк.

- Я по засіку метений,

Я на яйцях печений,

Я від баби втік,

Я від діда втік,

То й від тебе втечу!

Та й покотивсь... Вовчик тільки зубами клацнув, бо він думав, що й пісеньку послухає, й коржика з’їсть, а не встиг, бо поки він лежав та слухав, то коржик швиденько втік.

Котиться собі та й котиться, коли зустрічає його ведмідь, такий здоровий! Та й каже:

- Стій, коржику, я тебе хочу з’їсти!

А коржик каже:

- Та ні, ведмедоньку-паночку, не їж мене, ось я тобі пісеньку заспіваю.

Та й почав:

- Я по засіку метений,

Я на яйцях печений,

Я від баби втік,

Я від діда втік,

То й від тебе втечу!

Та швиденько й покотивсь.

Біжить, біжить, коли зустрічає його лисичка та й каже:

- А, який хороший коржик! Треба його з’їсти! А коржик каже:

- Та не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісеньки заспіваю:

- Ну, співай. Послухаю.

Слуха лисичка, а сама вже й рота роззявила. А коржик співа:

- Я по засіку метений,

Я на яйцях печений,

Я від діда втік,

Я від баби втік…

Співа, а сам уже так насторочився 6 щоб швиденько покотитися, втекти.

Лисичка бачить, що тоді не дожене, та й каже:

- От хороша пісенька! Я ще й зроду такої гарної не чула! Тільки знаєш, коржику, я трішки недочуваю, то йди мені ближче заспівай, ось на язику в мене.

Та вистромила язика, а коржик скочив на кінчик і співа:

- Я по засіку метений,

Я на яйцях печений,

Я від баби втік,

Я від діда втік

І від тебе…

Тільки що хотів співати «втечу», а тут лисичка - хап! І схопила його зубами.

Коли це - трісь! Лисичка зломила собі два зуби! Бо коржик був твердий та сухий: баба таки його крутенько замісила, та й у печі по щирості витопила, то він і засох. От у лисички зуби й поламались. Не встигла вона й всього коржика з’їсти, тільки трохи вищербила. Та як заболіло їй вона й випустила коржика.

А вищерблений коржик побіг та й побіг знов. Як одбіг від лисички, то й каже сам собі:

- Ану я побіжу, подивлюсь, що там дід та баба роблять, чи дуже вони за мною журяться?

Прибіг, скочив на призьбу та й слухає.

А дід і баба сидять кінець столу та й плачуть:

- Ось який у нас був хороший коржик, одним один, та й утік, а більше вже нема борошенця, вже останнє повимітали!..

А коржик скочив на віконце та й каже:

- Та не журіться ви! Ось бачите, що зробилося: лисичка хотіла мене з’їсти та й зуби поламала, тільки вищербила мене. А ви ж би собі останні зуби поламали, такий я твердий!

- Е,- каже баба,- то й добре, що так сталося! А то в мене мало зубів зосталось, та й тих би не було!

- Еге! - озвався до баби дід,- то в тебе хоч трохи зубів є, а в мене один, то що ж би це було, якби я останнього зуба зломив? Цур йому, тому коржикові! Піди краще, старенька, мені картопельки вкопай та звари - буде й добреньке й м’якеньке!

- Отак і краще! - гукнув коржик,- а я ще по світу погуляю! Нехай лиш мене хто мудрий зловить!

Та й покотивсь, покотивсь, таки співаючи пісні:

- Я по засіку метений,

Я на яйцях печений!

Був собі котик та півник, і дуже вони любили одне одного. От і почали жити вкупі, в одній хатці. Жили собі хорошенько - котик у скрипочку грає, а півник пісеньки співає. Котик іде якої їжі здобувати, а півник дома сидить та хати глядить.

Отже, котик було як іде з дому, то й наказує:

- Гляди ж, півнику, сиди в хаті та нікого не пускай, і сам не виходь, хоч би хто й кликав.

-