Фольклорні записи - ч. 2 - Олена Пчілка

- А бачиш, я тобі вигнав те «страшидло»! Іди й живи здорова в своїй хатці.

Лисичка йому й одказує:

- Ой, спасибі ж тобі, рачку-неборачку, що ти мене з біди визволив!

Та подивилась на рака, подумала-подумала й каже:

- Як же мені тобі віддячити, мій голубоньку? Хіба ось що: дай я тебе скупаю, бо ти такий чорний, брудний!.. Ось пожди, я тобі літепла на купіль зогрію!

Та взяла розпалила в печі, нагріла окропу і вкинула туди рака: він там і зварився. Лисичка тоді його з’їла. Отак віддячила!..

Се вам казочка, а мені бубликів в’язочка, вам - колосок, а мені - грошей мішок!

(Казочка-приповістка)

Один пастушок пас отару овечок. Пас, пас та й докучило йому... Пішов собі трохи далі походити. Як пішов, так пішов... Ягідок пошукав, в річці скупався, над берегом очеретину вирізав та дудочку зробив... То така, то сяка розвага знайшлася.

Далі думає: «Треба ж вертатись до овечок, що там вони поробляють?»

Коли приходить до отари, аж виступа проти нього найстарший баран, та як нападеться на нього:

- А ти,- каже,- ледащо таке! Покинув нас та й пішов собі байдики бити! А нема того, щоб нас глядіти? Ну, що якби вовк надбіг або який лихий чоловік надійшов, то тут би й шкода в отарі сталася! Отакий ти недбайливий! Тільки дарма в господаря хліб їси!

Почувши такі речі од барана, пастушок як розсердиться на нього, як скрикне: «А, то ти мені будеш тут просторікувати та лаяти мене? Бач який навчитель найшовсь!» Та як штурхне його з кручі! А то було провалля глубоче-е-енне та обривчасте!..

Упав баран і вбився, пропав! Та ще коли б один баран, а то й овечок багато пропало. Бо вони як побачили, що їх найстарший баран скочив, то тоді своїм звичаєм і собі поскакали за ним услід, у провалля!..

Стоїть пастушок та й думає: «Що ж тепер буде?.. А воно ж баран, може, й по правді казав!..»

Пішов раз лев на лови й зустрів мишку. Хотів її з’їсти, вже й лапою надушив. А мишка й каже йому:

- Ой, леве, могутній владарю! Не їж мене, змилуйся наді мною, бідною, маленькою мишкою! Я тобі за те в пригоді стану!

Засміявся лев:

- Ти мені в пригоді станеш? Якась нещасна мишка - мені, цареві над звірями, в пригоді можеш стати?! В якій же це пригоді?

- А хто може теє знати,- каже мишка,- тільки благаю я тебе - зглянься наді мною!..

Зглянувся лев, пустив мишку. Подякувала вона й побігла швиденько до своєї нірки.

Коли це, за яким часом, попався лев у тенета. Б’ється, сердешний, борсається в тенетах, нічого не зробить - ще гірше заплутався в сітку. Аж де не взялась мишка,- одну петельку перегризла, другу... Як заходилась, то таку дірку в тенетах зробила, що й лев виліз! Тоді мишка й каже левові:

- А що, бачиш, і я, маленька мишка, тобі в пригоді стала!

- Бачу,- каже лев,- віддячила ти мені і навчила мене!.. Спасибі тобі.

Був собі дід. Пішов він у ліс та й згубив рукавицю. Лежить рукавиця. Коли це біжить мишка й побачила.

- Що воно таке розчепірилось? - Нюхнула, заглянула: нічого там усередині, добре, тепленько, щільненько. «Се мені буде за хатку!» - подумала мишка. Улізла та й сидить.

Коли це стриба жабка. Надибала рукавицю, побачила, що вона ворушиться, та й питає:

- Хто тут такий?

А мишка озивається:

- Я мишка-стреботушка, а ти хто?

- Я жабка-стрекотушка. Прийми й мене.

- Ну йди, жабко: будем укупі сидіти!

Влізла й жабка. Сидять удвох.

Коли це біжить зайчик. Угледів рукавичку, угледів, що там щось сидить, та й питає здалека:

- А хто тут такий?

А йому й гукають з рукавички:

- Я мишка-скреботушка! Я жабка-скрекотушка! А ти хто такий?

- Я зайчик-лапанчик. Прийміть і мене.

- Ну йди!

Уліз і зайчик. Сидять утрьох.

А тим часом дід оглядівся, що нема рукавиці, та й вернувся. Бачить - лежить рукавичка, а в ній щось ворушиться, та ще й не одно. «Еге, стривай же,- думає дід,- я теє все й заберу!» Схопив швиденько рукавицю, зав’язав мотузочком і причепив собі до пояса. От всі троє й заметалися!

- От тепер край! От тепер ми пропали! - мовить зайчик.- Бідна наша голівка! - І став плакати.

- Та стривай,- каже мишка.- Чого там уже так зараз і умлівати? Не плач! Якось-то буде... Треба ради шукати при лихій годині, а не плакати!

- Якої ради,- пита зайчик, а сам усе лапкою слізки втирає.

- А ось побачиш,- каже мишка. Та спустилась наспід у рукавичку і почала дірочку прогризати. Гризь, гризь... І прогризла.

- Тікаймо,- каже,- тепер! - І вискочила. А за нею й жабка, а за жабкою й зайчик.

Тільки що вискочили, зайчик як побіг, як побіг, то тільки лапки замелькали! А жабка з мишкою розглядаються, де це вони опинилися та куди їм податися. Жабка й каже до мишки: «Ходім до мене, мишко, будем у мене жити». Та й повела мишку до свого болота.

- Ось побачиш,- каже,- як тут гарно! Яке хороше болото!

- Е,- каже мишка,- кому гарно, а кому й ні! Тобі гарно, а я до такого не звикла... Бувай здорова!..

Та й побігла собі. Бігла, бігла, та аж у село забігла. Там жила вона в козака на току, у клуні, в снопках, жила і в бабиній хижі - у буханчиках дірки прогризла, а тепер, може, і у вас у комірці або в хаті, десь у куточку, в нірці оселилася; як побачите її, то розпитайте, як то воно було з тією пригодою, з рукавичкою…

Був собі журавель, і