Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

Схвильований панисько хотів кинутися на Швейка, який спокійно і вдоволено стояв перед ним. Але старий сапер Водічка, стежачи за кожним рухом Каконі, підбив йому ногу, вирвав у нього з рук листа, яким панисько весь час розмахував, сунув його до своєї кишені, а коли пан Каконі підвівся, Водічка схопив його, підніс до дверей, відчинив їх однією рукою, і в ту ж мить... щось загуркотіло по сходах.

Все відбулося так швидко, як у казці, коли чорт приходить забрати людину.

Від розлютованого пана залишилась тільки серветка. Швейк підняв її, чемно постукав до дверей кімнати, звідки п’ять хвилин тому вийшов пан Каконі й де тепер було чути жіночий плач.

- Приніс вам серветку,- м’яко звернувся Швейк до дами, яка плакала на дивані,- її міг би хтось затоптати. Моє шанування,- стукнув підборами, козирнув і вийшов у коридор.

На сходах не було ніяких слідів боротьби. Тут, як передбачав старий Водічка, все відбулося зовсім легко. Лише біля брами в під’їзді Швейк знайшов відірваний пристібний комірчик. Тут, мабуть, пан Каконі з останніх сил вчепився в браму, щоб його не виволокли на вулицю, і тут розігрався останній акт цієї трагедії.

Зате на вулиці кипіло. Пана Каконі відтягли до під’їзду навпроти і там поливали водою, а посередині вулиці, як лев, бився старий сапер Водічка проти кількох гонведів і гонведських гусарів, які стали на захист свого земляка. Він майстерно оборонявся багнетом на ремені, як ціпом. Водічка був не сам. Пліч-о-пліч з ним билося кілька солдатів-чехів з різних полків, які саме проходили вулицею.

Швейк, як він потім запевняв, і сам не знав, як устряв до цієї бійки і як у нього опинився ціпок якогось переляканого глядача (багнета Швейк не мав).

Це тривало досить довго, але й усе прекрасне має свій кінець. Прийшов патруль і забрав усіх з собою.

Швейк спокійно йшов поруч Водічки, тримаючи, як рушницю, на плечі ціпок, якого комендант патруля визнав за corpus delicti. 280

Старий сапер Водічка всю дорогу вперто мовчав. Аж коли входили на гауптвахту, похмуро звернувся до Швейка:

- Ну, чи я ж тобі не казав, що ти мадярів погано знаєш?

4. НОВІ СТРАЖДАННЯ

Полковник Шредер з задоволенням вдивлявся в бліде, з великими темними підковами під очима обличчя надпоручника Лукаша. Той, збентежений, дивився не на полковника, а крадькома, немовби щось вивчаючи, розглядав план розміщення частин у військовому таборі. Цей план був, власне, єдиною прикрасою всієї канцелярії полковника.

На столі перед полковником Шредером лежало кілька газет із статтями, окресленими синім олівцем. Він ще раз окинув їх поглядом і, не спускаючи очей з надпоручника Лукаша, сказав:

- Отже, ви вже знаєте, що ваш денщик Швейк сидить у в’язниці і його справу, мабуть, передадуть у дивізійний суд?

- Так, пане полковнику.

- На цьому, звичайно,- з притиском сказав полковник, зловтішаючись блідим обличчям надпоручника Лукаша,- справа не скінчиться. Місцеве населення було обурене вихваткою вашого денщика Швейка. Але з цією подією зв’язують і ваше прізвище, пане надпоручнику. Зі штабу дивізії нам уже прислали певний матеріал. Ось вам газети, в яких обговорюється цей інцидент. Прочитайте мені, будь ласка, вголос.

Він подав надпоручникові Лукашеві газети з обкресленими статтями, і той почав читати так монотонно, немов у читанці для дітей слова: «Мед набагато поживніший, ніж цукор, і легше перетравлюється».

- «Де ж запорука нашого майбутнього?»

- Це «Пестер-Ллойд»? 281 - спитав полковник.

- Так, пане полковнику,- відповів надпоручник Лукаш і читав далі: - «Ведення війни вимагає співпраці всіх суспільних кіл населення австро-угорської монархії. Якщо ми хочемо гарантувати безпеку нашої держави, то всі народи повинні підтримувати один одного. Гарантія нашого майбутнього полягає саме в тій спонтанній пошані, яку один народ відчуває до інших. Величезні жертви наших відважних солдатів на фронтах, де вони безупинно просуваються вперед, були б неможливі, якби тил - ця економічна і політична артерія наших славних армій - не був об’єднаний одностайністю, якби в тилу нашої армії існували елементи, що дезорганізують монолітність держави й своєю агітацією та злобою підривають авторитет державної цілості, вносячи в дружбу народів нашої держави розбрат. В цю історичну хвилину ми не можемо мовчки дивитися на групку людей, які з міркувань місцевого націоналізму хотіли б порушити спільну працю і послабити боротьбу всіх народів нашої держави за справедливе покарання тих негідників, що без будь-якої причини напали на нашу державу, аби позбавити їх усіх надбань культури і цивілізації. Ми не можемо мовчки пройти повз ті огидні прояви скаженої ненависті ненормальної душі, сповненої лише одним прагненням - розбити сердечну одностайність народів. Ми вже кілька разів мали нагоду звернути в нашій газеті увагу на те, що військові установи повинні з усією гостротою виступити проти тих поодиноких осіб з чеських полків, які, незважаючи на славні полкові традиції, своїми бездушними, обурливими вчинками роздмухують у наших угорських містах злобу проти всього чеського народу, хоч він загалом ні в чому не винен і завжди твердо стояв на сторожі інтересів нашої монархії, про що свідчить цілий ряд імен визначних чеських полководців. Досить лише згадати славні постаті маршала Радецького та інших оборонців Австро-Угорської імперії. Супроти цих світлих осіб стоять кілька негідників деморалізованої чеської банди, і саме вони, використавши світову війну, добровільно зголосилися в армію, аби мати можливість вносити заколот у згоду народів, не забуваючи при цьому своїх ницих інстинктів. Ми вже вказували раз на бешкети n-ського полку в Дебрецені. Їх обговорював і засудив будапештський парламент, а прапор цього полку пізніше на фронті був... (викреслено цензурою). Хто має на совісті цей огидний гріх?.. (викреслено цензурою). Хто гнав чеських солдатів?.. (викреслено цензурою). На що зважуються чужинці на нашій рідній угорській землі, про це якнайкраще свідчить випадок у Кіраль-Гіді, угорському «острові» над Літавою. До якої нації належали солдати з недалекого військового табору в Бруку-на-Лейті, які напали на тамошнього торговця пана Дьюлу Каноні? Безперечний обов’язок властей вияснити цей злочин слідством і спитати військове командування,- воно, певно, вже цікавиться цією історією,- яку роль у цьому безпрецедентному цькуванні громадян Угорського королівства грає надпоручник