Ніч лагідна - Фіцджеральд Френсіс Скотт

Вийшовши з кабінки, Ніколь раптом побачила Діка; вдягнений не по пляжному, він сидів нагорі, на скелі. Вона відсахнулася в затінок за кабінкою. За хвилину Бебі приєдналася до неї.

- Дік усе ще тут.

- Так, я бачила його.

- Я гадала, йому вистачить такту виїхати непомітно.

- Це його пляж - по суті, він його відкрив. Старий Госс весь час твердить, що завдячує Дікові всім, що має.

Бебі незворушно подивилася на сестру.

- Даремно ми його відірвали від його велосипедних екскурсій,- сказала вона.- Що не кажи, а коли людину з низів витягують нагору, вона втрачає голову, і всі її чарівні манери - то тільки блеф.

- Протягом шести років Дік був мені ідеальним чоловіком, я не знала від нього нічого, крім добра,- сказала Ніколь.- Він жодного разу не скривдив мене і все робив для того, щоб я була щаслива.

У Бебі злегка випнулося підборіддя.

- Для цього він і навчався.

- Він уже пішов? - спитала Ніколь трохи згодом.- Здається, його поїзд відходить рівно о дванадцятій.

Бебі визирнула з-за кабіни.

- Ні. Піднявся на терасу й розмовляє з якимись жінками. Та, зрештою, на пляжі вже так багато людей, що він навряд чи нас побачить.

Але він їх побачив, як тільки вони вийшли з-за кабінки, і стежив за ними очима, доки вони не зникли знову. Він сидів за столиком з Мері Мінгетті й пив ганусівку.

- Тієї ночі, коли ви нас визволили, ви були давнім, гарним Діком,- казала Мері.- От тільки під кінець жахливо обійшлися з Керолайн. Чому ви не хочете завжди бути милим? Адже могли б.

«Ну, дожився,- подумав Дік.- Мері Норт читає мені мораль!»

- Ваші друзі не перестали вас любити, Діку. Але сп’яну ви говорите людям жахливі речі. Я все літо тільки й роблю, що захищаю вас.

- Це класична фраза доктора Еліота.

- Ні, справді. Людям, зрештою, байдуже, п’яний ви чи тверезий...- Вона повагалася.- Ейб навіть у найстрашнішому запої ніколи не ображав людей так, як ви.

- Які ви всі нудні,- сказав Дік.

- Але ж крім нас нікого й немає! - вигукнула Мері.- Якщо вам не до вподоби порядні люди, зв’яжіться з непорядними - і я подивлюсь, якої ви заспіваєте! Всі люди хочуть одного - втішатися життям, і, заважаючи їм, ви самого себе обкрадаєте, плюєте в криницю, з якої пили.

- А була така криниця? - спитав він.

Мері тепер втішалася розмовою, хоча й не усвідомлювала того - адже вона сіла з ним за столик тільки зі страху. Дік запропонував їй випити, але вона знову відмовилася й повела далі:

- А звідки все це береться? Тільки із звички потурати власним вадам. Але я не можу байдуже дивитися на такі речі після Ейба - після того, як на моїх очах гарна людина спилася до смерті...

Зі сходів збігла по-театральному безтурботна леді Керолайн Сіблі-Бірс.

Дік почувався чудово - він випередив час і перебував у тому стані, якого звичайно досягають наприкінці доброго обіду, але це поки що виявлялося тільки в доброму, приємному, лагідному ставленні до Мері. Його очі, в цю хвилину ясні, як у дитини, просили співчуття, і він уже відчував давню потребу переконати співрозмовницю в тому, що в світі існують лише він і вона - останній живий чоловік і остання жива жінка.

... Тоді йому не треба буде дивитися на ті дві інші постаті, чоловіка й жінки, карбовані на тлі неба...

- Правда ж, я вам колись подобався? - спитав він.

- Подобався! Я була закохана у вас. Всі були закохані у вас. Ви б тільки пальцем кивнули - будь-яка жінка пішла б за вами...

- Між нами завжди існувало щось більше, ніж просто приязні почуття.

Вона зразу ж схопила принаду.

- Справді?

- Завжди. Я знав, як вам тяжко, й захоплювався вашою мужністю.- Діка вже брав сміх, і він відчував, що довго стримувати його не зможе.

- Я весь час догадувалася, що ви розумієте мене краще, ніж будь-хто,- захоплено сказала Мері.- Розумієте по-справжньому. Може, через те я й почала боятися вас після того, як наші взаємини зіпсувалися.

Очі його всміхалися й тепло, й лагідно, наче виказуючи затаєне почуття. Два погляди зустрілися, і вона віддалася йому очима, і він узяв її... Але внутрішній сміх звучав у ньому вже так голосно, що, здавалося, Мері от-от почує,- і Дік вимкнув світло, і вони знов опинилися під сонцем Рів’єри.

- Мені вже час іти,- сказав він, підводячись і злегка заточуючись; гарне самопочуття зникло, кров повільно й тяжко пульсувала в скронях. Він підніс праву руку і з висоти тераси поблагословив пляж широким папським хрестом. З-під кількох парасолів визирнули здивовані обличчя.

- Я піду до нього.- Ніколь звелася на коліна.

- Нікуди ти не підеш,- сказав Томмі й владною рукою стримав її.- Годі вже, край.

Ніколь листувалася з Діком після свого нового одруження - писала про справи, про дітей. Часто вона казала: «Я кохала Діка й ніколи його не забуду»,- а Томмі відповідав: «Ну, звичайно,- навіщо ж його забувати».

Дік спробував був практикувати в Буффало, але діло, видно, не пішло - Ніколь так і не дізналася чому, але через кілька місяців він повідомив, що перебрався до Батавії, містечка в штаті Нью-Йорк, де відкрив кабінет як лікар загальної практики, а трохи пізніше - що переїхав до Локпорта. Завдяки випадковому збігові обставин, про його життя в Локпорті вона мала докладніші відомості: що він там багато їздить на велосипеді, що має успіх у дам і що на столі в нього лежить великий стос паперів, як кажуть,- поважний медичний трактат, уже майже завершений. Він чарує всіх бездоганними манерами, а одного разу на зборах з питань охорони здоров’я виголосив чудову промову про наркотики. Але потім у нього виникли якісь неприємності через дівчину-продавщицю з бакалійної крамниці, та ще й якийсь пацієнт подав на нього позов,- і йому довелося залишити Локпорт.

Після цього він уже не просив, щоб діти приїхали до нього в Америку, і