Мартін Іден - Джек Лондон

І він зрозумів її.

Коли Мартін прощався з нею, вона раптом потяглася до нього, але не владним чи звабливим рухом, а якось тужливо і покірно. Це зворушило Мартіна до глибини душі. Озвалася притаманна йому зичливість, і, обнявши дівчину, він поцілував її і відчув на своїх губах найщиріший, який тільки буває, дівочий поцілунок.

- О боже! - схлипнула вона.- Я б могла вмерти за тебе! І залюбки!

Вона вирвалася від нього й побігла сходами. Мартінові на очі набігли сльози.

- Мартіне Ідене,- пробурмотів він,- ти не звір, а нікчемний ніцшеанець. Тобі б одружитися з нею і сповнити щастям її натруджене серце. А ти не можеш, не можеш! Сором тобі й ганьба!

«Старий блукач, він скаржиться так гірко,- пригадав Мартін рядки Генлі.- Усе життя - це помилка й ганьба». 58 Так, усе життя - це помилка й ганьба!

«Ганьба сонця» вийшла у жовтні. Коли Мартін розірвав мотузок на бандеролі від видавництва й поклав на стіл шість авторських примірників книжки, глибокий смуток посів його серце. Він подумав, скільки безтямної радості відчув би він, якби таке сталося хоча б на два-три місяці раніш. А тепер він лишився холодний і байдужий. Вийшла його книжка, його перша книжка, а серце не забилося сильніше,- йому стало тільки сумно. Тепер це так мало важило. Щонайбільше - це дасть йому певну суму грошей. Але нащо йому тепер гроші?

Він поніс один примірник на кухню і подарував Марії.

- Цю книжку написав я,- сказав він, щоб розвіяти її подив.- Я написав її тут у вас, і той суп, що ви мене підгодовували, допоміг мені її скінчить. Візьміть цю книжку собі. Так, я дарую вам її на пам’ять.

Мартін і не думав хизуватися перед Марією. Він тільки хотів зробити їй приємність, справдити її довгочасну віру в нього. Марія поклала подарунок у вітальні на родинній біблії. Для неї книжка, написана її пожильцем, була священною реліквією, фетишем дружби. Тепер Марія примирилася навіть з тим, що він колись працював у пральні, і хоч не могла зрозуміти в книжці жодного рядка, все ж вона була певна, що то книжка чудова. Ця бідна, проста, спрацьована жінка мала невичерпні запаси віри.

Так само байдуже, як до авторських примірників «Ганьби сонця», поставився Мартін і до рецензії на книжку, що їх йому щотижня надсилало бюро газетних вирізок. Книжка наробила шелесту, це було ясно, а це означало до того ж приплив золота в його кишеню. Він зможе і Лізі збагатити, й усі свої обіцянки виконати, і спорудити, нарешті, очеретяний палац.

Фірма «Сінглетрі, Дарнлі і спілка» з обережності спочатку випустила тільки півтори тисячі примірників, але після перших рецензій видала книжку ще раз, удвічі більшим накладом. І не встигло розійтися друге видання, як почали готувати третє - уже з тиражем у п’ять тисяч. Одна лондонська фірма запросила переговори про умови для англійського видання, а слідом за тим надійшли звістки, що готуються переклади у Франції, Німеччині та скандінавських країнах. Напад на школу Метерлінка стався у слушну пору. Розпалилася завзята полеміка. Салібі та Гекер уперше зійшлися думками й дружно обороняли «Ганьбу сонця». Крукс та Уоллес були у ворожому таборі, а сер Олівер Лодж намагався знайти компроміс, що годився б із його власними космічними теоріями. Прихильники Метерлінка згуртувалися під прапором містицизму. Честертон розсмішив увесь світ своїми нібито безсторонніми шкіцами з приводу суперечок, але цілу справу, вкупі із суперечниками, заглушив громовий виступ Джорджа Бернарда Шоу. Зайве, мабуть, додавати, що на арену вибігли ще цілі стовпища менших світил, і гамір та шарварок знявся страшенний.

«Це просто якесь диво,- писали Мартінові «Сінглетрі, Дарнлі і спілка»,- що критико-філософська книжка розходиться, як роман. Ви надзвичайно вдало вибрали тему, і всі інші умови теж склалися дуже сприятливо. Будьте певні, що й ми куємо залізо, поки воно гаряче. У Сполучених Штатах і Канаді вже продано понад сорок тисяч примірників і готується нове видання тиражем у двадцять тисяч. Ми ледве встигаємо задовольнити попит. Щоправда, ми самі сприяли його збільшенню. На саму рекламу видавництво витратило вже п’ять тисяч доларів. Ваша книжка мусить побити всі рекорди.

Ми маємо честь надіслати вам при цьому у двох примірниках проект договору на нову вашу книжку. Просимо звернути увагу на те, що ми збільшуємо вам гонорар до двадцяти відсотків від загальної суми продажу, що є найвищою можливою межею, яку може собі дозволити будь-яке розважливо ведене видавництво. Якщо ви згодні прийняти нашу пропозицію, впишіть, будь ласка, у відповідну рубрику договору назву вашого твору. Ніяких умов щодо його змісту й характеру ми не ставимо. Книжка може бути на будь-яку тему. Якщо у вас є щось готове, тим краще. Слушний момент треба використати. Залізо саме гаряче.

По одержанні підписаного вами договору ми з великою приємністю вишлемо вам аванс у п’ять тисяч доларів. Як бачите, ми цілком вам довіряємо, а саму спробу замірюємо у великому масштабі. Крім того, ми хотіли б скласти з вами умову років, скажімо, на десять, протягом яких ми матимемо виключне право видавати у книжковій формі всі ваші твори. Але до цієї теми ми ще повернемось.

Мартін, відклавши листа, зайнявся в голові обрахунками: помножив п’ятнадцять центів на шістдесят тисяч, що в сумі дало дев’ять тисяч доларів. Поставивши у відповідному пункті договору назву «Дим радості», він підписав його і надіслав видавництву разом з двадцятьма оповіданнями, створеними ще до того, як він винайшов бездоганну формулу писання газетних фейлетонів. І з найбільшою швидкістю, на яку тільки здатна американська пошта, до Мартіна прибув від видавництва «Сінглетрі, Дарнлі і спілка» чек на п’ять тисяч доларів.

- Я хотів би піти сьогодні з вами до міста, Маріє,- сказав Мартін того ранку, як одержав чек.- А ще краще зустрінемося з вами о другій годині на розі Чотирнадцятої та Бродвея. Я на вас чекатиму.

У призначений час Марія була вже на місці. Намагаючись розгадати таємницю цього побачення, вона могла придумати єдино черевики, і була розчарована, коли Мартін, проминувши взуттєву крамницю, повів її далі, до нотаріальної контори. Те, що сталося потім, назавжди лишилось у неї в пам’яті, як чудовний сон. До неї доброзичливо посміхалися якісь вичепурені добродії, що розмовляли з Мартіном та між