Похорон богів - Білик Іван

Піди на великоморавського князя, не хоче-бо визнати нашу зверхність і наш закон. А роду він того-таки, словінського, іже суть і твої вороги!"

Сказав Ольг королеві франкському: "Піду!"

Та не сам пішов Ольг на моравського князя, а послав до угрів на Дунай, кажучи Арпадові: "Ти перед чотирма літами не послухав мене — створив мир з князем булгарським Симеоном. Послухай тепер. Піди на моравського князя, пойнявши всі череди, стада й табуни. А ще ж не послухаєш, піду на тебе з моравським князем і франкським королем!"

І вбоявсь Арпад-феєделем Ольга, послухав його. Пішли угри на моравського князя, й витолочили ниви та попалили села й городи, й хотіли населити землі Моравську і Словенську. Але сказав Арпадові Ольг: "Ці землі будуть франкському королеві, ти ж вертайся за Дунай".

І повернули угри, землі ж моравського князя посів король.

У літо 907-е. Послав Ольг до франкського короля, так до нього мовлячи: "Потребив я землю Моравську копитами угорських орд, населив ти землю Моравську. Піші споможи мені: вдар на грецького царя Леона в Італії, я ж прийду до Царягорода й обстану кораблями Суд".

Послухався король і вдарив на грецького царя в Італії, давно-бо хотів підкорити цей полуденний край. І послав цар Лсон усі кораблі до Італії, ратячись із королем.

Ольг же з дружиною й двомастами кораблів пішов на Царгород. І виступив супроти Ольга цар Леон, і була межи ними січа дужа, й побіг Леон, незможний битися зразу з ним і з франками, й многе вбивство творив Ольг, палячи села й твердині під Царемгородом, великий беручи на греках полон, і тих велів кидати в море, тих сікти мечем, а тих мучити й розстрілювати.

Сказав Леон боярам своїм і князям: зачинив Ольг море кораблями, переймаючи наші товари з борошном і вином, а сулицями підпирає стіни з берега, обставши суходіл. Буде голод і моровиця, неволя нам. Удамся в дань дикому варварові!

Сказали бояри грецькі та всі князі: "Віддавайся!" Й послав цар, і сказали сли до варяга: "Хочемо віддатися тобі в дань, не можемо битись, убо далеко наші ладді й кораблі, борошна ж не маємо. Сказав слам царським Ольг, так до них промовляючи: "Добре, йдіть!" І послав до царя воєвод своїх Карла, Фарлафа, Вермуда, Рувала й Стеміда, так мовлячи до царя: "Дай на ключ і коня по п'ять гривних". Прийшов-бо до Царягорода в двоюсот кораблів, а в комуждо кораблі ключів чотиридесять, а комонних чотири тисячі мужів.

І дав Леон по п'ять гривних на мужа, й вернувся Ольг усп'ять, і стали потому ходити купці до Царягорода, водячи товари шкір, меду, воску й мечів, як було за великого київського князя Оскола Юровнча, мав-бо Оскол з царями вічну любов.

У літо 908-е. Заратився Нискин, велій жупан іскоростенський, і зачинився в городах своїх, і була битва мала межи деревлянами й варягами, сказв-бо Нискин: "Ходили ми з вами на греків, дав Леон многу дань — по п'ять гривних на мужа, деревлянам же ти дав по одній".

І дав Ольг ще по чотири, як укладено з грецьким царем.

У літо 909-е. Пішов Ольг на деревлян, так кажучи до Нискина: "Віддайся мені в дань, як було спрежда!" Й не віддався Нискин, і зачинилися деревляни, варяги ж попалили села над Ужем та за передільним Ірпнем.

У літо 910-е. Пішов на варягів Нискин, і взяв Нискин сіверський город Любеч, і ратився по Десні.

Послав Нискин до князя чернегівського Боронислава, кажучи до нього так: "Настав час прогнати варягів, зачинись у своєму городі Чернеговому й не пускай!"

І каже Боронислав Нискинові: "Неволя нам. У городі сидить многа засада варязька, а я вже вельми старий, не годен ратитися з Ольгом".

І знову була рать, і вийшли варяги чернегівські, Нискин же пішов назад за Дніпро.

В літо 911-е. З'явилася на заході зоря велика в образі суличнім, ратище було на всхід, а рожен на захід, і убоявся Щек, і сказав до своїх варягів: "Осе вже нам погибель од Нискинових деревлян!" І вдруге сказав Ольг варягам: "Готуймо багато дорогих дарів!" Узяв дари та послав до Іскоростеня, так промовляючи до деревлян: "Многу кров пролляли ми в січах ратних, а ні ти мене зміг, ні я тебе примучив до дані. Хай будуть межи нами вічна любов і мир. Оце по Дніпро й Ірпінь буде моя волость, а по той бік буде твоя!"

Й зраділи деревляни, й клялися Дажбогом на мечі, ходячи на роту варягам, а варяги клялися Тором на своїх мечах.

Зоря ж повернулася ратищем до Києва, й заплакав Ольг Щек, так мовлячи до варягів: "Неволя моні! Злякався я був того знаку небесного, показував-бо рожном на нас, а це обернув на Іскоростень. Пощо ходили на роту до деревлян, клянучись мечами та богом Тором? Неволя мені".

В літо 912-е. Заратився Ольг, не було-бо такого літа, щоби не воював він, і надумався на деревлян і їхнього жупана, щоби примучити їх у дань.

І почули деревляни, що йде Щек на Іскоростень многим полком, і послав Нискин до Ольга, так йому мовлячи: "Ходив єси до нас у роту й присягався Тором своїм і на мечі. Пощо ж хочеш тепер зламати роту?"

Сказав деревлянам Ольг, так до жупана їхнього мовлячи: "Убоявся був того літа небесного копія, показувало-бо рожном на Київ. Але обернулося на вас. Хочуть наші боги варязькі, щоб я примучив вас у дань!"

І заплакали деревляни, й пішли до Іскоростеня назад, так мовлячи велійому жупанові: "Йде на тебе Щек". Заплакав велій жупан іскоростенський, кажучи старцям думним і веліїм та малим панам: "Оце вже наша погибель! Стоїть Щек на Ірпні, ми ж повірили його клятьбі й розпустили воїв. Зможе Щек деревлян!"

І сказали думні старці Нискинові: "Переступив Щек свого бога й свій меч — негоже битися з переступником і татем. Учинімо над варязьким татем божий суд: якщо скажуть боги помилувати — помилуємо, скажуть же погубити — хай умре яко тать!"

І створили суд божий Ольгові, скликавши на віче всіх іскоростенських мужів: вічове-бо слово — то слово Дажбоже. Й сказали мужі вічові, творячи суд божий над находником: "Щекові — щекова ж смерть!" І гукнули юного кричника, іменем йому було Здан, і говорили до Здана: "Викуй смертну стрілу, нею ж будемо требити татя, так-бо уклав божий суд".

І викував Здан-кричник, удавшися до спомоги всіх небесних сил, і було жало стріли тонше від голки, й затруїли жало квашеним молоком, узятим з гулої корови, од нього же спасу нема.

Сказали старці Нискинові: "Оце тобі смертна стріла, жалить лютіше за зміїне жало, на гадюку-бо ніхто не йде з мечем — гадюці роздавлюють голову. Шли требника в Щеків стан".

І послав Нискин требника, давши йому смертну стрілу, й знайшов требник Щека в його стані, переступнв-бо був Щек Ірпінь, палячи деревлянські села, й пустив требник смертну стрілу. Закричав Щек до своїх варягів, стоячи над Ірпнем: "Оце вже моя погибель! Не розпізнав-бо я знаку тої торішньої зорі, показувала-бо на Київ, знакуючи мою смерть, а тоді показала на Іскоростеяь, звідкіль мусила прийти моя смерть. А я не розпізнав того знаку. Горе мені!"

Й зачав Щек сутужитись, і перевезли його ладдею через Ірпінь, і віддав Щек чортові душу. Схоронили ж його лід Києвом на горі, й прозвав народ гору ту Щековою горою, переставши класти там своїх мерців. Було там давнє київське кладовище, кияни ж прокляли те місце й зачали ховати на Лисій горі.

В літо 913-е. Плакала по Ольгові вся гридьба: "Де знайдемо ліпшого воєводу, при ньому же мали ми многе золото й срібло, й уся земля тут була наша. Горе нам!" І плакали сини Ольгові й Ольгова дщерь Хельга. Й сказали до Хельги брати Асмус і дітеський Свенельд: "Оце вже кас потребить Ігор!"

Сказала Хельга братам своїм: "Не бійтесь Ігоря, чинить-бо Ігор усе по-моєму й на мій лад: не вдам вас Ігореві".

Й знову плакали Хельга та її молодші брати, Ігор же радувався: не боявся-бо більше за свій живіт.

У те ж літо зачинилися деревляни, ставши на передільному Ірпні, й сказав Нискин Житомирович, так мовлячи малим жупанам та панам: "Убиймо Рюриковича й Щековичів, а їхній город візьмім собі. Неспроможні битися з нами".

У літо 914-е. Убоявся Ігор деревлян, і заплакав Ігор за Ольгом, іже вбив його батька та дядьків, і сказав Ігор до жони своєї: "Горе нам! Не слухають мене ярли й гридні, деревляни ж прийдуть і візьмуть нас у полон. Утікаймо за море Варязьке!"

Сказала Ігореві жона: "Слухай мене й не побивайся. Приведи печенігів на деревлян, яко вдіяв би і мій батько".

І вчинив Ігор так.

У літо 915-е. Прийшла з Либедії велика печенізька орда й чинила татьбу на землях полянськнх і сіверських, Ігор же нічого не чинив орді.

Сказав Ігор ханам печенізьким: "Оце вам передільна ріка Ірпінь — толочіть і землю Деревлянську!"

Й переступив печеніжин передільну ріку, й почав палити та витолочувати ниви деревлянські, й ратився з ним Нискин, і не міг подолати, втікали-бо печеніги перед його полком. І вдруге бився Нискин Житомирович, а печеніжин знову втікав, і так було до першого снігу.

Пішли печеніги за передільний Ірпінь, а Нискин Житомирович гнався за ними, поки зустрівся з варязьким полком. І сказав Ігор до Нискина, як повчала була його жона: "Витолочили печеніги всю вашу землю, попалено ваші села й городки, буде в Деревній землі голод. Якщо ж не віддасися мені в дань, прийде хан і на те літо. А моя дружина многа й такоже хоче йти на вас, твоя ж дружина вельми посічена печенігом. Іди до мене в легку дань!"

І не міг битися Нискин Житомирович, і віддався Ігореві в дань.

У літо 916-е. Був у Деревній землі голод.

У літо 917-е. Ратився з греками великий князь булгарський Симеон, і побігли греки до Ахелою-річки, й гнався за ними Симеон, обставши Царгород, і дав Леон Симеонові велику дань, і вернувся Симеон у свій город, і став межи ними вічний мир і любов.

У літо 918-е. Не було нічого.

В літо 919-е. Нічого же.

В літо 920-е. Мав цар Левон любого мужа при собі, патрикія Романа Лакапина. Й добув Роман ножа з-за череса й протнув ним Левона-царя. Й сів на столі Левоновому, сказавши: "Буду тепер я царем".

У літо 921-е. Столкувалися сини Левонові, Костянтин і Степан, і хотіли потребити Романа Лакапина, сказавши до нього так: "Ти не єси роду царського, а ми царі, а ти вбив нашого батька". Сказав Роман: "Не єсьм роду царського, а став царем. І царюватиму до смерті". Але забоявся потребити Левонових синів, інші-бо вельможі не любили Романа, Роман же боявся й цих.

У ліго 922-е. Змовилися Костянтин і Степан, і сказав Костянтин князеві Симеону булгарському: "Візьми город наш, хочемо-бо потребити Романа, щоби сісти на отньому столі".

В літо 923-е.