Мої стежки і зустрічі - Тобілевич Софія

На цьому Панас Карпович ще не заспокоївся, адже ж у театрі, крім акторів, є ще й режисери. До них він теж вирішив звернутись листовно, щоб ознайомити їх зі своїми поглядами на роботу режисера. Він вірив у те, що його багаторічна практика зможе допомогти молодим початкуючим режисерам краще зрозуміти свої завдання.

Незважаючи на паралічний стан свого немічного тіла, на малорухомість рук і ніг, Панас Карпович до самісінької своєї смерті зберігав ясність думки, цікавість до життя радянського суспільства і до світових подій. Він, наймолодший у сім'ї Тобілевичів, був останнім з корифеїв української сцени. Помер він у 1940 році і його було поховано з великою урочистістю на Байковому кладовищі, недалеко від могил Садовського та Заньковецької.

12 травня 1935 року було і моїм днем прощання зі сценою. Останній раз я зіграла свою роль Наталчиної матері, котру грала численну кількість разів. Востаннє дивилась я з кону на публіку, яку я завжди любила і для якої прагнула грати якнайкраще. Я знала в той незабутній для мене вечір, що вже ніколи, ніколи не вийду на сцену й не стану перед глядачами як художник, що малює й творить на очах у публіки цікаві, живі образи. Старість пише свої закони.

Як би людина не сперечалася з нею, а її слово завжди зверху. Осилила вона й мене. Тому мушу сказати: Прощай, театр, моя укохана мріє, моя любов! Прощай і ти, моя книжка спогадів! Багато в тобі листків, списаних старечою, але щирою рукою. Може, ці листки згодяться хоч кому-небудь з молодих початкуючих працівників сцени.

Мені дуже б хотілося, щоб оці, списані мною сторінки, нагадали всім тим, хто любить театр і розуміє його величезне виховне значення, про діячів театрального мистецтва, яких я тут згадувала. Молоді актори, режисери й художники театру, згадайте їх усіх "незлим, тихим словом". Адже ж у тому ділі, для якого ви, завзятці, не шкодуєте своїх сил, є і їхня краплина поживного меду.

1 Збереглися численні рецензії на ту першу виставу. Про "Нову малоруську оперу" писала галицька газета "Зоря" в № 4 за 1883 рік. У Київській газеті "Заря", № 68 за 1883 р. у статті "Два мнения об опере "Різдвяна ніч"багато говорилося про значення опери. ""Южный край" 2 лютого того ж таки 1883 року теж обізвався на цю виставу. Харківський "Статистический листок", № 1, 1883 р., дуже хвалив музику до опери(примітка автора).

2 Єлисаветград — теперішній Кіровоград. Це місто називалось також Єлисаветом (примітка автора).

3 Онагр — дикий осел.

4 Польськ. – що занадто, то нездорово.

5 На постановку "Мартина Борулі" було одержано дозвіл 23 серпня 1886 року (примітка автора).

6 Островерхий був одним з тих аматорів, що в 60-х роках ставили "Наталку Полтавку" в Єлисаветі у дворянському зібранні. Іван Карпович свідчить у тій самій статті, що ця п'єса пройшла аж шість разів на одному тижні і кожного разу при повнісінькому зборі (примітка автора).

7 Хабоття (нар.) — мотлох

8 Франц. — силою обставин

9 "Театр грамотності" це друга назва театру "Троїцького народного дому".