Погонич блакитного кита - Трублаїні Микола

ВІТЕР З МОРЯ

Вітер дув з моря. Він був сили надзвичайної. Люди не встоювали на ногах. Величезні хвилі заливали берег. Море булькотіло, наче окріп. До самого обрію пінилось воно. Величезні водяні вали котились морем, такі довгі, що, здавалось, краю їм нема. А заввишки — з найвищий будинок.

На морі лютував шторм.

Ніхто з людей бухти Ногая не пам'ятав такого шторму. В бухті жили люди, які називаються чукчі. Бухта Ногая — це далеко на Півночі. Це на березі Берінгового моря.

Вісім яранг — невеликих землянок, укритих звірячими шкурами, — стояли на горбистому березі.

З крайньої яранги вийшов Темар. Це хлопчина-чукча. Йому тринадцять років. Але виглядить він дуже малим. Низенький — наче років десяти. Одяг у нього з оленячих та нерп'ячих шкур. На голові скуйовджена довга чуприна. Шапки він не носив.

Темар ішов до моря. Йому було важко йти проти вітру.

Хлопчина нагинався, йшов уперед, позирав на бухту. В бухті хвилювання було не таке сильне, як на морі. Але й тут уставали високі хвилі.

В морі Темар помітив пароплав. Вітром його зносило до берега, високі хвилі сягали палуби. Темар захвилювався, спостерігаючи боротьбу пароплава із хвилями. Він знав, що хвилі можуть ударити пароплав об берег, і передчував його неминучу загибель.

Страх за пароплав і людей стиснув серце.

ЧОВЕН НА ХВИЛЯХ

Єдиний порятунок для пароплава, — коли б йому вдалось увійти до бухти. Але це нелегко. Треба знати, як туди зайти. В тому проході багато каміння під водою. Хто не знає того шляху, то нехай не заходить. Найменша необережність, і пароплав розіб'ється об каміння.

Темар знає, як туди пройти. Але як показати той шлях людям на пароплаві?

А хвилі щораз сильніше кидають пароплав. Треба щось робити. Темар біжить до бухти. Щоб легше було бігти, розстібає шкіряну куртку. Бере руками за поли і розставляє проти вітру. Вітер надимає поли, наче вітрила, підіймає Темара над землею. Хлопець од страху тільки "ухнув" і випустив поли. А вітер уже переніс його до місця, де в бухті на піщаному березі лежать човни. Старший брат Темарів, Рультен, бачив, як вітер поніс хлопця. Перелякався Рультен. Закричав. Побіг доганяти Темара. А Темар уже став на ноги. Швиденько зіпхнув човен у воду. Човен легенький, зроблений з моржевої шкури.

Добіг Рультен до берега. Бачить — Темара з човном високо хвилі підіймають. Темар веслами воду загрібає.

"Що сталося з Темаром?" — питає сам себе переляканий Рультен.

Темар щосили гребе веслами. Переборює хвилі і вітер. Випливає з бухти в море. А навколо шторм лютує. Вітер свистить, гуде. Хвилі шумлять. Човен то в яму водяну провалиться, то високо на водяну гору підійметься. З пароплава побачили човен. Кричить їм Темар:

— За мною пливіть, сюди курс тримайте!

Та вітер такий, що нічого не чути. Тоді Темар свою куртку на весло підняв. Давай махати. Зрозуміли на пароплаві. Повернув рульовий кермо, і пароплав почав крізь хвилі пробиратись за човном. А Темар назад у бухту поплив. Пливе — за собою пароплав веде.

ЧОГО ШУКАЄ "МОРСЬКИЙ КІНЬ"

Пароплав стояв у бухті. Тут було безпечне місце. Навколишні гори і скелі захищали од шторму. Пароплав називався "Морський кінь".

Двоє людей з'їхали з пароплава на берег. А там уже зібрався натовп чукчів. У натовпі Рультен лаяв Темара:

— Поганий хлопчисько! Ти ж загинути міг!

— Але я пароплав врятував, — виправдувався Темар.

Люди з пароплава підійшли до чукчів. Вони поздоровкались, один спитав:

— Кому ми повинні дякувати? Хто це був нам за лоцмана і врятував нас?

— Це Темар, хоробрий Темар, — загомоніли навколо.

— А хто ж цей Темар? — спитав один з новоприбулих. Він був старший за свого товариша. — Я хочу потиснути йому руку.

А Темар, зніяковівши та трохи злякавшись чужих людей, сховався у натовпі.

Рультен виштовхнув його з натовпу наперед.

— Оце ваш рятівник! — сказав Рультен, показуючи на брата.

Здивувались прибулі з пароплава, що такий малий хлопець їх врятував. Міцно стиснули Темарові руку.

— Я, — сказав старіший, — капітан цього пароплава. А це мій товариш, зоолог. Прибули ми в Берінгове море, щоб піймати живого кита Але чи вдасться нам це — не знаю.

— Вдасться, — впевнено заявив зоолог, що досі мовчав. Поклавши руку на плече Темарові, він звернувся до чукчів: — А чи не бачили ви близько китів?

Чукчі здивовано дивились на капітана та зоолога. Дехто тихенько посміхався. Хіба ж бачив хто, щоб живим піймати кита? То ж такий звір, що важить сто тисяч кілограмів.

— Китів у морі є багато, — відповів за всіх Рультен, — біля берега вони бувають рідко...

— А я бачив блакитного кита, — додав Темар. — А чи не взяли б ви мене на ті лови?

— Блакитний кит нам не потрібний, — відказав капітан, — він дуже здоровий, ми його не подужаємо. Ще й звичайного кита ніхто в світі живого не піймав, а взяти тебе на лови — візьмемо з охотою.

СІТЬ ЗАКИНУТО

За кілька день шторм утих. "Морський кінь" вийшов з бухти в море. Він ішов на лови кита — цього найбільшого в світі звіра. Це дивний звір. Він живе у воді, але дихає повітрям, а дітей годує молоком. Ще ніхто не спромігся піймати його живим. Але це хотів зробити зоолог Офіура. Правда, капітан Муль в ту справу майже не вірив. Офіура хотів піймати кита і запровадити в якусь бухту. Потім ту бухту загородити і там залишити кита. Тоді він зміг би докладно вивчити життя цього звіра.

На "Морському коні" був Темар. Він хотів побачити, як ловитимуть кита.

Перший спосіб, який запропонував Офіура, це лови сіттю.

Незабаром у морі показався кит.

Гострозорий Темар помітив його одночасно з капітаном. Хоча капітан дивився у бінокль.

Був сонячний день. Ясно було надзвичайно. Вдалині на воді лежала руда пляма. То спав кит. Пароплав обережно наближався до нього. Наблизившись, зупинили пароплав. Тоді спустили на воду два човни. Ті човни потягли у дві сторони велику, надзвичайно міцну сіть. Тою сіттю мали обгорнути кита. Робили то тихо, обережно, але скоренько.

Незабаром усе було закінчено. Обидва човни обійшли далеко навколо кита і там скріпили дві сторони сіті. Кит був у мішку.

Човни вернулись назад, і їх підняли наверх. А кит спокійно собі спав.

Запрацювала машина на пароплаві. "Морський кінь" рушив і потягнув сіть."Морський кінь" Всі з напруженням стежили за китом. Пароплав ішов помалу, і сіть мусила легенько облягти кита. Але ось пароплав на хвилину наче зупинився. То дав про себе знати великий вантаж за кормою... Пароплав рушив далі, і в ту саму хвилину заворушився кит. Над морем знявся стовп води. Сіть натягнулась, наче струни на скрипці. Хід пароплава став тихшим. Це було лише одну секунду. Бабахнув ніби постріл, і всі повалились з ніг. Кит ударив хвостом. Сіть лопнула, пароплав плигнув уперед, а кит глибоко пірнув і показався далеко в морі.

МРІЯ ТЕМАРА

— Перша спроба не вдалась, — говорив Офіура Темарові.— Будемо пробувати іншим способом.

Вони були на березі бухти, куди повернулись після невдалого полювання. На "Морському коні" робили невеликий ремонт та готувались до другої подорожі.

— Що цей кит, що ви ловили! — махнув рукою Темар.— Ото коли б блакитного кита піймати, що я бачив.

Хлопець мріяв про величного красуня — блакитного кита.

— Той кит дуже сильний. А головне — дуже швидкий. "Морський кінь" може йти шістнадцять кілометрів на годину, а блакитний кит — двадцять.

Так пояснив Офіура.

Темар думав, як добути швидкість більшу, ніж має той кит.

Він пригадав, що минулого літа під шторм море викинуло на берег, недалеко бухти, вельбот. То був великий дерев'яний човен з незвичайним мотором. Коли він був справний, вельбот робив двадцять п'ять кілометрів на годину.

Вирішив Темар знайти той вельбот і одремонтувати. З моторами вік був знайомий, бо півроку перед тим працював із братом на моторній шхуні.

Маленьким човником він поплив уздовж берега. Знайшов на скелях вельбот. Оглянув і вирішив, що одремонтувати можна.

Повернувся назад до бухти і зібрав товаришів: Умка, Ейпина, Тайо, Рінтерегіна, Тваля, Анкауге.

З писком і виском поплили хлопці до вельбота. Швидко ремонтували, тесали ножами, стукали молотками і співали чукотських пісень. У тих піснях нахвалялись добре одремонтувати, виплисти у море, знайти блакитного кита і гнати його доти, поки він не пристане, а тоді полонити.

Незабаром відремонтували вельбот і спустили на воду. Назвали "Погонич блакитного кита". Рультен сміявся з хлопчиків, але ті не зважали на його смішки.

НОВА ВИГАДКА

"Морський кінь" був готовий до нового рейсу. Ранком, лиш море зачервоніло на обрії, пароплав вийшов у море.

Тепер Муль і Офіура вигадали інший спосіб піймати кита. До носа пароплава прив'язали мотузок. Той мотузок був завтовшки такий, що пальцями обох рук його не обняти. На кінець мотузка прив'язали великий залізний гак і зарядили ним китобійну гармату.

Тим гаком вирішили зачепити кита за хвіст. А коли зачеплять, то потягнуть звіра за пароплавом.

Цього разу Темара на пароплаві не було. Він із своїми товаришами вельботом виїхав у море. Вельбот ішов за пароплавом. Хлопці хотіли спостерігати, як цього разу ловитимуть кита.

Легко можна було перегнати пароплав. Але Темар того не хотів, щоб не заважати мисливцям.

Хлопці уважно стежили за поверхнею моря. Дивились, чи не покажеться де кит. Тайо був за стернового, а Темар доглядав за мотором. Бух-бух, бух-бух! — голосно стукав мотор. За човном залишався виристий шлях спіненої води.

— Кит, кит! — закричав Анкауге.

Всі побачили кита, до якого наближався "Морський кінь".

Над китом час од часу здіймався стовп води. То кит випльовував із рота воду.

Тайо повернув стерно, щоб вельбот ішов просто на кита.

Пароплав підійшов зовсім близько до звіра. Було видно, як капітан Муль лагодиться коло гармати. Він націлявся китові у хвіст.

— Оце здоровий кит, — зауважив Темар, зупиняючи мотор. Він вирішив, що далі наближатись не треба.

В цей час з пароплава гримнув гарматний постріл. Кит сховався під водою.

"МОРСЬКИЙ КІНЬ" НА БУКСИРІ

Пароплав дав задній хід.

— Попав? Ні? — питали один одного хлопці на вельботі.

— Попав! — запевняв Анкауге. — Зараз потягне його за собою.

Справді, капітан Муль дуже влучно поцілив китові у хвіст. Тепер пароплав мав буксувати живого кита. Але що сталось? Хлопці так повитягували голови, що мало не попадали у воду.

Кит показався з-під води.